Рішення

від 08.12.2016 по справі 235/7694/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 235/7694/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1980/2016

Головуючий у 1 інстанції Назаренко Г.В. Єдиний унікальний номер 235/7694/15-ц

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/1980/2016

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Папоян В.В.,

суддів Біляєвої О.М., Кішкіної І.В.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційні скарги Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року та додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Красноармійського району Донецької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом на обґрунтування якого зазначала, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді завідуючої відділення соціальної допомоги територіального центру. Під час розгляду справи позовні вимоги уточнювала та просила стягнути з середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 584,75 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., вказуючи що на час звільнення з роботи 31 липня 2015 року з нею не було проведено повного розрахунку, а саме установою в повному обсязі не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі, що був визначений попереднім рішенням суду.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року (з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 07 жовтня 2016 року) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 584 грн. 75 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31 березня 2015 року по 21 вересня 2015 року та 300 грн. на відшкодування моральної шкоди. Розподілено судові витрати, а саме стягнуто з відповідача у доход держави судовий збір у сумі 1102 грн. 40 коп. та на користь позивача судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги у сумі 1339 грн. 80 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 1570 грн. В задоволені решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.. 117 КЗпП України, оскільки несвоєчасно виплачена суму не є заробітною платою та була нарахована за рішенням суду про поновлення на роботі.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове.

Позивач у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення частковій зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Під час розгляду справи встановлено, що позивака перебувала у трудових правовідносинах з Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 31 березня 2014 року та стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Красноармійського району Донецької області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 квітня 2014 року по 18 липня 2014 року у розмірі 6 981 грн. 72 коп. 30 січня 2015 року відповідачем видано наказ № 17-к яким працівника поновлено на роботі.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2015 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 12 815 грн. 76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 липня 2014 року по 31 січня 2015 року у зв'язку з затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Наказом відповідача від 31 липня 2015 року № 62-к вона була повторно звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, але при звільненні розрахунок з працівником у повному обсязі проведено не було. Остаточний розрахунок проведено 22 вересня 2015 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку працівника та не спростовано відповідачем.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці не проведення з працівником повного розрахунку у день звільнення є підставою для застосування ст.. 117 КЗпП України.

Таким чином, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що з боку відповідача було допущено порушення ст.116 КЗпП України та своєчасно не було проведено розрахунок зі звільненим працівником. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, суд обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також у відповідності до ст. 237 ? КЗпП України судом обґрунтовано стягнуто з відповідача моральну шкоду заподіяну працівникові внаслідок порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань. Визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є справедливою та такою, що відповідає характеру та ступеню моральних страждань позивача.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що несвоєчасно виплачена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу нарахована за рішенням суду, невиконання якого не може бути підставою для застосування положень ст. 117 КЗпП України, оскільки Закон України Про виконавче провадження визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, який в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з урахуванням висновків і мотиви ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, якою було скасована попереднє рішення Красноармійського міськрайонного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року, та які відповідно до ч.4 ст.. 338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ст.. 117 КЗпП України.

Проте вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, якій підлягає стягненню на користь позивачки суд першої інстанції помилково виходив з того, що стягненню підлягає сума за період з 31 березня 2015 року по 21 вересня 2015 року. Оскільки відповідно до змісту ст.ст. 116, 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, тобто з часу звільнення. З матеріалів справи убачається, що позивачка звільнилася 31 липня 2015 року, тому на її користь підлягає стягненню середній заробіток за період з 01 серпня 2015 року по день остаточного розрахунку, а саме по 21 вересня 2015 року.

Вирішуючи питання про розмір виплат передбачених ст.. 117 КЗпП України апеляційний суд виходить з того, що відповідно до довідки Територіального центру №04/217 від 22.09.2015р. середньоденний заробіток працівника становить 141,75 грн., що відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2015 року по 21 вересня 2015 року у сумі 4 961, 25 грн. (35дн. Х 141,75 грн.).

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного розподілу судових витрат, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень ст.. 88 ЦПК України та задовольняючи позовні вимоги правильно вирішив питання про відшкодування понесених позивачем витрат, а саме сплаченого ним судового збору та витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, які відповідно до ст.. 79, 84 ЦПК України відносяться до судових витрат та підтверджуються матеріалами справи (квитанція про оплату судового збору від 06.11.2015р., договір на представництво інтересів клієнта та довідка про оплату послуг адвоката від 23.09.2015р.).

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області на додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2016 року відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року в частині стягнення з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2015 року по 21 вересня 2015 року у сумі 4 961 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 25 коп.

В іншій частині рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2016 року та додаткове рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

головуючий суддя В.В. Папоян

судді О.М. Біляєва

ОСОБА_2