Ухвала

від 26.09.2016 по справі 910/15197/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

26.09.2016Справа № 910/15197/13

За заявою Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК»

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу

господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паляниця"

про стягнення 420 402, 84 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Колосюк В.А. - представ. за довір. № б/н від 01.07.16 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2013 р. у справі № 910/15197/13 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паляниця» (03115, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 12; ідентифікаційний код 36477316) на користь Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного/Ігорівська, будинок 10/5літера А; ідентифікаційний код 34817907) 236167 (двісті тридцять шість тисяч сто шістдесят сім) гривень 87 копійок - не повернутий кредит, 117543 (сто сімнадцять тисяч п'ятсот сорок три) гривні 81 копійку - не сплачені проценти, 57456 (п'ятдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят шість) 73 копійки - пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та 9234 (дев'ять тисяч двісті тридцять чотири) гривні 43 копійки - пеню за несвоєчасну сплату процентів; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паляниця» (03115, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 12; ідентифікаційний код 36477316) у дохід Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) гривень 06 копійок.

28.10.2013 р. господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України було видано наказ про примусове виконання вищевказаного рішення.

01.09.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13.

Відповідно до розпорядження Керівника апарату господарського суду міста Києва від 01.09.2016 р. № 04-23/1854 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 01.09.2016 р., вищевказану заяву було передано на розгляд судді Літвіновой М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 р. заяву Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13 було призначено до розгляду на 26.09.2016 р.

В судовому засіданні 26.09.2016 р. представник позивача підтримав викладені в заяві вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 26.09.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши у судовому засіданні 26.09.2016 р. заяву Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13, суд вирішив її задовольнити, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент видачі наказу) було передбачено, що виконавчі документи, зокрема, накази господарського суду, можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2013 р. господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення від 24.09.2013 р. у справі № 910/15197/13 зі строком його пред'явлення до виконання до 08.10.2014 р.

Стягувач обґрунтовує пропуск строку для пред'явлення наказу до виконання тим, що державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 08.04.2015 р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», проте позивачем копії означеної постанови та оригіналу наказу господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13 отримано не було.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Отже, в кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування заяви про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Тобто, причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 43 ГПК України.

Як вбачається з листа № 25543 від 09.06.2016 р. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державним виконавцем 08.04.2016 р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Перевіркою книги загальної вихідної кореспонденції відділу та реєстрів на відправлення рекомендованої кореспонденції записів щодо направлення виконавчого документа за адресою стягувача не виявлено.

Разом з цим, відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 4791/03-19 від 03.06.2016 р., станом на 03.06.2016 р. повторно виконавчий документ до відділу не надходив та на примусовому виконанні не перебуває.

Відсутність наказу у стягувача унеможливило виконання рішення суду у даній справі та порушує права ПАТ «ЕРДЕ БАНК».

Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Положення ст.ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Отже, у вирішенні питання про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією, які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Тобто судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги непред'явлення стягувачем до виконання спірного наказу у зв'язку з його втратою, що унеможливило виконання прийнятого на його користь судового рішення, а також оцінивши всі надані документи та пояснення в їх сукупності, керуючись внутрішнім переконанням, господарський суд вважає за доцільне відновити строк для пред'явлення наказу господарського суду міста Києва у справі № 910/15197/13 від 28.10.2013 р., у зв'язку з чим задовольняє заяву.

Керуючись ст. ст. 86, 119 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання задовольнити.

2. Поновити строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 910/15197/13.

Суддя М.Є. Літвінова