Рішення

від 26.09.2016 по справі 910/14363/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2016Справа №910/14363/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медвельт»

до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені

М.М.Амосова НАМН України»

про стягнення 1 734 738,17 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Гудзевич І.А. - по дов.

від відповідача: Млечко І.В. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медвельт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова НАМН України» про стягнення основного боргу в сумі 890 000 грн., 3% річних в сумі 66 567,12 грн. та інфляційних втрат в розмірі 778 171,05 грн.

Ухвалою суду від 08.08.2016 року було порушено провадження у справі №910/14363/16 та призначено її до розгляду на 29.08.2016 року.

Представником позивача 26.08.2016р. подано письмове підтвердження відсутності аналогічного спору на виконання вимог ухвали суду.

Представником відповідача 26.08.2016р. через відділ діловодства суду було подано відзив на позовну заяву.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.08.2016р. було оголошено перерву до 12.09.2016р.

У судовому засіданні 12.09.2016р. представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача проти задоволення означеного клопотання не заперечував.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання відповідача й на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.09.2016р. оголошено перерву до 26.09.2016р.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 26.09.2016р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 26.09.2016р. проти задоволення позову надав заперечення.

В судовому засіданні 26.09.2016р. року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медвельт» (постачальник) та Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова НАМН України» (покупець) було укладено договір постачання №118МО, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується у 2013р. поставити покупцеві інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні (внутрішньо-аортальний балонний насос) код ДК 016-2010-32.50.1, зазначені в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти та оплатити такі товари.

Відповідно до п.1.2 договору №118МО від 18.12.2013р. найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначено в специфікації, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною.

За умовами п.п.3.1, 3.2 договору №118МО від 18.12.2013р. валютою договору є гривня України. Ціна договору становить 890 000 грн. без податку на додану вартість.

У п.4.1 спірного правочину вказано, що оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом тридцяти робочих днів, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Товар повинен бути поставлений покупцеві за попередньою письмовою заявкою покупця в кількості та у строки, що не перевищують одного календарного дня з моменту отримання постачальником заявки (п.5.1 договору №118МО від 18.12.2013р.).

Згідно п.5.4 укладеного між сторонами правочину приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною постачальника, яка підписується матеріально-відповідальною особою постачальника і покупцем на ту кількість товару, яка відповідає договору.

Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2013р. або до повного виконання сторонами взятих зобов'язань у частині розрахунків за поставлені товари (п.10.1 договору №118МО від 18.12.2013р.).

У специфікації №1 до договору №118МО від 18.12.2013р. контрагентами було погоджено, що за вказаним правочином постачальник передає покупцю внутрішньо-аортальний балонний насос у кількості однієї одиниці та вартістю 890 000 грн.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №118МО від 18.12.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №118МО від 18.12.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Медвельт» було поставлено, а Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова НАМН України» прийнято товар на суму 890 000 грн., про що представниками сторін складено та підписано видаткову накладну №131223-010 від 23.12.2013р.

Відповідачем протягом розгляду спору обставини щодо отримання від позивача товару відповідно до означеної вище видаткової накладної було підтверджено.

Керуючись умовами договору №118МО від 18.12.2013р., суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу за видатковою накладною №131223-010 від 23.12.2013р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова НАМН України» своїх грошових зобов'язань за спірним правочином виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 890 000 грн.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач обставини, які повідомлені позивачем, підтвердив, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №118МО від 18.12.2013р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Медвельт» до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова НАМН України» про стягнення основного боргу в сумі 890 000 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 66 567,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 778 171,05 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань за договором №118МО від 18.12.2013р., позивачем за період з 06.02.2014р. по 03.08.2016р. нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 66 567,12 грн. та інфляційні втрати в сумі 778 171,05 грн.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку 3% річних суд дійшов, що останній є необґрунтованим, оскільки заявником не вірно визначено період нарахування.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, заявником при визначенні періоду нарахування 3% річних не було враховано вихідні дні та перенесення робочих днів, що передбачені Розпорядженням №920-р від 21.11.2013р. Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2014 році».

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 66 377,65 грн.

Одночасно, з приводу розрахунку інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

Враховуючи зазначені вище рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить арифметичні помилки, а обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 776 505,70 грн.

Наразі, твердження відповідача стосовно того, що заборгованість з оплати товару виникла через ненадходження грошових коштів з Державного бюджету України господарський суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи нівелювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

В постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Вказану правову позицію також висловлено у рішенні від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та постанові від 12.01.2016р. Вищого господарського суду України по справі №914/2051/15.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України, Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що наведені вище заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними і ніяким чином не нівелюють обов'язку останнього здійснити оплату товару та не звільняють від правових наслідків порушення грошових зобов'язань, які передбачено ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» (03110, м.Київ, вул.Амосова, буд.6, ЄДРПОУ 05493562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медвельт» (01021, м.Київ, Печерський район, вул.Михайла Грушевського, буд.28/2, н/п №43, ЄДРПОУ 34879999) основний борг в сумі 890 000 грн., 3% річних в сумі 66 377,65 грн., інфляційні втрати в сумі 776 505,70 грн. та судовий збір в розмірі 25 993,25 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

03.10.2016 р.

Суддя Спичак О.М.