Ухвала

від 04.10.2016 по справі 813/6518/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 р. Справа № 876/5187/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

за участю представника позивача: Семиренко П.Я.

представника відповідача: Дорош А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ІМВО" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005742202 від 30.10.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість 220179,00 грн., в т.ч. за основним платежем 146786,00 грн. та штрафними санкціями 73393,00 грн.; № 0003752202 від 30.10.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток 202662,00 грн., в т.ч. за основним платежем 135108,00 грн. та штрафними санкціями 67554,00 грн..

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що висновки викладені в акті перевірки позивача від 19.10.2015 року є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогам податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення - протиправні та такі, що слід скасувати. Усі господарські операції між позивачем та його контрагентами були реальними, товарними, мали наслідком зміни майнового стану позивача та становлять суть господарської діяльності ТОВ «НВП «ІМВО». До перевірки перевіряючим надано усю необхідну первинну документацію, що також долучена до матеріалів справи. Крім того, суми, включені до валових витрат, які виникли за результатами взаємовідносин між позивачем та усіма його контрагентами, визначені правомірно, як і правомірно включено суми податкового зобов'язання до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Просив позов задоволити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0005742202 від 30.10.2015 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0005752202 від 30.10.2015 року.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, про що складено акт № 1926/13-04-22-02/19177304 від 19.10.2015 року яким встановлені наступні порушення: п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, п.п. 138.10 ст. 138, підп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в 2014 році на суму 135108,00 грн., п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 146786,00 грн., в т.ч. в травні 2014 року на суму 32453,00 грн., в листопаді 2014 року на суму 85833,00 грн., в грудні 2014 року на суму 28500,00 грн., п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, а саме позивачем занижено орендну плату за землю у періоді з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на суму 703584,90 грн., п.п.164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 пр.п168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 246,96 грн., встановлено помилкові нарахування в Податковому розрахунку з нарахованого та виплаченого доходу з ознакою доходу « 126» (додаткове благо) по ОСОБА_3 та ОСОБА_4. чим порушено п. 51.1 ст. 51 пп «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, п. 3.1 п. 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 1219,05 грн..

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято, податкові повідомлення-рішення форми «Р» за № 0005742202 від 30.10.2015 року за платежем податок на прибуток в сумі 202662,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 67554,00 грн.) та за № 0005752202 від 30.10.2015 року за платежем податок на додану вартість в сумі 220179,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 73393,00 грн.).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відтак, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Так, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За таких обставин, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи витрати позивача, за результатами вказаних господарських операцій, при визначенні оподатковуваного доходу платника слід враховувати факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що ТОВ «ТТрейд» зареєстроване як юридична особа 28.02.2012 року, ідентифікаційний код 3808119 та відповідно до свідоцтва №200038693 зареєстроване платником податку на додану вартість з 30.03.2012 року, відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення, в процесі провадження у справі про банкрутство, санації чи державної реєстрації припинення - відсутні.

ТОВ «НВП «ІМВО» (замовник) та ТОВ «ТТрейд» (виконавець) уклали договір № 1512МО від 15.03.2012 року, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконання власними силами і засобами на власний ризик робіт зі складання та встановлення на об'єкті кінцевого замовника стелажів металевих збірно-розбірних виробництв замовника, в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Конкретний об'єкт кінцевого замовника, на якому виконуються роботи виконавцем, визначається сторонами в письмовому замовленні. Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах цього договору. Місце, терміни встановлення продукції, вартість виконаних робіт, умови оплати та інші умови вказуються в письмових замовленнях, які є невід'ємними частинами даного договору, письмове замовлення вважається погодженим сторонами у випадку його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплене печатками.

Крім цього, на підтвердження реальності вказаних господарських договорів, представником позивача до матеріалів справи долучено: замовлення на виконання робіт від замовників за переліченими вище договорами, копії видаткових накладних на видачу товарно-матеріальних цінностей, послуг; акти виконаних робіт підписаних між позивачем та виконавцем ТОВ «ТТрейд».

ТОВ «Ай.Ті.Ес.Сервіс» зареєстроване як юридична особа 13.09.2011 року, код ЄДРПОУ 37696396, відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення, в процесі провадження у справі про банкрутство, санації чи державної реєстрації припинення - відсутні.

Судом встановлено, що ТОВ «НВП «ІМВО» (замовник) та ТОВ «ТТрейд» (виконавець) уклали договір № 1411МО від 15.11.2011 року /Т.1, а.с.201-206/, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконання власними силами і засобами на власний ризик робіт зі складання та встановлення на об'єкті кінцевого замовника стелажів металевих збірно-розбірних виробництв замовника, в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Конкретний об'єкт кінцевого замовника, на якому виконуються роботи виконавцем, визначається сторонами в письмовому замовленні. Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах цього договору. Місце, терміни встановлення продукції, вартість виконаних робіт, умови оплати та інші умови вказуються в письмових замовленнях, які є невід'ємними частинами даного договору, письмове замовлення вважається погодженим сторонами у випадку його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплене печатками.

Виконавець зобов'язується своїми силами і засобами встановити продукцію за адресою і у терміни вказані замовником та погодженими сторонами у відповідному письмовому замовленні відповідно до Інструкції по встановленню і обслуговуванню стелажу, яка є невід'ємною частиною договору. Ціни та порядок розрахунків за виконані роботи визначаються сторонами у замовленні.

На підтвердження реальності вказаних господарських договорів, представником позивача до матеріалів справи долучено: замовлення на виконання робіт від замовників за переліченими вище договорами, копії видаткових накладних на видачу товарно-матеріальних цінностей, послуг; акти виконаних робіт підписаних між позивачем та виконавцем ТОВ «Ай.Ті.Ес.Сервіс».

ТОВ «Монтажторг» зареєстроване як юридична особа 21.11.2012 року, код ЄДРПОУ 38474385, відповідно до свідоцтва № 200090557 з платником податку на додану вартість з 01.01.2013 року, відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення, в процесі провадження у справі про банкрутство, санації чи державної реєстрації припинення - відсутні.

ТОВ «НВП «ІМВО» (замовник) та ТОВ «Монтаж торг» (виконавець) уклали договір № 01МО213 від 14.02.2013 року, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконання власними силами і засобами на власний ризик робіт зі складання та встановлення на об'єкті кінцевого замовника стелажів металевих збірно-розбірних виробництв замовника, в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Конкретний об'єкт кінцевого замовника, на якому виконуються роботи виконавцем, визначається сторонами в письмовому замовленні. Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах цього договору. Місце, терміни встановлення продукції, вартість виконаних робіт, умови оплати та інші умови вказуються в письмових замовленнях, які є невід'ємними частинами даного договору, письмове замовлення вважається погодженим сторонами у випадку його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплене печатками.

Виконавець зобов'язується своїми силами і засобами встановити продукцію за адресою і у терміни вказані замовником та погодженими сторонами у відповідному письмовому замовленні у відповідності до Інструкції по встановленню і обслуговуванню стелажу, яка є невід'ємною частиною договору. Ціни та порядок розрахунків за виконані роботи визначаються сторонами у замовленні.

На підтвердження реальності вказаних господарських договорів, представником позивача до матеріалів справи долучено: замовлення на виконання робіт від замовників за переліченими вище договорами, копії видаткових накладних на видачу товарно-матеріальних цінностей, послуг; акти виконаних робіт підписаних між позивачем та виконавцем ТОВ «Монтажторг».

Таким чином, обставини, які зафіксовані у акті перевірки як такі, що виключають хронологічний порядок здійснення господарської діяльності підтверджують фактичне виконання договорів, свідчать про реальність господарських операцій та спростовують доводи відповідача про неможливість проведення цих робіт, та як справедливо зазначено представником позивача, закон не містить жодних вимог щодо послідовності укладення господарських договорів чи заборон щодо укладення в першу чергу договорів про надання послуг, а пізніше договорів підряду на їх виконання.

Відповідач висловлює сумніви щодо реальності виконання підрядниками позивача робіт з монтажу відповідних металевих конструкцій, однак, не надає жодних доказів на підтвердження виконання таких робіт іншими ніж підрядники позивача виконавцями.

Відповідно до специфікацій (додатків договорів) із кінцевими замовниками позивачем передавалось саме обладнання, за цінами, які включають в себе вартість елементів стелажів, доставки та вартість встановлення продукції.

Контролюючий орган вважає порушенням податкового законодавства відображення позивачем вартості робіт по монтажу, отриманих від підрядних організацій у складі витрат на збут (рах. 93), не відображаючи їх у складі собівартості виготовленої продукції.

Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248) затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Згідно п. 10-11 Положення собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Підпунктами 17, 19 Положення передбачено, що Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація,ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Відповідно до 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Мністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, як зазначив представник позивача зміст господарських операцій між позивачем та безпосередніми виконавцями визначений у п. 4.1 укладених з ТОВ «ТТранс», ТОВ «Ай.Ті.Ес.Сервіс» та ТОВ «Монтажторг» договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 с. 71 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року у справі №813/6518/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

С. Кузьмич

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 05.10.2016 року