Ухвала

від 21.09.2016 по справі 390/1378/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

21 вересня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В., Черненко В.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя ; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділити у власність йому та ОСОБА_1 по Ѕ частині земельної ділянки, разом із зведеним на ній незавершеним будівництвом будинком , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що спірні земельні ділянки були придбані ним та відповідачем під час перебування у шлюбі за спільні кошти, також вони спільно будували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, готовність якого складає 81 %, а тому зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу відповідно до вимог закону.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0549 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та 3/4 частини земельної ділянки площею 1500 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_1, за період перебування у зареєстрованому шлюбі, з нею не дбав про матеріальне забезпечення сімї, працював нерегулярно , або не працював без поважних причин, а тому вона була змушена утримувати та забезпечувати сім 'ю самостійно .

Вказувала, що розмір аліментів, які нерегулярно сплачує ОСОБА_1, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку їх дочки, та лікування. У зв'язку з чим, просила суд відступити від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності подружжя на спірне майно і визнати за нею право на 3/4 частини, а за позивачем на Ѕ частину майна подружжя.

Також ОСОБА_1 вказувала, що будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , проводилось за її особисті кошти, зокрема, премії, які вона отримувала за особисті досягнення і високі показники в роботі, а також за рахунок коштів, які вона взяла в борг і повертає до цих пір. Крім того, оскільки будівництво не завершено, позивач може вимагати лише поділу будівельних матеріалів, а не будинку.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 3 лютого 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано: за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки , разом із зведеним на ній об'єктом незавершеного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1500 кв. м . , а також на 2/5 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га;

за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини земельної ділянки , разом із зведеним на ній об'єктом незавершеного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1500 кв. м. , а також на 3/5 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га.

Вирішено питання про судові витрати, скасовано заходи забезпечення позову.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині поділу спільного майна подружжя та судових витрат.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1500 кв.м . ;

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га;

Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_1 право на 1/2 частину за кожним на об'єкт незавершеного будівництва, відсоток готовності якого складає 81%, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і складається із незавершеного будівництвом жилого будинку літ. А, навіса літ. а, гаража літ. Б, сарая літ. В, убиральні літ Г, ями вигрібної літ. Д, майданчика літ. І, воріт літ. N, хвіртки літ. N1, огорожі літ. N2.

Залишено у власності ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1500 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 9 вересня 2011 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. за реєстром № 1595.

Залишено у власності ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 25 березня 2008 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В.А. за реєстром № 3459.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині поділу майна подружжя і судових витрат, виходив із того, що у суду першої інстанції не було підстав відступати від рівності часток у спільній власності сторін на спірне майно та визнав за сторонами право власності на спірні земельні ділянки з урахуванням ст. 70 СК України, а також визнав право власності по Ѕ частині за кожним на об'єкт незавершеного будівництва.

Тобто суд поділив спільне майно подружжя, у тому числі і нерухоме майно, яке не прийнято у експлуатацію.

Проте повністю погодитись з такими висновком апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 2003 року по 21 травня 2014 року, від якого мають дитину - ОСОБА_8, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу, 9 вересня 2011 року на ім'я ОСОБА_1 придбано земельну ділянку, площею 1500 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На вказаній земельній ділянці розташований незавершений будівництвом будинок, відсоток готовності якого складає 81%, що підтверджується технічним паспортом від 24 квітня 2014 року.

25 березня 2008 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку, площею 0,0549 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є оббѕЅєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Однак, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення часток, не перевірив доводи ОСОБА_1 щодо джерел набуття майна та передчасно дійшов висновку про надання спірному майну статусу спільної сумісної власності.

З матеріалів справи убачається, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, є незавершеним будівництвом та не введений в експлуатацію.

Виходячи зі змісту частин першої і другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, прав власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва оббѕЅєкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України), відтак статтею 331 ЦК України не передбачена можливість визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" судам роз'яснено, що право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про можливість виділення сторонам самочинно збудованого та не введеного належним чином в експлуатацію житлового будинку в порядку поділу спільного майна подружжя, оскільки у відповідності до вимог ст. 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва.

Таким чином апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й оббѕЅєктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозвбѕЅязку, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Висновок апеляційного суду про поділ майна, яке було придбано сторонами під час шлюбу, є передчасним . А інші вимоги залежать від вирішення вимоги щодо житлового будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці, у тому числі від часток власності.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

В.А. Черненко