Ухвала

від 01.11.2017 по справі 390/1378/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

01 листопада 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та виділити у власність йому та ОСОБА_4 по Ѕ частини земельної ділянки разом зі зведеним на ній незавершеним будівництвом будинком, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначив, що спірні земельні ділянки були придбані ним та відповідачем під час перебування в шлюбі за спільні кошти, також вони спільно будували вищевказаний будинок по АДРЕСА_1, готовність якого складає 81 %, а тому зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу відповідно до вимог закону.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0549 га, яка знаходиться за адресою: вул. АДРЕСА_2, та 3/4 частини земельної ділянки площею 1500 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , посилаючись на те, що ОСОБА_4 за період перебування взареєстрованому шлюбі з нею не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, працював нерегулярно , або не працював без поважних причин, а тому вона була змушена утримувати та забезпечувати сім'ю самостійно . Вказувала, що розмір аліментів, які нерегулярно сплачує ОСОБА_4, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку їхньої дочки та лікування, у зв'язку з чим просила суд відступити від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності подружжя на спірне майно і визнати за нею право на 3/4 частини, а за позивачем - на Ѕ частини майна подружжя. Також ОСОБА_4 вказувала, що будівництво за адресою: АДРЕСА_3, проводилося за її особисті кошти, зокрема, премії, які вона отримувала за особисті досягнення і високі показники в роботі, а також за рахунок коштів, які вона взяла в борг і повертає до цих пір. Крім того, оскільки будівництво не завершено, позивач може вимагати лише поділу будівельних матеріалів, а не будинку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

Упорядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини земельної ділянки разом зі зведеним на ній об'єктом незавершеного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1500 кв. м, а також на 2/5 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га; визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частини земельної ділянки разом зі зведеним на ній об'єктом незавершеного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1 500 кв. м , а також на 3/5 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га.

Вирішено питання про судові витрати .

Останнім рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання за сторонами права власності на об'єкт незавершеного будівництва та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва відмовлено.

Змінено рішення в частині визначення часток сторін у спільному сумісному майні подружжя при поділі та в частині розподілу судових витрат.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 1 500 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1.

Залишено у власності ОСОБА_4 Ѕ частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1 500 кв. м.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га.

Залишено у власності ОСОБА_4 Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0549 га.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_4 витрати з оплати судового збору у сумі 1 638 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_4 витрати з оплати судового збору у сумі 1 022 грн та витрати з оплати правової допомоги у сумі 3 тис. грн.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за сторонами права власності на незавершений будівництвом будинок та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити, а також змінити рішення апеляційного суду у частині судових витрат, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 182, ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає, а існує лише право власності на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок , право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній із сторін, а іншому присудити грошову компенсацію.

Установивши, що вищевказаний будинок є незавершеним будівництвом та не введений в експлуатацію, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за сторонами права власності на зазначений об'єкт незавершеного будівництва.

Вирішуючи позовні вимоги у вищевказаній частині, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам ст. ст. 213-215, 316 ЦПК України.

При цьому на виконання вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України апеляційний суд під час нового розгляду справи правильно врахував висновки і мотиви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, якою було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо вищевказаного незавершеного будівництвом будинку були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду по суті вирішення позовних вимог у цій частині, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення апеляційного суду.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для висновків про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 -відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

А.О.Леванчук

А.В. Маляренко