Постанова

від 06.10.2016 по справі 826/6733/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2016 року письмове провадження № 826/6733/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авалон Будінвест» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування ППР ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авалон Будінвест» (надалі по тексту - позивач, ТОВ «Авалон Будінвест») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі по тексту також відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.02.2016 №№ 0632615131, 0622611531.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представники відповідача проти позову заперечували, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Сторонами заявлене спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності згідно положень.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

16 лютого 2016 року відповідачем на підставі акта перевірки № 26/26-15-13-01-01/39029645 від 01.02.2016 прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0622615131, яким позивачу за порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 4 596 725 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 3 677 380 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 919 345 грн.

- 0632615131, яким позивачу за порушення п.п. 14.1.27, п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.1, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 4 241 421 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 3 393 137 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 848 284 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «БК «АВАЛОН», ТОВ «Трестбуд-1».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на те, що: 1) постачальники ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» не мали дозволів на видобування піску та інших корисних копалин; 2) відсутні товарно-транспортні накладні за договорами купівлі-продажу товарів; 3) фарбування і налаштування електротехнічних виробів здійснювалося безпідставно та без належного оформлення первинними документами; 4) відсутні акти прийому-передачі виробів для фарбування; 5) витрати з фарбування не включені до калькуляцій; 6) постачальники ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» не мали на балансі відповідних технічних засобів; 7) наявні помилки у первинних документах; 7) виявлені розбіжності між даними, зазначеними у податковій накладній №35 від 31.10.2014 і даними, внесеними до баз даних ДФС; 8) деякі контрагенти постачальників ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» підозрюються в порушенні податкового законодавства.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивач є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, основними видами економічної діяльності позивача являється КВЕД 27.12 - виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; КВЕД 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; КВЕД 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; КВЕД 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику.

В перевіряємому періоді між позивачем і Представництвом «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А», ТОВ «БК «АВАЛОН» та ТОВ «Трестбуд-1».

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» закуповувалась піщано-грунтова суміш за договором № СТ050514 від 05.05.2014 у ТОВ «БК АВАЛОН» та за договором №011020 від 01.10.2014 у ТОВ «ТРЕСТБУД-1». Фактичне здійснення вказаних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме, специфікаціями, актами прийому-передачі товару, видатковими накладними.

Як зазначає представник позивача самостійно ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» не здійснювало видобування будь-яких корисних копалин і не проводило комерційні операції з ними, тому не зобов'язано згідно чинного законодавства отримувати (оформляти) дозвільні документи на видобування або перевіряти наявність дозвільних документів у своїх контрагентів.

Витрати на закупівлю піщано-грунтової суміші були здійснені ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» в межах провадження господарської діяльності відповідно до видів діяльності, зазначених в ЄДРПОУ та згідно з отриманими ліцензіями.

Вказані господарські операції є прибутковими, що підтверджується витягами з журналу-ордеру і відомості по рахунку 702. Від проведення вказаних операцій ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» отримало прибуток у розмірі 145 437,58 грн, з якого було сплачено прибутковий податок (копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи).

Піщано-грунтова суміш, закуплена за вказаними договорами, була поставлена ПРЕДСТАВНИЦТВУ «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А.» (ідентифікаційний код юридичної особи 26603641) за договором КНКУ5/51-14 від 01.04.2014. Вказаним договором передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок покупця (самовивіз). Кількість проданого товару підтверджується видатковими накладними і актами прийому-передачі товару.

Між тим, на запит ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ», ПРЕДСТАВНИЦТВО «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А.» надало документи на підтвердження того, що піщано- грунтова суміш, яка поставлялася ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» у період з 19.12.2013 по 31.12.2014 ПРЕДСТАВНИЦТВУ «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А.», використовувалась для реалізації проекту «Капітальний ремонт автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський» контракт 2.1.км 210+00-275+00, Контракт 2.2.км 282-00 - 333+250, із зазначенням конкретних ділянок автомагістралі, де піщано-грунтова суміш використовувалась.

За договорами № 0104П від 01.04.2014, № СФ050514 від 05.05.2014 та № 031125 від 03.11.2014 ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» були придбані послуги з фарбування та налаштування електротехнічних виробів (щити ЩС-1, ЩС-2, ЩВ-1, ЩОС-1, пристрої ВРП-1, ВРП-2, ГРЩ-1 тощо). Вказані вироби поставлялися на замовлення ПАТ «ХК КИЇВМІСЬКБУД» за договором № 171-1/з від 28.01.2014.

Як зазначає позивач в обґрунтування доцільності укладення вказаних договорів, налаштування виробів здійснювалося за потреби у цьому замовника (ПАТ ХК «Київміськбуд»), адже процесі виконання договору № 171-1/з, за яким поставлялися електротехнічні вироби, замовником була змінена специфікація.

Послуги з фарбування металевих поверхонь електротехнічних виробів були придбані TOB «ABAJIOH БУДІНВЕСТ» за договором №СФ050514 від 05.05.2014 р. у ТОВ «БК AВАJIOH». Фарбування здійснювалося в залежності від комплектуючих, які використовувались для виробів. Зокрема, щити та ящики металеві закуповувались у різних постачальників: ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ТПК НОВА» (код 38996921), ТОВ «АРКТИКА-ТРЕЙД» (код 38077111), ТОВ «НВП «УКРОРГСИНТЕЗ» (код 31607028), тощо, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, як зазначає позивач, деякі постачальники поставляли пофарбовані, а інші - не пофарбовані комплектуючі.

На підтвердження фактичності виконання послуг з фарбування металевих поверхонь і налаштування виробів, позивачем до матеріалів справи надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), до яких додані відомості виконаних робіт, де зазначені дати виконання робіт. Оскільки фарбування і налаштування здійснювалося у виробничому приміщенні, орендованому ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» за адресою: 02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, будинок 84, корпус № 26 (пл. 600 кв.м.), вказані вироби не перевозились і не передавались, тому документи на перевезення і передачу виробів не оформлювалися. Договір оренди вказаного приміщення та платіжні документи надано позивачем до матеріалів справи.

Стосовно посилань контролюючого органу на те, що витрати з фарбування не включені до калькуляції, суд зазначає, що оскільки роботи виконувались підрядником, калькуляції на них не могли складатися замовником, і їх вартість була віднесена на собівартість на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що не суперечить стандартам бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за договорами № СФ050514 від 05.05.2014 року, № 0104П від 01.04.2014 року, № 031125 від 03.11.2014 року є безпідставним.

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що за договором №011018 від 01.10.2014 року ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» були закуплені послуги з реконструкції промтоварних і розподільчих складів.

Доводи контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем показників податкової звітності за даною операцією ґрунтуються на тому, що виконання робіт за цим договором не підтверджено первинними документами.

Водночас, наявні в матеріалах справи копії рапорту-наряду про роботу будівельних машин (механізмів), реєстр наданих послуг з вивезення непридатного ґрунту, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), спростовують посилання відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій за договором № 011018 від 01.10.2014.

За договором №СО050514 від 05.05.2014 року ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» були придбані послуги транспортування. Доводи відповідача в цій частині полягають у тому, що нібито виконання робіт за цим договором не підтверджено первинними документами, а саме, товарно-транспортними накладними.

Водночас, відповідно до додаткової угоди № 1 до вказаного договору сторони визначили, що замовник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажу транспортом перевізника з третіми особами, оформлюючи самостійно відповідні документи, у тому числі товарно-транспортні накладні. У відповідності з цим, ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» укладено договір №KHR/P/85-14 від 25.04.2014 з Представництвом «ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А.», відповідно до умов якого і було здійснено перевезення вантажу з оформленням всіх необхідних документів (специфікацій, актів здачі-прийнятгя робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних). Копії вказаних документів в підтвердження власної правової позиції долучено позивачем до матеріалів справи.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за договором № СО050514 від 05.05.2014 року є безпідставними.

Посилання контролюючого органу на те, що постачальники ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» не мали дозволів на видобування піску та інших корисних копалин, судом відхиляються, враховуючи наступне.

Пісок (пісок річковий, пісок овражний, піщані суміші) який Постановою КМУ від 12 грудня 1994 року № 827 віднесено до корисних копалин місцевого значення і для видобування якого необхідно отримання спеціальних дозволів на користування надрами, не був предметом господарської діяльності ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» за перевіряємий період. В жодному з первинних документів пісок як предмет поставки не фігурує. Предметом поставки була піщано-грунтова суміш (грунт підсипочний), що не належить до корисних копалин загальнодержавного або місцевого значення, і комерційні операції з якою не потребують спеціальних дозволів. Таким чином, відповідачем зроблено не підтверджений нормами чинного законодавства висновок, що піщано-фунтова суміш належить до корисних копалин, і зроблено бездоказове припущення, що вона видобувалася способом, який передбачає отримання дозволу.

Суд також відхиляє посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних (ТТН), як на підставу для не включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та відсутність у позивача права на формування витратної частини, враховуючи наступне. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363, передбачено обов'язковість ТТН для перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів, які є замовниками послуг з перевезень. При цьому такий обов'язок не поширюється на позивача, оскільки обов'язок організації перевезення товару покладено на контрагентів, а позивач не є перевізником за жодним договором перевезення. Крім того, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Доводи контролюючого органу з приводу того, що постачальники ТОВ «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» не мали на балансі відповідних технічних засобів, судом, в даному випадку, відхиляються, адже відсутність на балансі основних засобів у певного суб'єкта господарювання жодним чином не свідчить про неможливість виконання таким суб'єктом взятих на себе договірних зобов'язань перед контрагентами, шляхом, наприклад, залучення основних засобів, що перебувають у власності (на балансі) третіх осіб.

Посилання відповідача на наявність певних помилок у первинних документах, судом відхиляються з огляду на те, що формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Вказана правова позиція підтверджена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 01.04.2015 у справі №К/9991/13846/12, де вказано, що доводи фіскального органу про наявність окремих недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних не є свідченням безтоварності розглянутих операцій.

Разом з тим, суд приймає до уваги те, що лише у трьох актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та у видатковій накладній № 62 від 06.10.2014 не вказано місце складання (оскільки воно співпадало із зазначеною в них юридичною адресою виконавця), що не може бути підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення всіх господарських операцій за вказаними договорами.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів наданих послуг дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон Будінвест» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15.02.2016 №№ 0632615131, 06226115313.

3. Судові витрати в сумі 132572 (сто тридцять дві тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 20 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАЛОН БУДІНВЕСТ» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіє

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій