Рішення

від 06.10.2016 по справі 583/1131/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №583/1131/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Верес М. Ф. Номер провадження 22-ц/788/1368/16 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 червня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування домоволодіння,

В С Т А Н О В И Л А :

08 квітня 2016 року позивач звернулася до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування домоволодіння, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_5. Остання, за життя, уклала договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 на користь відповідачки. Як зазначає позивачка, вона проживала разом з матір'ю, піклувалася про неї, надавала всю необхідну допомогу. Позивачка займалася похованням матері, несла на це витрати, прийняла особисті речі, які залишилися.

В передбачений законом строк вона звернулася до Охтирської державної нотаріальної контори Сумської області з заявою про прийняття спадщини, проте у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Звернувшись до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, позивачка дізналася, що її мати підписала договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 на користь відповідачки. З даним договором вона не погоджується, оскільки волевиявлення матері не було вільним, вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, хворіла на атеросклеротичний кардіосклероз, церебральний атеросклероз хребта, недостатність мітрального клапану та 09.04.2014 року перенесла приходяще порушення мозкового кровообігу.

Крім того, вважає, що договір дарування був вчинений з порушенням положень ч. 6 ст. 203 ЦК України, так як вона ( позивачка ) є непрацездатною, має статус інваліда ІІ групи, а також проживала разом з матір'ю. Відтак, просила суд визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 вчинений ОСОБА_5 на користь відповідачки 27.05.2010 року.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування частини земельної ділянки від 27.05.2010 року, договору дарування частини житлового будинку від 27.05.2010 року, договору дарування частини земельної ділянки від 20.07.2013 року та договору дарування частини житлового будинку від 20.07.2013 року, укладені між вказаними особами.

В апеляційній скарзі та уточнення до неї ( а.с. 84 ) позивачка, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними двох договорів дарування( будинку та земельної ділянки ), які було укладено між її матір»ю та сестрою 27.05.2010 року.

При цьому вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договорів дорування як за ч. 3, так і за ч. 6 ст. 203 ЦК України. Зокрема, до справи були надані докази щодо стану здоров»я ОСОБА_5 Крім того, не враховано те, що позивачка є інвалідом ІІ групи, оспорювані правочини порушують її права як непрацездатної особи.

В суді апеляційної інстанції сторона позивача уточнила своє прохання, просить ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним лише договору дарування будинку, який було укладено між матір»ю позивачки та її сестрою 27.05.2010 року, оскільки вимог щодо інших договорів позивачкою не заявлялося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, його представника, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення відповідачки проти задоволення скарги, дослідивши матеріали цивільної справи №583/4037/15-ц провадження №2/583/123/16 Охтирського міськрайонного суду Сумської області за позовом ОСОБА_3 до Охтирської міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення місцевого суду відповідає не у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, на підтвердження того, що договори дарування вчинені під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, матеріали справи не містять. Розладів здоров'я ОСОБА_5, внаслідок яких сталася помилка при укладенні договорів дарування, в судовому засіданні встановлено не було, захворювання, які вона мала ( атеросклеротичний кардіосклероз, церебральний атеросклероз хребта, недостатність мітрального клапану, приходяще порушення мозкового кровообігу ) не вплинули на право- та дієздатність матері сторін.

Проте повністю з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони є рідними сестрами, їх батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Останній, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 25.02.2005 року Охтирською міською радою, належала на праві власності земельна ділянка 0,1000 га за адресою : АДРЕСА_1, а також згідно свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 14.02.1980 р. Охтирською дердавною нотаріальною конторою, - житловий будинок з господарськими спорудами за вищевказаною адресою.

За договором дарування частини земельної ділянки від 27.05.2010 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 25.02.2005 року на підставі рішення виконкому Охтирської міської ради від 16.12.1993 року № 577, та зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010561400060. Кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_2 ( а.с. 17 ).

В цей же день, 27.05.2010 року, між вищевказаними особами було укладено ще один договір дарування - 1/2 частини частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташована на приватній земельній ділянці площею 0,1000 га, надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ( а.с. 33-34 ).

З витягу з Державного реєстру правочинів від 27.05.2010 року вбачається, що договір дарування від 27.05.2010 року на частину жилого будинку по АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки площею 0,1000 га, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстровані ( а.с. 35 ).

Окрім того, за договором дарування частини земельної ділянки від 20.07.2013 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 належну їй на праві власності 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1. Загальна площа земельної ділянки, частина якої дарується становить 0,0500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ( а.с. 19 ).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2013 року на підставі договору дарування від 20.07.2013 року зареєстровано 1/2 частину земельної ділянки за ОСОБА_4 ( а.с. 20 ).

В цей же день, 20.07.2013 року, між вищевказаними особами було укладено ще один договір дарування - 1/2 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 ( а.с. 38 ).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 (одноповерховий житловий будинок - літери «А1Ж», прибудова - літера «а», тамбур - літера «а1», вбиральня - літера «Б», сарай - літера «В», сарай-прибудова-літера «в», погріб-літера «в1», огорожа «№1,2», колодязь № 3», загальна площа 42,6 кв.м, житлова площа 25 кв.м.) ( а.с. 39 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується відповідним свідоцтвом ( а.с. 5 ).

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК України та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, вийти за межі заявлених вимог ( вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено ) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав ( ч. 2 ст. 166 СК України); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину ( ч. 5 ст. 216 ЦК України ).

Отже, за змістом наведених ном, а також ст.ст. 119-120, 122 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Позовна заява подається в письмовій формі на підставі якої суд відкриває провадження у цивільній справі.

Як вбачається із наявних у матеріалах цивільної справи №583/4037/15-ц провадження №2/583/123/16 Охтирського міськрайонного суду Сумської області за позовом ОСОБА_3 до Охтирської міської ради позовної заяви ( а.с. 1 ) та постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії ( а.с. 6 ), позивачці було відомо про перебування у її матері - ОСОБА_5 на праві власності як житлового будинку, так і земельної ділянки за вищевказаною адресою. ОСОБА_3 заявлялися до суду вимоги про визнання права власності на все це майно в порядку спадкування за законом.

Проте звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 ( а.с. 1-2 ) просила визнати недійсним лише один договір - договір дарування частини житлового будинку від 27 травня 2010 року, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4

Заяви про доповнення позовних вимог в матеріалах справи відсутні.

Проте на вказані обставини та вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув та вирішив по суті питання і щодо інших трьох договорів дарування від 27.05.2010 року та від 20.07.2013 року ( стосовно усієї земельної ділянки, а також частини житлового будинку ), вимоги по яким у передбаченому законом порядку не заявлялися.

Як зазначалося вище, в суді апеляційної інстанції представник позивача також уточнив своє прохання та просив ухвалити нове рішення лише в частині визнання недійсним договору дарування будинку, який було укладено між матір»ю позивачка та її сестрою 27.05.2010 року, оскільки вимог щодо інших договорів позивачкою не заявлялося.

Таким чином, суд вийшов за межі заявлених вимог, відтак ухвалене у справі судове рішення в частині вирішення спору про визнання недійсними укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 : 27.05.2010 року - договору дарування частини земельної ділянки, 20.07.2013 року - договору дарування частини земельної ділянки та 20.07.2013 року - договору дарування частини житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 215 ч. 1 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, позивачка оспорює договір дарування частини будинку, укладений у 2010 році, стверджуючи, що волевиявлення її матері ( дарувальника ) не було вільним, остання не розуміла значення своїх дій та не могла керувати у зв'язку з перенесеними захворюваннями та посилаючись при цьому на положення ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Також, позивачка вважає, що договір дарування було вчинено і з порушенням положень ч. 6 ст. 203 ЦК України, так як вона є непрацездатною, має статус інваліда ІІ групи.

Щодо першої підстави, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсність правочину ЦК України пов»язує з дійсністю елементів, з яких він складається ( ст. 203 ). В теорії цивільного права, недійсні правочини класифікують в т.ч. і залежно від того, який елемент має недоліки. Зокрема, серед недійсних правочинів виділяють і правочини з недоліками волі.

Останні, в свою чергу, поділяють на правочини, які вчинені без внутрішньої волі особи на вчинення правочину ( під впливом насильства - ст. 231 ЦК; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною - ст. 232 ЦК; вчинені дієздатною фізичною особою, яка у момент вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та ( або ) не керувала ними - ст. 225 ЦК) та правочини, вчинені, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи ( правочини, вчинені внаслідок обману ( ст. 230 ЦК ), помилки ( ст. 229 ЦК ) або під впливом тяжкої обставини ( ст. 233 ЦК )).

Таким чином, відсутність вільного волевиявлення учасника правочину на його укладення ( ч. 3 ст. 203 ЦК України ), як підстава для визнання правочину недійсним та загальна норма, розкривається та конкретизується у наступних, вищенаведених нормах ЦК.

Між тим, як і позовній заяві, так і у апеляційній скарзі позивачка не зазначає, з якої конкретно підстави, на її думку, належить визнати правочини недійсними. Відповідно, позивача не обґрунтовує таку підставу і належними доказами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що достатніх та беззаперечних доказів, на підтвердження вчинення договорів оспорюваних дарування під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини позивачкою не надано та матеріали справи не містять.

Зокрема, як встановив суд, розладів здоров'я ОСОБА_5, внаслідок яких сталася помилка при укладенні договорів дарування, встановлено не було, захворювання, які вона мала ( атеросклеротичний кардіосклероз, церебральний атеросклероз хребта, недостатність мітрального клапану, приходяще порушення мозкового кровообігу ) не вплинули на дієздатність дарувальника.

Однак, суд першої інстанції взагалі не перевірив доводів позивачки про укладення оспорюваного договору дарування з порушенням положень ч. 6 ст. 203 ЦК України, так як вона є непрацездатною, має статус інваліда ІІ групи. Суд щодо цієї підстави визнання договору недійсним, всупереч положенням ст.ст. 212-215 ЦПК України, фактично не висловився та не навів мотивів, з яких відхилив доводи заявленого позову.

Згідно з ч. 6 ст. 203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками ( усиновлювачами ), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З посвідчення серія НОМЕР_3, виданого Управлінням соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області 12.06.1998 року, вбачається, що позивачка ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи.

За змістом ч. 4 ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", ч. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.

Як передбачено ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка проживала разом зі своєю матір»ю ( дарувальником ) на правах члена сім»ї та при її вселенні не було спеціальної угоди про порядок користування цим приміщенням. Таким чином, позивачка могла вільно користуватися усім будинком та замельною ділянкою, на якій будинок розташований.

Загальні положення про право власності, його зміст, здійснення та підстави набуття визначені в Кодексі (глави 23, 24). Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша статті 316, частина перша статті 317, частина перша статті 319, частини перша, друга статті 321, частина перша статті 328 Кодексу).

Отже, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення правочинів передбачає широкий обсяг правомочностей власника, однак застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремих категорій осіб гарантією. Зокрема, згідно з СК України, сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства; сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частини перша, третя, восьма, дев'ята статті 7).

Виходячи зі змісту положень статей 202 та 717 ЦК України, дарування є двостороннім правочином ( дією двох осіб, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ), при якому одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей ( ч. 6 ст. 203 ЦК України ). В даній нормі права, поняття дітей тлумачиться як таке, що характеризує родинні зв'язки ( походження ) батьків та дітей, а не вік останніх.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду про те, що зміст оспорюваного договору дарування спростовує доводи позивачки про укладення договору всупереч її інтересам як непрацездатної особи. Зокрема, на дарувальника, як на власника, покладено обов'язок повідомити про наявність або відсутність права користування третіх осіб на спірне майно. Саме власник несе відповідальність за достовірність такого повідомлення (ст.ст. 659, 721, 769 ЦК України).

Вирішуючи спір та встановивши, що на момент вчинення оспорюваного правочину в будинку проживала в т.ч. і непрацездатна донька дарувальника ( позивачка ), суд першої інстанції в порушення вказаних вище норм матеріального права відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним вказаного договору дарування.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд неповно з'ясував обставин справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права, що, згідно з положеннями п. 1, 3-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення спору про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованої на приватній земельній ділянці площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, укладеного 27.05.2010 року між ОСОБА_5 та відповідачкою, а також ухвалення нового рішення. У відповідності до ч. 6 ст. 203 ЦПК України, належить визнати недійсним зазначений договір дарування.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, та у відповідності до положень ч.ч. 3-5 ст. 88 ЦПК України, належить стягнути з відповідача на користь держави 551 гривню 20 копійок судового збору за розгляду справи в суді першої інстанції та 606 гривень 32 копійки судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 червня 2016 року в частині вирішення спору про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованої на приватній земельній ділянці площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, укладеного 27.05.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованої на приватній земельній ділянці площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, укладеного 27.05.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Багацькою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2-898.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 червня 2016 року в частині вирішення спору про визнання недійсними укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 : 27.05.2010 року - договору дарування частини земельної ділянки, 20.07.2013 року - договору дарування частини земельної ділянки та 20.07.2013 року - договору дарування частини житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 551 гривню 20 копійок судового збору за розгляду справи в суді першої інстанції та 606 гривень 32 копійки судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -