Ухвала

від 04.10.2016 по справі 2а-4258/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 876/5184/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова головного управління Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2016р. по справі № 2а-4258/11/1370 за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Галком - Фін" до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова головного управління Державної фіскальної служби України про скасування податкових повідомлень - рішеннь,-

В C Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю "Галком - Фін" звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова головного управління Державної фіскальної служби України про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 квітня 2011 року № 0000962302/0/11982 та № 0000952301/0/11984.

На підтвердження позовних вимог покликається на те, що наявні первинні бухгалтерські документи оформлені належним чином, підтверджують факт отримання товариством товарів від свого контрагента ТзОВ "Трейд Опт Торг Лтд" та наступний продаж цього товару покупцям, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано, прийняті державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова, податкові повідомлення - рішення від 04 квітня 2011 року № 0000962302/0/11982 та № 0000952301/0/11984.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржила державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова головного управління Державної фіскальної служби України, яка покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що перевіркою встановлено відображення контрагентом позивача ТзОВ "Трейд Опт Торг Лтд" господарських операцій щодо придбання товарів та подальшого їх продажу покупцям, які фактично не відбулись а отже є нікчемними, а відтак, спірні податкові повідомлення - рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Галком-Фін" з питань проведених взаємовідносин з ТзОВ "Трейд Опт Лтд" за період з 01.11.2008 року по 31.01.2009 року, ДПІ у Залізничному районі м. Львова складено акт від 23.03.2011 року за № 668/23-2/23882304 та прийнято податкові повідомлення - рішення від 04.04.2011 року:

- №0000962302/0/11982, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 325675 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 260540 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 65135 грн. 00 коп.;

- №0000952301/0/11984, яким платнику податків визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 407094 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 325675 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 81419 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216 ст.228 ЦК України, п.1.8 ст.1, підп.7.2.1 п.7.2, підп.7.4.1, підп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого товариством завищено податковий кредит на загальну суму 260540 грн. 03 коп., що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 260540 грн. 03 коп.

- п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216 ст.228 ЦК України, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого товариством завищено валові витрати на суму 1302700 грн. 15 коп., що призвело до заниження податку на прибуток на 325675 грн. 03 коп.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не доведено протиправності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій ТзОВ "Трейд Опт Лтд", а тому висновки відповідача про їх завищення є необґрунтованими, і як наслідок протиправними є податкові повідомлення рішення в частині збільшення сум грошового зобов'язання з вищенаведених податків.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи контролюючим органом безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Апеляцінийм судом встановлено те, що між ТзОВ "Трейд Опт Лтд" (продавець) та ТзОВ "Галком-Фін" (покупець) 29.10.2008 року було укладено договір купівлі-продажу товару за №29/10-2ДТ відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, назва якого, марка, кількість та ціна вказується в супроводжувальних документах на даний товар, а саме: накладних, податкових накладних продавця та довіреностях покупця, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість за умовами даного договору.

На підтвердження обставин виконання даного договору позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, виписки з банківського рахунку.

Також, позивачем надано докази використання отриманого від ТзОВ "Трейд Опт Лтд" товару у своїй господарській діяльності, а саме: виписки з банківського рахунку, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунки- фактури.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що, суд не може покласти в основу судового рішення документи та обґрунтування контролюючого органу обставин нереальності господарських операцій, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях і у своїй сукупності не можуть беззаперечно підтверджувати такі обставини.

Вказаний висновок суду першої інстанції став наслідком виконання вказівки суду касаційної інстанції, щодо достовірності підписів посадових осіб ТзОВ "Трейд Опт Лтд" на бухгалтерських документах, та встановлення обставин притягнення до кримінальної відповідальності цих осіб.

Враховуючи те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження факти викладені в акті перевірки щодо недостовірності підписів посадових осіб ТзОВ "Трейд Опт Лтд" на бухгалтерських документах, чи притягнення їх до кримінальної відповідальності у зв'язку із здійсненням господарської діяльності з ТзОВ "Галком - Фін", апеляційний суд приходить до переконання в тому, що податковий орган безпідставно вважав з цих підстав господарські операції між ТзОВ "Галком - Фін" та ТзОВ "Трейд Опт Лтд" безтоварними.

Також судом першої інстанції вірно встановлено те, що і позивач і його контрагент на час укладення спірного правочину були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а спірна сума податкового кредиту відображена позивачем в розрізі контрагентів.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20.07.2010, а також з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ТзОВ "Галком - Фін" та ТзОВ "Трейд Опт Лтд" апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочин між ТзОВ "Галком - Фін" та його контрагентом ТзОВ "Трейд Опт Лтд" укладений без мети настання реальних наслідків.

В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договору, який укладався між ТзОВ "Галком - Фін" та його контрагентом, оскільки його недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності такого правочину.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Враховуючи викладене апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення - рішення від 04 квітня 2011 року № 0000962302/0/11982 та № 0000952301/0/11984 є протиправними, а відтак їх слід скасувати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року по справі № 2а-4258/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Я.С. Попко

Р.П. Сеник

Повний текст складено 07.10.2016 року