Постанова

від 06.10.2016 по справі 2а-7300/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року Справа № 876/5523/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судового засідання Богдан А.О.,

представника позивача Демчука І.Д.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року у справі за позовом Інституту мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру АН України до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року позивач Інститут мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру АН України (далі - Позивач, Інститут) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС (на даний час Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, далі по тексту - Відповідач, ДПІ), в якому, з врахуванням уточнення (збільшення) позовних вимог, просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : № 0001232321 від 28.05.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 85357 грн. (в тому числі 73930 грн. за основним платежем і 11427 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000922321 від 04.04.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 91004 грн. (в тому числі 76093 грн. за основним платежем і 14911 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28.03.2013 року позов задовольнив повністю.

З цією постановою суду не погодився Відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята із неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення № 0001232321 від 28.05.2012 року та № 0000922321 від 04.04.2012 року винесено Відповідачем на підставі висновків позапланової виїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що відображені в Акті перевірки № 8/23-209/22349648 від 20.03.2012 року про порушення Позивачем вимог: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток в сумі 45709 грн., в тому числі в 1 кварталі 2010 року в сумі 31126 грн. і в 4 кварталі 2010 року в сумі 14583 грн.; п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 33865 грн.; п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 47300 грн., в тому числі за січень 2010 року на суму 13370 грн., березень 2010 року на суму 11530 грн., квітень 2010 року на суму 2000 грн., грудень 2010 року на суму 20400 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 28793 грн., в тому числі за березень 2011 року на суму 4253 грн., травень 2011 року на суму 12200 грн., липень 2011 року на суму 12340 грн.. Апелянт вказує, що Позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ по операціях із ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» за договорами про придбання товарів і послуг. На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами. Відсутність у вказаних контрагентів основних фондів і виробничих потужностей, трудових ресурсів і транспортних засобів, на думку апелянта, вказує на неможливість фактичного здійснення ними господарської діяльності.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 28.03.2013 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, та представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 05.03.2012 року по 13.03.2012 року Відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача Інституту з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року. За наслідками перевірки складено Акт № 8/23-209/22349648 від 20.03.2012 року. У висновках акту перевірки зазначено, що Інститутом порушено вимоги: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток в сумі 45709 грн., в тому числі в 1 кварталі 2010 року в сумі 31126 грн. і в 4 кварталі 2010 року в сумі 14583 грн.; п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання із податку на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 33865 грн.; п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 47300 грн., в тому числі за січень 2010 року на суму 13370 грн., березень 2010 року на суму 11530 грн., квітень 2010 року на суму 2000 грн., грудень 2010 року на суму 20400 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 28793 грн., в тому числі за березень 2011 року на суму 4253 грн., травень 2011 року на суму 12200 грн., липень 2011 року на суму 12340 грн.. Податковим органом зазначено про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій Позивача із контрагентами ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 20.03.2012 року Відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000912321 від 04.04.2012 р. про збільшення Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 91001 грн. (в тому числі 79574 грн. за основним платежем і 11427 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000922321 від 04.04.2012 р. про збільшення Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 91004 грн. (в тому числі 76093 грн. за основним платежем і 14911 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень від 04.04.2012 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000922321 від 04.04.2012 р. та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000912321 від 04.04.2012 р. в частині 5644 грн. основного платежу по податку на прибуток, і як наслідок відповідачем винесено по податку на прибуток нове податкове повідомлення-рішення № 0001232321 від 28.05.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 85357 грн. (в тому числі 73930 грн. за основним платежем і 11427 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер господарських взаємовідносин між Позивачем і ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна». Разом з тим, висновки окружного суду щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний і безтоварний характер господарських взаємовідносин між позивачем і ТзОВ «Іртас», ПП «Воллі» є помилковими, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Наведене кореспондує з положеннями статті 201 ПК, пункт 201.1 якої передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу складену за вибором покупця (отримувача) в один із установлених цією статтею способів податкову накладну, підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).

На виконання зазначеної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від

1 листопада 2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (був чинним на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК України.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що первинні бухгалтерські документи, які надані Позивачем, відповідають вимогам Закону № 996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та є такими, що підтверджують реальність господарських операцій Позивача з його контрагентами ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ТзОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ПП «Воллі», тому на підставі цих та інших первинних документів Інститут обґрунтовано на їх підставі сформував податкові зобов'язання.

Жодних дефектів у правовому статусі Позивача або його контрагентів ані Відповідач, ані суд не встановили.

Водночас в матеріалах справи є копія постанови Сихівського районного суду міста Львова від 29 грудня 2011 року, відповідно до якої організатора злочинного групування ОСОБА_4, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (створення ряду фіктивних підприємницьких структур, у тому числі ТзОВ «Іртас»), звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням Закону України від 8 липня 2011 року № 3680-VI «Про амністію», тобто з нереабілітуючих підстав.

Згідно наявних у справі копій вироків Сихівського районного суду міста Львова від 26.12.2012 року ОСОБА_5 та від 07.07.2014 року ОСОБА_6 засуджені за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (створення ряду фіктивних підприємницьких структур, у тому числі ПП «Воллі»).

Ці обставини не можуть залишатися неврахованими судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Зазначене вище, на думку колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентами, фіктивність господарської діяльності яких встановлена постановою та вироками суду, а отже, вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Отже, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що зміст укладених між Позивачем та ТзОВ «Іртас» і ПП «Воллі» правочинів не суперечить актам цивільного законодавства, а Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору, оскільки такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Даний висновок колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду України, викладених, зокрема, в Постановах від 17.11.2015 року у справі № 21-277а15, 01.06.2016 року у справі № 21-805а16.

В той же час суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ відносно господарських взаємовідносин позивача з контрагентами ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» .

Суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами із ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення Позивачем господарських операцій із названими контрагентами підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Договірні господарські відносини між Позивачем і ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» були спрямовані на використання придбаних товарів і послуг у подальшій господарській діяльності Позивача, зокрема, в процесі виготовлення пристрою «Альтра».

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що досліджувані господарські відносини між Позивачем та ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність розглядуваних договорів є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання Відповідача на те, що вказані контрагенти ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» не володіли достатніми основними фондами і виробничими потужностями, трудовими ресурсами і транспортними засобами, а тому не могли фактично здійснити надання зазначених вище товарів і робіт, оскільки вказані твердження ДПІ не підтверджуються належними доказами і являються суб'єктивними припущеннями.

Щодо покликань Відповідача на нікчемність розглядуваних правочинів, укладених між Позивачем та ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що договори між позивачем та ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржені Позивачем податкові повідомлення-рішення Відповідача № 0001232321 від 28.05.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та № 0000922321 від 04.04.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправними частково, а саме, в частині визначення податкових зобов'язань за фінансово-господарськими взаєморозрахунками між Позивачем і ТзОВ «Втордеревпром», ПП «Фірма «Юкос», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», оскільки реальність таких договірних відносин підтверджується належними і допустимими доказами.

В іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки податкові зобов'язання за фінансово-господарськими взаєморозрахунками між Позивачем і ТзОВ «Іртас», ПП «Воллі» податковим органом визначено вірно.

Враховуючи наявну в матеріалах справи інформацію про донарахування податкових зобов'язань по господарських операціях Позивача із ТзОВ «Іртас» та ПП «Воллі» (а.с. 46-47 т. 2), податкове повідомлення-рішення № 0001232321 від 28.05.2012 р. є протиправним в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 44636 грн., в тому числі 35709 (10417 грн. + 10709 грн. + 14583 грн.) за основним платежем і 8927 грн. (2604 грн. + 2677 грн. + 3646 грн.) за штрафними (фінансовими) санкціями. Податкове повідомлення-рішення № 0000922321 від 04.04.2012 р. є протиправним в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 50878 грн., в тому числі 41553 грн. (8333 грн. + 8567 грн. + 8733 грн. + 15920 грн.) за основним платежем і 9325 грн. (2083 грн. + 2142 грн. + 2183 грн. + 2917 грн.) за штрафними (фінансовими) санкціями.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи неповно встановлено обставини справи, висновки суду частково не відповідають обставинам справи, постанова суду від 28.03.2013 р. винесена з частковим порушенням норм матеріального права, а тому оскаржену постанову суду першої інстанції слід скасувати і прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року у справі № 2а-730/12/1370 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Інституту мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру АН України - задовольнити частково.

Визнати частково протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС: № 0001232321 від 28.05.2012 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 44636 грн., в тому числі 35709 грн. за основним платежем і 8927 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000922321 від 04.04.2012 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 50878 грн., в тому числі 41553 грн. за основним платежем і 9325 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У задоволенні решти позовних вимог Інституту мікропроцесорних систем керування об'єктами електроенергетики Карпатського державного центру АН України - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

І.М. Обрізко

Повний текст рішення виготовлено 07.10.2016