Рішення

від 05.10.2016 по справі 188/1124/15-ц

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/1124/15-ц

Провадження № 2/188/30/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Бурди П.О., при секретарі Брагін А.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держгеокадастру у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач 1), Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держгеокадастру у Петропавлівському районі Дніпропетровської області (далі - третя особа), про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що 21.11.2004 року помер його батько ОСОБА_4, якому згідно з державним актом, виданим 21.09.2001 року на підставі рішення 14 сесії XXIII скликання Петропавлівської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області, була надана в постійне користування земельна ділянка площею 49,9993 га, розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

23.05.2014 року після звернення позивача та відповідача 1 до державного нотаріуса Першої Павлоградської державної нотаріальної контори була видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою було відмовлено сторонам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

Позивач, посилаючись на ст. ст. 4,7, 22. 23, 27, 28 ЗК України 1990 року, ст. ст. 92, 102-1, 140-142 ЗК України 2001 року, ст. ст. 1216,1218,1225 ЦК України, просить визнати за ним у порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 49,9993 га, розташованою на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223881500:02:001:5531, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 033319, виданого Петропавлівською районною радою народних депутатів 21.09.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 123, перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4, померлого 21.11.2004 року (а.с.2-4).

В судовому засіданні позивач позов підтримав, пояснив, що разом з батьком він був співзасновником фермерського господарства «Маршал», був і є головою цього господарства, але земельна ділянка надавалася в користування саме батькові. Після смерті батька позивач прийняв спадщину у вигляді квартири в житловому будинку в м.Першотравенську, корпоративних прав у фермерському господарстві «Маршал», продовжує користуватися земельною ділянкою для фермерської діяльності, але у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді права постійного користування цієї земельною ділянкою нотаріус своєю постановою йому відмовила, посилаючись на те, що ця земельна ділянка не була у приватній власності померлого, тому видача такого свідоцтва буде суперечити законодавству України.

Відповідач 1 в судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позов визнала в повному обсязі і просила задовольнити (а.с.31).

Представник відповідача 2 подала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі і просила позов задовольнити в повному обсязі (а.с.60).

Представник третьої особи, повідомленої належним чином про час і місце судового розгляду, до суду не з'явилася, заяв та клопотань не надала.

Згідно з ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вислухавши пояснення позивача, вивчивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 57 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, який мешкав у АДРЕСА_1, рішенням 14 сесії ХХІІІ скликання Петропавлівської районної ради народних депутатів Петропавлівського району Дніпропетровської області від 15 червня 2001 року №246-14/ ХХІІІ надана у постійне користування земельна ділянка площею 49,9993 га, розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі цього рішення 21.09.2001 року ОСОБА_4 був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 033319, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №123, копія якого додана до позову (а.с.11).

Частиною 1 ст.86 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час виникнення правовідносин щодо надання батькові позивача ОСОБА_4 земельної ділянки в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, визначалося, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відносини власності регулювалися Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами, зокрема Земельним кодексом України від 18.12.1990 року № 561-XII (далі - ЗК 1990 року).

Згідно з частинами 1 і 2 ст.7 ЗК України в редакції, яка діяла станом на 21.09.2001 р., тобто на час виникнення права постійного користування землею у батька позивача, користування землею може бути постійним або тимчасовим,

постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У відповідності до ч.5 ст. 7 ЗК 1990 року у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЗК 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з ч.1 ст. 23 ЗК 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Зі статуту фермерського господарства «Маршал» вбачається, що державну реєстрацію цієї юридичної особи проведено 30.08.2004 року за № 42431020000000005. Засновниками вказаного фермерського господарства є ОСОБА_4 та позивач, який зазначений у статуті головою цього господарства (а.с.15-16).

Отже, на час реєстрації фермерського господарства «Маршал» вже набрав чинності з 29.07.2003 року Закон України «Про фермерське господарство» і з 01.01.2002 року новий Земельний кодекс (далі - ЗК 2001 року).

21.11.2004 року ОСОБА_4 помер у м.Першотравенську Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КИ №598070, виданим 23.11.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Першотравенського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, копія якого в матеріалах справи (а.с.10).

Згідно з ст.1268 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, або не прийняти її (ч.1).

Статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивач своєчасно звернувся до державного нотаріуса Першотравенської державної нотаріальної контори і 24.06.2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру 1, яка розташована в м. Першотравенську Дніпропетровської області, вулиця Шевченка, будинок під чергою 2 на земельній ділянці розміром 430 кв.м, з надвірними будівлями, що належала спадкодавцю ОСОБА_4, померлому 21.11.2004 року, що підтверджується копією цього свідоцтва та витягом про реєстрацію 01.07.2005 року права власності на це нерухоме майно колективним підприємством «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с.90,91).

13.03.2014 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину спадкового майна ОСОБА_4 у вигляді 20% (двадцяти відсотків) статутного фонду фермерського господарства «Маршал», код ЕДРПОУ 32598381, вартістю 200 (двісті) гривень 00 копійок, що вбачається з архівної копії цього свідоцтва (а.с.51).

Постановою державного нотаріуса від 23.05.2014 року позивачу та відповідачу 1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка знаходилася в користуванні померлого ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування землею і була надана для ведення селянського (фермерського) господарства. Нотаріус мотивував відмову тим, що вказана земельна ділянка не належала померлому на підставі особистої приватної власності, передана йому для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.13).

Згідно з п. 4.14 ч. 4 Глави 10 Розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Частиною 3 Глави 13 Розділу І «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, окрім іншого встановлено, що у постанові про відмову зазначаються: причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство.

Отже, нотаріус, розглянувши звернення позивача щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування земельною ділянкою, зазначив, що згідно з «Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» видача такого свідоцтва буде суперечити законодавству України, а тому позивачу було відмовлено. Інші правові підстави для відмови у видачі свідоцтва у постанові від 23.05.2014 року відсутні.

Відповідно до ч. 2 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

З огляду на те, що позивач не має можливості реалізувати своє право на спадкування права постійного користування у позасудовому порядку, то його право підлягає судовому захисту.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗК 1990 року припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Статтями 27, 28 ЗК 1990 року не передбачено в якості підстави для припинення права користування смерть особи - користувача земельної ділянки.

Отже, у чинному на час видання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Земельному кодексі не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування як смерть користувача, також така підстава не передбачена ні статтею 140, ні статтею 141 діючого з 01.01.2002 року ЗК України 2001 року.

ЗК України 2001 року (ст.92) та Законом України «Про фермерське господарство» передбачено у разі бажання ведення фермерського господарства отримання земельної ділянки тільки у власність або оренду.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України 2001 року в редакції від 20.04.2004 року громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 ці положення було визнано неконституційними і тому норма п. 6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, закріплений у ч.2 ст. 92 ЗК України 2001 року.

Серед іншого, у даному рішенні було зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними.

Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Положення ст. 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Крім того у рішенні наголошено, що згідно з ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини відповідно до ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що на лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

У разі відсутності заповіту спадкування здійснюється за законом.

Згідно з ч.1 ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

У заповіті ОСОБА_4, складеному і посвідченому 10.11.2000 року приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу, зазначене конкретне майно і майнові права, які він заповідає окремим спадкоємцям, в тому числі позивачу автомобіль та, разом з іншими, право на не отриману одноразову допомогу. Право постійного користування землею спадкодавець нікому не заповів, бо він його на той час не мав і отримання його в заповіті не передбачив (а.с.87).

Отже, право постійного користування землею, яке мав на день смерті ОСОБА_4, успадковується за законом.

Спадкоємцями першої черги за законом є діти померлого, дружина і батьки (ст.1261 ЦК України).

Позивач та відповідач 1 є спадкоємцями за законом майна померлого ОСОБА_4

Суд звертає увагу, що державний акт на право користування земельною ділянкою, що виданий на ім'я спадкодавця, є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Окрім того, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» № 973-IV від 19.06.2003 встановлює, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

В роз'ясненнях, що містяться в п.9 Постанови №20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику справах про спадкування» зазначено, що у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК україни та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може відчужуватись і передаватись в порядку спадкування.

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Та обставина, що серед суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою в цій статті не зазначено громадян України, не є підставою для припинення такого права у громадян, що набули його на підставі раніше діючого законодавства.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.02.2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 1223881500:02:001:5531 площею 49,9993 га, розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, форма власності: державна, державна реєстрація земельної ділянки здійснена 13.02.2014 року (а.с.12).

В той же час Конституційний Суд України вказує на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивач відповідно до закону успадкував права, які за життя належали спадкодавцю, враховуючи, що заперечень проти позову не надійшло, визнання права постійного користування на земельну ділянку за позивачем в порядку спадкування відповідає положенням чинного законодавства України, заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Позивач поніс судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 243 гривень 60 копійок, які відповідно до норм ст.88 ЦПК України мають бути йому відшкодовані відповідачами в рівних частках у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 7, 22, 23, 27, 28 ЗК України 1990 року, ст.ст. 92, 102-1, 140-142 ЗК України 2001 року, ст.ст. 16, ч. 2 ст. 407, 1216 -1218, 1225, 1236, 1261,1266, 1268, 1270 ЦК України, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 57-60, 88, 208, 209,212-215, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держгеокадастру у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 49,9993 га, розташованою на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223881500:02:001:5531, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 033319, виданого Петропавлівською районною радою народних депутатів 21.09.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 123, перебувала в постійному користуванні ОСОБА_4, померлого 21.11.2004року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області судові витрати в розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_5