Постанова

від 05.10.2016 по справі 802/1321/16-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 жовтня 2016 р. Справа № 802/1321/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Шевченка Романа Вікторовича

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовим клопотанням про затвердження проекту землеустрою, однак відповідач відмовив у затвердженні такого проекту.

Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить: 1) визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий №0524386200:01:001:0678 площею 40 га в оренду позивачу для ведення фермерського господарства із земель запасу, розташованої на території Тиманівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області, що викладена у листі відповідача від 22.08.2016 р. К-13830/0-4163/6-16; 2) зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у десятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий №0524386200:01:001:0678 площею 40 га в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель запасу, розташованої на території Тиманівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до голови Тульчинської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 40 га на території Тиманівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області в оренду, для ведення фермерського господарства, із земель запасу.

30.12.2011 р. Тульчинська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №1075р, відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 40 га, із земель запасу Тиманівської сільської ради за межами населеного пункту с. Тиманівка, для створення фермерського господарства на умовах оренди.

28.07.2016 р. позивачем подано клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 40 га, кадастровий номер 0524386200:01:001:0678, в оренду для ведення фермерського господарства на території Тиманівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 22.08.2016 р. К-13830/0-4163/6-16 відмовило у затвердженні проекту землеустрою та зазначило, що поданий на розгляд проект землеустрою, розроблений на підставі розпорядження Тульчинської райдержадміністрації від 30.12.2011 р. №1075р. Дозвіл на розробку документації необхідно привести у відповідність до вимог статті 122 Земельного кодексу України, з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Вирішуючи даний спір по суті, суд враховує наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України 28 червня 1996 року, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1, частини 2, пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 вказаного кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частина 8 вказаної статті передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Частина 6 вказаної статті передбачає, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з ч. 13 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Тобто в даному випадку законодавець чітко регламентує підстави для відмови в погодженні проекту землеустрою, які є виключними.

В матеріалах справи міститься висновок відділу Держгеокадастру у Тульчинському районі від 29.10.2015 р. № 0-28-0.3-3509/2-15 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 40 га на умовах оренди громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу на території Тиманівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області, з якого вбачається, що зазначений проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам.

Що стосується посилань відповідача на те, що ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою необхідно привести у відповідність до вимог статті 122 Земельного кодексу України, з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», оскільки з 01.01.2013 р. внесено зміни до Земельного кодексу, зокрема, в частині визначення відповідних органів, які надають дозвіл на розробку проектів землеустрою, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з вимогами абзацу 1 пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною, на час прийняття Тульчинською районною державною адміністрацією розпорядження від 30.12.2011 р. №1075р) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно п. "а" ст. 17 ЗК України (в редакції станом на 30.12.2011 р.) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. 30.12.2011 р. №1075) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені у статті 122 Земельного кодексу України, відповідно до частини четвертої якої (у редакції, яка була чинною до 01 січня 2013 року) районним державним адміністраціям на їх території надано право передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) та за межами населених пунктів для, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, приймаючи розпорядження від 30.12.2011 р. №1075р, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, Тульчинська районна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень.

Зміни редакції частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, внесені Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI, з 01 січня 2013 року передбачають, що передача земельних ділянок у користування (в тому числі надання дозволів на розробку проектів землеустрою) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності здійснюється територіальними органами Держгеокадастру України.

Правові підстави, які б обумовлювали необхідність повторного звернення позивача до територіального органу Держгеокадастру України з питання прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки відсутні.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до уповноваженого органу подано розроблений та виготовлений у відповідності до вимог чинного законодавства проект землеустрою вищевказаної земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 40 га із земель запасу Тиманівської сільської ради за межами населеного пункту с. Тиманівка, для створення фермерського господарства на умовах оренди, викладена в листі від 22.08.2016 р. К-13830/0-4163/6-16, є протиправною.

Таким чином адміністративний позов в частині визнання протиправною та скасування відмови відповідача, викладеної у листі від 22.08.2016 р. К-13830/0-4163/6-16 належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.07.2016 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 0524386200:01:001:0678 необхідно зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином, з урахуванням наявності в суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також беручи до уваги протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у затвердженні позивачу проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, суд приходить до висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній адміністративній справі.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У відповідності до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 94 КАС України, в силу якої, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 0524386200:01:001:0678, викладену в листі від 22.08.2016 К-13830/0-4163/6-16.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.07.2016 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 0524386200:01:001:0678.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1102 грн. (одна тисяча сто дві грн.) 42 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович