Постанова

від 11.10.2016 по справі 910/9289/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. cправа№ 910/9289/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача-1 не з`явилися

позивача-2 Барда С.Ю.

позивача-3 не з`явилися

відповідача Ареф`єв А.Ю.

третьої особи-1 - не з`явилися

третьої особи-2 - не з`явилися

прокуратури Тракало Р.І.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії»

на рішення Господарського суду м. Києва від 26.07.2016 р.

у справі № 910/9289/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства оборони України

3. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії»

треті особи 1. Одеська міська рада

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами ДАН»

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (далі позивач-1), Міністерства оборони України (далі позивач-2) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі позивач-3) звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» (далі відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення договору № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р. «Про спільну діяльність у будівництві житла» та договору № 270/3/137-07Р від 21.12.2007 «Про врегулювання відносин сторін по договору про спільну діяльність у будівництві житла № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р.», укладених між Міністерством оборони України та Публічним акціонерним товариством «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 р. було залучено до участі у справі № 910/9289/16 третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеську міську раду, третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами ДАН».

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/9289/16 від 26.07.2016 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 26.07.2016 р., Публічне акціонерне товариство «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що звертаючись із позовною заявою прокурором не було обґрунтовано наявності підстав для здійснення представництва позивачів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/9289/16, а розгляд справи призначено на 13.09.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. було відкладено розгляд справи до 11.10.2016 р.

В засідання суду, призначене на 11.10.2016 р., представники позивача-1, позивача-3 та третіх осіб повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень, про причини неявки суд не повідомили.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-2, відповідача та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.12.2007 р. між Міністерством оборони України (далі сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії», управління активами якого здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами ДАН» (далі сторона-2) був укладений договір № 270/3/123-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) (далі договір № 270/3/123-07Р).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору предметом договору є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 1,0 га, яка розташована по пр-т. Гагаріна, 19-21 у м. Одеса (військове містечко № 186).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору № 270/3/123-07Р з метою реалізації завдань спільної діяльності сторони закріплюють частки у спільній діяльності у вигляді грошових коштів, нерухомого майна, інших матеріальних і нематеріальних активів. Часткою Міністерства оборони України є здійснення оцінки права забудови зазначеної вище земельної ділянки, технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою, що в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 14 665 200 грн., а часткою ВАТ «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» є виконання покладених на нього функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна, інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін, що в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 43 995 600 грн.

Як передбачено п. 5.1.1 та п. 5.1.2 договору № 270/3/123-07Р, після введення об`єкту в експлуатацію отримують: Міністерство оборони України - квартири, загальна площа яких дорівнює його вкладу, а ВАТ «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» - квартири та нежитлові приміщення соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, загальна площа яких дорівнює вкладу останнього.

21.12.2007 р. між Міністерством оборони України (далі сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» (далі сторона-2) укладено договір № 270/3/137-07Р про врегулювання відносин по договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р. (далі договір № 270/3/137-07Р).

Відповідно до п. 1 договору № 270/3/137-07Р Міністерство оборони України здійснює свій вклад шляхом оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. Частка сторони-1 на цілі спільної діяльності також здійснюється шляхом виконання технічного нагляду та приймання будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою. ВАТ «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» здійснює свій вклад коштами шляхом фінансування будівництва квартир, будинків з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ учасників договору, в порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 3 вказаного договору сторона-2 здійснює розрахунки у наступному порядку: сторона-2 належним чином перераховує стороні-1 суму у розмірі 1 466 520,00 грн відповідно до пункту 7.7 договору про спільну діяльність у будівництві житла об`єднання вкладів учасників № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р.; сторона-2 перераховує 13 198 680 грн стороні-1 на рахунок, вказаний стороною-1 в термін до 21 січня 2008 року.

Пунктом 4 договору № 270/3/137-07Р передбачено, що в разі виконання стороною-1 зобов`язань згідно з п. 3 даного договору сторона-1 зобов`язується надати в 30-денний термін:

- згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовною загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 м. Одеса (військове містечко № 186) згідно схеми меж частини земельної ділянки;

- згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовною загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 м. Одеса (військове містечко №186) безпосереднього землекористувача цієї земельної ділянки;

- усі необхідні документи для списання майна, розташованного на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 Одеса (військове містечко №186).

Договір № 270/3/137-07Р укладено із скасувальною обставиною згідно ст. 212 Цивільного кодексу України. Скасувальною обставиною сторони визначають те, що у разі невиконання сторонами своїх обов`язків за цим договором по перерахуванню грошових коштів у розмірі і у термін, визначений пунктами 2, 3 договору, цей договір та договір про спільну діяльність у будівництві житла (без об`єднання вкладів учасників) № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р. вважаються скасованими з усіма наслідками, передбаченими чинним законодавством України (п. 8 договору № 270/3/137-07Р).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, Міністерство оборони України не наділено повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна 19-21, що належить до земель оборони, у зв`язку з тим, що відсутні відповідні рішення Кабінету Міністрів України, а, уклавши спірні договори, сторони фактично змінили цільове призначення вказаної земельної ділянки, що в свою чергу суперечить ст. ст. 20, 77 Земельного кодексу України. Відтак, вказані договори підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст. 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільного діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів, часткою Міністерства оборони України у спільній діяльності є здійснення оцінки права забудови земельної ділянки орієнтовною загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 в м. Одеса (військове містечко №186), технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування вказаною земельною ділянкою.

На виконання умов укладених договорів, Міністерством оборони України згідно з актами списання будівлі (споруди) було списано розміщені на вказаній земельній ділянці будівлі та листом № 220/1570 від 18.04.2008 р. надано згоду на припинення права постійного користування земельної ділянки.

Відповідач, в свою чергу, перерахував позивачу-2 кошти у розмірі 14 665 200,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 04.01.2008 р. на суму 1 446 520,00 грн, № 5 від 21.01.2008 р. на суму 13 198 680,00 грн та № 7 від 22.01.2008 р. на суму 20 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням звуженого виконкому Кагановичської ради депутатів трудящих м. Одеси № 11 від 18.09.1950 р. «Про надання військовій частині НОМЕР_1 земельної ділянки для будівництва військового містечка», військовій частині 74381 надано земельну ділянку для будівництва нового військового містечка в районі вул. Ботанічній, Новоаркадіївській, Перекопської дивізії та І Артилерійському провулку.

Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 12.10.1950 р. за № 44 «Про відвід військовій частині 74381 земельної ділянки по Ботанічній вулиці (змінено на проспект Гагаріна) та І Артилерійському провулку для будівництва військового містечка» за клопотанням командувача Одеським військовим округом військовій частині НОМЕР_1 відведено земельну ділянку до 6 га по Ботанічній вулиці та І Артилерійському провулку для будівництва військового містечка.

Як підтверджено матеріалами справи, на даний час на зазначеній земельній ділянці, яка у відповідності до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України, перебуває на обліку в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси, розташовано військове містечко № 186 із наявними на його території об`єктами нерухомого військового майна.

Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 р. № 27 «Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені в довоєнний та післявоєнний період для потреб Одеського військового округу» було відновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період.

З моменту прийняття рішення від 12.10.1950 р. «Про відвід військовій частині 74381 земельної ділянки по Ботанічній вулиці (змінено на проспект Гагаріна) та І Артилерійському провулку для будівництва військового містечка» до теперішнього часу державний акт на право постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 186, у тому числі на земельну ділянку загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 м. Одеса, оформлено не було.

Разом з тим, Земельний кодекс УРСР 1970 року та Земельний кодекс Української РСР 1990 року не містили положень, відповідно до яких всі землекористувачі були зобов`язані оформити право землекористування, яке вони набули на підставі раніше діючого законодавства, а у випадку нездійснення цього позбавлялися наданого раніше права.

Згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Як передбачено п. 6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 р. № 563-XII, громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані до введення в дію Земельного кодексу Української РСР, повинні були до 15.03.1994 р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Однак, обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою було визнано неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005.

Так, вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 р. № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Таке рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, відсутність належного переоформлення права на спірну земельну ділянку не спростовує належність земельної ділянки до земель оборони.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка за адресою: м. Одеса, пр. Гагаріна, 19-21 належить до категорії земель оборони з цільовим призначенням для розміщення та постійної діяльності підрозділів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Як передбачено ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами статті 116 Конституції України повноваження з управління об`єктами державної власності надані саме Кабінету Міністрів України.

Отже, земельна ділянка загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 у м. Одеса відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.

Таким чином, Міністерство оборони України не наділено повноваженнями на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України, як органу, що уповноважений державою розпоряджатись вказаною земельною ділянкою.

Разом з тим, укладаючи оспорювані договори, Міністерством оборони України було визначено земельну ділянку загальною площею 1,00 га по пр. Гагаріна, 19-21 у м. Одеса як частку у спільній діяльності та взято на себе зобов`язання відмовитися від права користування земельною ділянкою.

Також, 18.04.2008 р. Міністерство оборони України звернулось до Одеського міського голови із листом № 220/1570 про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1.0 га по пр. Гагаріна, 19-21 у м. Одеса на користь відповідача у зв`язку із виконанням останнім зобов`язань за оспорюваними договорами.

25.04.2016 р. Міністерство оборони України звернулось із листом №303/8/27/615 до Одеського міського голови про те, що розгляд питання про відкликання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1.0 га, за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21 (військове містечко № 186) можливий у випадку вирішення питання, порушеного в листі Міністерства оборони України, щодо проведення інвентаризації земель військових містечок у місті Одесі.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, Одеська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності.

Так, вирішення питання щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою могло бути здійснено лише власником земельної ділянки, як встановлено вище державою в особі Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.03.2012 р. у справі № 3-18гс-12.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони, не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Частинами 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вбачається зі змісту договорів № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р. та № 270/3/137-07Р від 21.12.2007 р. цільовим призначенням земельної ділянки площею 1.0 га, за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна 19-21 (військове містечко № 186), яка відноситься до категорії земель оборони, визначено її використання для житлових будинків з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, що свідчить про порушення сторонами при укладенні цього договору ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно з листом Вищого господарського суду України від 01.01.2010 р. щодо узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, уклавши оспорювані договори, сторони змінили цільове призначення земельної ділянки площею 1.0 га, за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21 (військове містечко № 186), що суперечить ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та свідчить про порушення приписів ч. 1 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України).

У відповідності до положень ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи те, що у Міністерства оборони України відсутнє право розпоряджатись земельною ділянкою площею 1.0 га, за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 19-21 (військове містечко № 186) та було порушено порядок зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України про визнання недійсним з моменту укладення договору № 270/3/123-07Р від 19.12.2007 р. «Про спільну діяльність у будівництві житла», укладеного між Міністерством оборони України та Публічним акціонерним товариством «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії», та визнання недійсним з моменту укладення договору № 270/3/137-07Р від 21.12.2007 р. «Про врегулювання відносин сторін по договору про спільну діяльність у будівництві житла № 270/3/137-07Р від 19.12.2007 р.», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що, звертаючись із позовною заявою, прокурором не було обґрунтовано наявності підстав для здійснення представництва позивачів, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави обґрунтоване тим, що відповідно до ст. 13, ст. 77, ст. 84 Земельного кодексу України земельна ділянка військового містечка № 186 за адресою: м. Одеса, пр-т Гагаріна, 19-21 відноситься до земель оборони, належить державі в особі Кабінету Міністрів України та перебуває на обліку у Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси. Враховуючи те, що уповноважені органи державної влади не здійснюють захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, вказаних правочинів не оспорюють, тому, на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» військовий прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Отже, підстави для представництва прокурором в суді законних інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, є обґрунтованими.

Доводи скаржника про те, що провадження по даній справі слід припинити, оскільки в матеріалах справи наявне судове рішення між тими ж сторонами, з того ж предмету та з тих же підстав, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як передбачено п. 4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Так, дійсно військовий прокурор Одеського гарнізону звертався в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України та Відкритого акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» про визнання договорів недійсними та зобовязання виконати дії.

За результами розгляду справи № 15/81-08-2000 було прийнято рішення від 11.07.2008 р. про відмову в позові.

Однак, рішення, на яке посилається скаржник, було прийнято про той же предмет і з тих же підстав, що і рішення в даній справі, але не між тими ж сторонами.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 26.07.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 26.07.2016 р. у справі № 910/9289/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9289/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам, третім особам та прокуратурі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

СуддіВ.В. Андрієнко

В.В. Шапран