Ухвала

від 28.09.2016 по справі 343/1399/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсними та скасування реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, договору дарування земельної ділянки і договору купівлі-продажу земельної ділянки, та за зустрічними позовами ОСОБА_7 і ОСОБА_8 до Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

Малотур'янська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області в особі сільського голови Кузеляк Л.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в якому просили:

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_6;

- скасувати їх реєстрацію;

- визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування земельної ділянки площею 0,42 га від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 від 4 квітня 2013 року;

- визнати недійсними та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1031 га від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 від 4 вересня 2013 року;

- поновити сільській раді строк на звернення до суду з даним позовом як пропущений з поважних причин.

Свої вимоги мотивували тим, що 13 липня 2012 року рішеннями № 278-11/12 та № 279-11/12 Малотур'янської сільської ради затверджено генеральний план забудови села на період до 2021 року та надано дозвіл на розробку детального плану масиву індивідуальної забудови в урочищі АДРЕСА_1

У процесі виконання робіт сільській раді стало відомо про існування земельних ділянок, що належить відповідачам. Згідно з відповіддю відділу Держземагентства в Долинському районі від 15 квітня 2013 року № 392/05-13, відповідно до електронної бази даних державних актів у власності відповідача ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка площею 0,42 га, для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1, зареєстрована на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 5 червня 1996 року за № 5-12-2/000104.

Зазначає, що рішення Малотур'янської сільською радою від 30 грудня 1994 року не приймалось, а тому державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_6 видано без законодавчо передбачених підстав і підлягає скасуванню.

Пізніше стало відомо, що ОСОБА_6 4 квітня 2013 року подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_7 Після цього ОСОБА_7 частину спірної земельної ділянки площею 0,1031 га продав ОСОБА_8 згідно з договором купівлі-продажу від 4 вересня 2013 року.

Позивач вважає, що вказані договір дарування та договір купівлі-продажу земельних ділянок також повинні бути визнані недійсними, а їх реєстрацію скасовано.

Відповідач ОСОБА_7 подав зустрічний позов до Малотур'янської сільської ради (а. с. 109-111), в якому просив визнати за ним право власності на земельні ділянки: площею 0,1305 га та площею 0,2796 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, які знаходяться на території АДРЕСА_1 Вважає, що право власності на вказані земельні ділянки набуто ним правомірно, тобто в порядку та в спосіб, що визначені законом.

Відповідач ОСОБА_8 також заявив зустрічний позов до Малотур'янської сільської ради (а. с. 64-66), в якому просив прийняти його до спільного розгляду з первісним позовом, у задоволенні якого відмовити та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1031 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 Свою вимогу мотивував тим, що 4 вересня 2013 року згідно з договором купівлі-продажу він придбав земельну ділянку площею 0,1031 га в урочищі АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 Вважає, що земельну ділянку він придбав у порядку та у спосіб, що визначені законом. За таких обставин відсутні підстави для відібрання у нього законно придбаної земельної ділянки.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року позов Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської областічастково задоволено.

Поновлено Малотур'янській сільській раді Долинського району Івано-Франківської області строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав як пропущений з поважних причин.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, зареєстрований 5 червня 1996 року в Книзі реєстрації державних актів в приватну власність за № 5-12-2/000104 на ім'я ОСОБА_6, та скасовано його реєстрацію.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрований 8 листопада 2002 року в Книзі реєстрації державних актів в приватну власність за № 432 на ім'я ОСОБА_6, та скасовано його реєстрацію.

У задоволенні вимог Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки і договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування їх реєстрації відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_7 до Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельні ділянки та ОСОБА_8 до Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2016 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання недійсним та скасування реєстрації договору дарування земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, якимпозовні вимоги Малотур'янської сільської ради Долинського району до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування реєстрації договору дарування земельної ділянки задоволено.

Визнано недійсним та скасовано реєстрацію договору дарування земельної ділянки площею 0,42 га, укладеного 4 квітня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу Барабаш Р.С. і зареєстрований у реєстрі за № 500.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Малотур'янської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області відмовити, зустрічний позов ОСОБА_7 задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частково задовольняючи позовні вимоги Малотур'янської сільської ради, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки сесія Малотурянської сільської ради 30 грудня 1994 року не проводилася, а на сесії від 19 квітня 1996 року рішення про надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,42 га в АДРЕСА_1 не приймалося, тому видані на імя ОСОБА_6 державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 слід визнати недійсними та скасувати їх реєстрацію.

Крім того, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову Малотур'янської сільської ради про визнання недійсним договору дарування від 4 квітня 2013 року, зазначив, що оспорюваним договором порушено права та законні інтереси позивача, як розпорядника землі, а зміст даного правочину суперечить чинному законодавству, оскільки спірне майно відчужене особою, яка не мала права на вчинення таких дій.

Проте повністю погодитись із висновками судів не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що у власності відповідачки ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка площею 0,42 га, для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 5 червня 1996 року серії НОМЕР_1, який виданий на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 30 грудня 1994 року.

Також у власності ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка площею 0,42 га, в АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 8 листопада 2002 року серії НОМЕР_2, який виданий на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 19 квітня 1994 року.

Відповідно до договору дарування від 4 квітня 2013 року земельну ділянку площею 0,42 га в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 4 вересня 2013 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1031 га на території Малотур'янської сільської ради в АДРЕСА_1.

У листі архівного відділу Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року № 32/01-20/30 зазначено, що 30 грудня 1994 року сесія Малотур'янської сільської ради взагалі не проводилася, а на сесії від 19 квітня 1994 року питання про надання ОСОБА_6 земельної ділянки не розглядалося і рішень щодо цього сільська рада не приймала.

Відповідно до ст. 17 ЗК України (1990 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних

ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської,

селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в

адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних

депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі

згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє

землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект

відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною)

Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним,

природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і

подається до районної (міської) Ради народних депутатів для

прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у

власність.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України не з'ясував, чи зверталася ОСОБА_6 із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки із земель запасудо сільської, селищної чи міської Ради народних депутатів, чи було розроблено проект для її відведення, чи погоджувався такий проект відповідними органами, що передбачено нормами ст. 17 ЗУ України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги Малотур'янської сільської ради, суд першої інстанції обмежився як доказом лише листом архівного відділу Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року та показаннями свідків, при цьому належним чином не перевірив доводів сторін та не з'ясував, чи було порушено кримінальну справу за фактом підробки рішень Малотур'янської сільської ради від 19 квітня 1994 року та 30 грудня 1994 року, чи були скасовані вказані рішення Малотур'янською сільською радою.

З огляду на вказане суди дійшли передчасних висновків, що державні акти на землю серії від 5 червня 1996 року НОМЕР_1 та від 8 листопада 2002 року серії НОМЕР_2, а також договір дарування від 4 квітня 2013 року є недійсними.

Крім того, поза увагою судів залишилися положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Разом з позовною заявою позивач заявив клопотання про поновлення строку позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. При цьому висновок про поновлення строку позовної давності чи застосування позовної давності має бути відображено у мотивувальній частині судового рішення.

Суд при розгляді позову про захист прав, що поданий з порушенням строку позовної давності, повинен не тільки встановити фактичні обставини справи, докази, якими обґрунтовується позов, а також встановити, коли особа дізналась або могла дізнатися про таке порушення, поважність причин пропуску строку на захист порушеного права у випадках, коли цей строк пропущено.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом Малотур'янська сільська рада посилалася на те, що про існування земельної ділянки, що належить відповідачу, стало відомо тільки у 2012 році коли було затверджено генеральний план забудови села Мала Тур'я.

У порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України пояснень позивача не перевірив, не встановив та не зазначив у рішенні чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував поважність причин пропуску строку на звернення до суду, чи міг знати позивач до 2012 року про існування вказаних обставин.

Таким чином, ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, оскаржувані рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 9 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

О.М.Ситнік

О.В.Ступак