Рішення

від 27.09.2016 по справі 202/2519/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6685/16 Справа № 202/2519/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2016 року та на додаткове рішення цього ж суду від 06 липня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2016 року позивач звернувся до ТОВ ПАРТС МАРКЕТ з позовом про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов*язання відповідача видати довідку про середній заробіток, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач указав, що відповідно до трудового договору від 24.11.2015 року № 24112015/02 між ним та відповідачем його прийнято на посаду менеджера з питань регіонального розвитку з випробувальним терміном на три місяці.

Відповідно до умов трудового договору, його робота потребує постійного переміщення. Для виконання ним трудових обов*язків йому потрібен автомобіль. Відповідач, ТОВ ПАРТС МАРКЕТ , відповідно до умов трудового договору зобов*ячався забезпечити його матеріально - технічними засобами та інвентарем, необхідним для роботи; надати в користування автомобіль, нести витрати на паливно - мастильні матеріали, технічне обслуговування, страховку КАСКО.

Проте, в порушення вимог діючого законодавства та пунктів 4.1. , 5.2 трудового договору, ТОВ ПАРТС МАРКЕТ автомобіль йому для роботи не надав та він, позивач, був змушений здійснювати службові поїздки на власному автомобілі, через що зазнав збитки у вигляді зносу автомобілю, витрат на його обслуговування та паливно- мастильні матеріали.

Неправомірні дії відповідача змусили його звернутися до нього 26.03.2016 року із заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України, а також із вимогою про проведення з ним повного розрахунку, повернення трудової книжки, виплати збитків у вигляді зносу автомобілю, витрат на його обслуговування та паливно- мастильні матеріали.

Наказом № 5/2015 від 31.03.2016 року його, позивача, звільнено на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України з 31.03.2016 року, а також призначено виплатити компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали в розмірі 5618 гривень.

Також 31.03.2016 року відповідачем видано наказ № 6/2016 про виплату йому вихідної допомоги при проведенні кінцевого розрахунку у розмірі тримісячного заробітку.

Компенсацію за невикористану відпустку він, ОСОБА_2 отримав 01.04.2016 року у розмірі 2388, 90 грн., трудову книжку він отримав 06.04.2016 року, компенсацію за використання особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали в розмірі 5618 гривень він отримав 13.04.2016 року, а розрахунок по виплаті вихідної допомоги він не отримав.

Тому, посилаючись на вимоги статей. 44,47,49,116, 117,237-1 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з відповідача вихідну допомогу, середній заробіток за час затримки розрахунку, зобов*язати відповідача видати довідку про середній заробіток, відшкодувати моральну шкоду, яку він оцінює у 5 000 гривен.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував неправомірною поведінкою з боку відповідача, втратою нормальних життєвих зв*язків,що потребувало додаткових зусиль для організації його життя.

В судовому засіданні 06.06.2016 року позивач просив суд залишити позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди без розгляду.

Ухвалою суду від 06.06.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування маральної шкоди залишені без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2016 року - позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ ПАРТС МАРКЕТ задоволено .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі - 30 000 (тридцять тисяч) гривень .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку по 22 червня 2016 року у розмірі 35 597,65 ( тридцять п*ять тисяч п*ятьсот дев*яносто сім тисяч) гривень 65 коп.

Також судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 липня 2016 року задоволено позовну вимогу ОСОБА_2 щодо довідки про розмір заробітної плати та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ видати довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_2.

Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннямм суду, ТОВ ПАРТС МАРКЕТ звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами.

У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи за трудовим договором від 24.11.2015 року № 24112015/02 ОСОБА_2 прийнято на посаду менеджера з питань регіонального розвитку з випробувальним терміном на три місяці в ТОВ ПАРТС МАРКЕТ ( а.с.7-12).

26.03.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України, а також із вимогою про проведення з ним повного розрахунку, повернення трудової книжки ( а.с. 13-15).

Наказом № 5/2015 від 31.03.2016 року ТОВ ПАРТС МАРКЕТ звільнило ОСОБА_2 на підставі ч.3 статті 38 КЗпП України з 31.03.2016 року. В цьому наказі також зазначено виплатити компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали в розмірі 5618 гривень ( а.с.16).

31.03.2016 року відповідачем видано наказ № 6/2016 про виплату ОСОБА_2 вихідної допомоги при проведенні кінцевого розрахунку у розмірі тримісячного заробітку ( а.с.18).

31.03.2016 року відповідачем також видано наказ № 7/2016 щодо відшкодування ОСОБА_2 виплат вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсації за амортизацію особистого авто та витрати на паливо- мастильні матеріали в розмірі 5618 гривень на картковий рахунок позивача в день його особистого звернення з вимогою про розрахунок ( а.с. 38).

Судом встановлено, що 13.04.2016 року позивач отримав компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали в розмірі 5618 гривень ( а.с.17).

Вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку ОСОБА_2 відповідачем не виплачена.

Задовольняючи позов в частині стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції суд першої інстанції керувався ст.44,47 КЗпП України, та нормами укладеного між сторонами Трудового договору та дійшов висновку, про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги у загальному розмірі 30000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.

Стосовно рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку заявлені ОСОБА_2 у зв'язку з порушенням Віповідачем на думку Позивача норм трудового законодавства, щодо обов'язку виплати Роботодавцем працівнику всіх належних йому сум (заробітної плати та її складових) є необгрунтованими, оскільки сума вихідної допомоги, відповідно до п.3.8. Інструкції зі статистики заробітної плати , затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5, суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору - є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці, а від так не є заборгованістю по заробітній платі, а є одноразовою виплатою, та не входить до складової частини саме заробітної плати.

А тому невиплата вихідної допомоги та її отримання чи неотримання Позивачем, сума якої не оплатою праці працівника, не може бути підставою для застосування положень ст..117 КЗпП України.

Посилання апеляційної скарги на незаконність додаткового рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 липня 2016 року зокрема щодо неправомірності вимог Позивача щодо зобов'язання Відповідача видати довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_2 та наявності такої довідки в матеріалах справи - не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду в цій частині, оскільки не вказують, чим порушуються права та інтереси Відповідача видючою такої довідки саме Позивачу, а не суду у відповідності до вимог ст. 49 КзПП України.

Решта посилань апеляційної скарги, на неправомірність рішення в цілому повторюють доводи, що були викладені Відповідачем в суді першої інстанції у вигляді заперечень на позовну заяву, та які були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції цих норм, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, відповідно до ст..309 ЦПК України, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 307, 309,315,316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ - задовольнити частково .

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2016 року - в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАРТС МАРКЕТ на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку по 22 червня 2016 року у розмірі 35 597,65 грн. - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині - відмовити.

В решті рішення суду - залишити без змін .

Додаткове рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 липня 2016 року - залишити без змін .

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: