Постанова

від 23.01.2018 по справі 202/2519/16-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 202/2519/16-ц

провадження № 61-584 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_3,

відповідач- товариство з обмеженою відповідальністю Партс Маркет ,

представник відповідача - Ромащук Віталій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів:

Максюти Ж. І., Макарова М. О., Прозорова Л. М., від 27 вересня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю Партс Маркет (далі - ТОВ Партс Маркет ) про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до трудового договору від 24 листопада 2015 року № 24112015/02, укладеного між ним та ТОВ Партс Маркет його прийнято на посаду менеджера з питань регіонального розвитку з випробувальним терміном на три місяці. Зазначав, що для виконання ним трудових обов'язків йому потрібен був автомобіль. ТОВ Партс Маркет відповідно до умов трудового договору зобов'язувалося забезпечити його матеріально - технічними засобами та інвентарем, необхідним для роботи : надати укористування автомобіль, нести витрати на паливно-мастильні матеріали, технічне обслуговування, страховку КАСКО.

Проте, в порушення вимог діючого законодавства та пунктів 4.1, 5.2 трудового договору, ТОВ Партс Маркет автомобіль йому для роботи не надав та він був змушений здійснювати службові поїздки на власному автомобілі, через що зазнав збитки у вигляді зносу автомобіля , витрат на його обслуговування та паливно- мастильні матеріали.

Зазначав, що такі дії відповідача змусили його звернутися до нього 26 березня 2016 року із заявою про розірвання трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, а також із вимогою про проведення з ним повного розрахунку, повернення трудової книжки, виплати збитків у вигляді зносу автомобілю, витрат на його обслуговування та паливно- мастильні матеріали.

Наказом від 31 березня 2016 року № 5/2015 його звільнено на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 31 березня 2016 року, а також призначено виплатити компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно-мастильні матеріали у розмірі 5 618 грн.

Також 31 березня 2016 року відповідачем видано наказ № 6/2016 про виплату йому вихідної допомоги при проведенні кінцевого розрахунку у розмірі тримісячного заробітку.

Компенсацію за невикористану відпустку він отримав 01 квітня 2016 року у розмірі 2 388грн 90 коп ., трудову книжку він отримав 06 квітня 2016 року, компенсацію за використання особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали у розмірі 5 618 грнвін отримав 13 квітня 2016 року, а розрахунок по виплаті вихідної допомоги він не отримав.

Враховуючи вищевикладені обставини, посилаючись на вимоги статей 44, 47, 49,116, 117,237-1 КЗпП України, позивач просив суд:стягнути з відповідача вихідну допомогу ,середній заробіток за час затримки розрахунку, зоб'язати відповідача видати довідку про середній заробіток та відшкодувати моральну шкоду, яку він оціниву 5 000 грн .

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував неправомірною поведінкою з боку відповідача, втратою нормальних життєвих зв'язків,що потребувало додаткових зусиль для організації його життя.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 в частині відшкодування моральної шкоди залишені без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 207 ЦПК України.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ТОВ Партс Маркет задоволено .

Стягнуто з ТОВ Партс Маркет на користь ОСОБА_3. вихідну допомогу у розмірі 30 000 грн. Стягнуто з ТОВ Партс Маркет на користь ОСОБА_3. середній заробіток за час затримки розрахунку по 22 червня 2016 року врозмірі 35 597 грн 65коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2016 року задоволено позовну вимогу ОСОБА_3 щодо довідки про розмір заробітної плати та зобов'язано ТОВ Партс Маркет видати довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з боку відповідача було допущено порушення вимог статті 116 КЗпП України та своєчасно не було проведено розрахунок зі звільненим працівником та враховуючи положення статті 117 КЗпП України, вважав, що стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку та вихідна допомога.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року в частині стягнення з ТОВ Партс Маркет на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку по 22 червня 2016 року у розмірі 35 597 грн 65 коп. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2016 року залишенобез змін.

Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції в частині стягнення вихідної допомоги, скасував рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважаючи такі вимоги необґрунтованими, оскільки сума вихідної допомоги, відповідно до пункту 3.8. Інструкції зі статистики заробітної плати , затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці, а відтак не є заборгованістю по заробітній платі, а є одноразовою виплатою, та не входить до складової частини саме заробітної плати.

19 жовтня 2016 рокуОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В частині вирішення позову щодо стягнення вихідної допомоги рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме безпідставно відмовлено у задоволенні стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, з підстав того, що вихідна допомога не є заробітною платою, а тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Встановлено, що за трудовим договором від 24листопада 2015 року № 24112015/02 ОСОБА_3 прийнято на посаду менеджера з питань регіонального розвитку з випробувальним терміном на три місяці в ТОВ Партс Маркет .

26березня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, а також із вимогою про проведення з ним повного розрахунку, повернення трудової книжки.

Наказом від 31 березня 2016 року № 5/2015 ТОВ Партс Маркет звільнило ОСОБА_3 на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 31березня 2016 року. У цьому наказі також зазначено виплатити компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно- мастильні матеріали у розмірі 5 618 грн.

31березня 2016 року відповідачем видано наказ № 6/2016 про виплату ОСОБА_3 вихідної допомоги при проведенні кінцевого розрахунку у розмірі тримісячного заробітку.

31березня 2016 року відповідачем також видано наказ № 7/2016 щодо відшкодування ОСОБА_3 виплат вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсації за амортизацію особистого авто та витрати на паливо-мастильні матеріали у розмірі 5 618 грнна картковий рахунок позивача в день його особистого звернення з вимогою про розрахунок.

Судом установлено, що 13квітня 2016 року позивач отримав компенсацію за амортизацію особистого авто та витрати на паливно-мастильні матеріали урозмірі 5 618 грн.

Вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку ОСОБА_3 відповідачем не виплачена.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

Стаття 2 Закону України Про оплату праці у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2017 року №6-331цс17.

Вихідна допомога - це мінімальна матеріальна компенсація , яку гарантовано працівнику статею 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору.

Для розрахунку вихідної допомоги при звільненні працівника необхідно визначити розмір середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував та дійшов неправильного висновку про те, що суми вихідної допомоги при припинені трудового договору - є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці, а тому не є заборгованістю по заробітній платі, а є одноразовою виплатою, що не входить до складової частини саме заробітної плати, в результаті чого не застосував вимоги статті 117 КЗпП України, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки законом встановлено, що в день звільнення працівнику виплачуються всі суми, що йому належать, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України з огляду на те, що вихідна допомога не входить до структури заробітної плати, є помилковим.

Задовольняючи позов та встановивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування положень статті 117 КЗпП України та стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Партс Маркет про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило