Постанова

від 14.01.2011 по справі 2-а-5020/10/0270

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2011 р. Справа № 2-а-5020/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни ,

при секретарі судового засідання: Колос Мирославі Сергіївні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Кефей"

до : Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про : скасування рішення

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кефей" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі акту перевірки від 17.08.2010 року №267/2310/32976763, яким встановлено порушення п. 1.25 ст. 1, п.п. 4.1 ст. 4, п.п.5.2.5, 5.2.8 п.5.2 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ДПІ у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням №0002452300/0 від 01.09.2010 року визначила до сплати ТОВ "Кефей" податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 95302 грн., у тому числі за основним платежем - 74515,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20787,0 грн. За результатами розгляду первинної скарги, дане рішення скасовано в частині 126,0 грн. нарахованого податку, однак залишено без змін в іншій частині, про що винесено відповідне рішення № 45646/25-09/93 від 04.11.2010 року.

З такими висновками перевірки ТОВ "Кефей" не погоджується та вважає винесене відносно нього податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях вх. № 907 від 14.01.2011 року. Разом з тим, наголосив на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

На підставі направлення на перевірку від 30.06.2010 року №306/23 від 28.07.2010 року №330/23 працівниками Державної податкової інспекції у м.Вінниці була проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Кефей" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 р.

За результатами перевірки складено акт № 267/2310/32976763 від 17.08.2010 року, яким встановлено порушення, зокрема п.4.1 ст.4, п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 1.25 ст. 1, п.п. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на підставі чого відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0002452300/0 від 01.09.2010 року про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 95302,0 грн., з яких за основним платежем 74515,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20787,0 грн.

21.08.2010 року ТОВ "Кефей" до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області подало заперечення №243 на акт перевірки від 17.08.2010 року №267/2310/32976763, прийнятого за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Кефей", код за ЄДРПОУ 32976763 та пояснення №242 від 21.08.2010 року щодо курсової різниці. Даним запереченням просили внести зміни до вищезгаданого акта перевірки в частинах:

- нарахування податку на прибуток за ІІ квартал 2009 року на суму 18885,0 грн., за IV квартал 2009 року на суму 2175,0 грн., за І квартал 2010 року на суму 53455,0 грн.;

- визначеного заниження об'єкта оподаткування за 2009 рік на суму 4768016,0 грн., за І квартал 2010 року на суму 4836962,0 грн.;

- нарахованого податку з доходів фізичних осіб на суму 28683,3 грн., як таких що суперечать чинному законодавству.

Таким чином, ТОВ Кефей просить врахувати надані заперечення та не приймати податкові повідомлення-рішення про сплату сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку з доходів фізичних осіб відповідно до акту від 17.08.2010 року за № 267/2310/32976763.

Відповіддю на заперечення від 30.08.2010 року № 19782/23 ДПА у Вінницькій області повідомило позивача, що виявлення порушень які зазначені в акті перевірки від 17.08.2010р. є правомірними, а тому заперечення ТОВ Кефей залишилося без задоволення.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням - рішенням, ТОВ Кефей у відповідності до положень п.5.2 ст.5 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами від 21.12.2000р. № 2181-III (зі змінами й доповненнями) здійснило процедуру апеляційного узгодження зазначених сум податкових зобов'язань.

07.09.2010р. ТОВ Кефей звернувся із первинною скаргою до ДПІ у м. Вінниці за результатом якої податковий орган виніс рішення від 04.11.2010р. №14646/25-09/93, згідно якого податкове повідомлення - рішення № 0002452300/0 скасоване в частині 126 грн. нарахованого податку, проте зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін в іншій частині.

Як зазначено в акті перевірки перевіряючими зафіксовано неправомірне віднесення до складу валових витрат коригування вартості валюти, що призвело до завищення вартості валових витрат у наступних періодах: 2 квартал 2009 року в сумі 290012 грн., 3 квартал 2009 року в сумі 1436308 грн., 4 квартал в сумі 508622 грн., тому, при перевірці, відповідач виключив із валових витрат вказані суми, донарахував зобов"язання та застосував штрафні санкції, у зв"язку з тим, що на думку відповідача, позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат курсові різниці по розрахунках з іноземними постачальниками за поставлений товар.

Судом встановлено, що, позивач здійснює закупівлю товарів шляхом укладання контрактів з іноземними контрагентами. За поставлені товари підприємство розраховується в іноземній валюті вже після їх отримання. Всі проведені операції відображаються в бухгалтерському та податковому обліках, шляхом перерахунку сплачених в іноземній валюті коштів в національну валюту - гривні. Внаслідок того, що оплата товару проводиться пізніше його фактичного отримання, і за цей час курс іноземної валюти змінюється - виникає курсова різниця.

Підпунктом 11.2.3. ст.. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів. Основна норма, що регулює оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті, міститься в п. 3 ст. 7 вищевказаного Закону. Так, сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог п.п. 7.3.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону, яким встановлено, що витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначається у сумі, що дорівнює балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями п.п. 7.3.1, 7.3.4., 7.3.6. ст. 7 і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною курсу гривні протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів.

В свою чергу, п.п. 7.3.4. Закону передбачено, що сума гривень, сплачена платником податку в зв'язку з купівлею іноземної валюти, вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Таким чином, п.п. 7.3.2 зобов'язує платника податків формувати валові витрати у сумі балансової вартості валюти, якою оплачено товари. А оскільки вона буде відома лише на дату оплати, то позивач має право відкорегувати валові витрати у цьому періоді.

Слід підкреслити, що здійснюючи оплату за раніше отриманий товар, на відповідних умовах договору, позивач здійснює післясплату. За нормативами бухгалтерського обліку, оприбуткування товару, отриманого на умовах післясплати, відображається в ньому як кредиторська заборгованість. Оплата ж за такий товар (післясплата) відображається в ньому як погашення кредиторської заборгованості.

Згідно п.п.7.3.3 п. 7.3. ст. 7 Закону балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу погашення).

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позивач не перерахував заборгованість, а здійснював післясплату (що передбачено договором), а отже є нічим іншим, як належним виконанням своїх зобов'язань. Розмір валових витрат позивач коригував, оскільки сума балансової вартості валюти, якою оплачено товари, стала йому відома лише на дату оплати, а отже мав право здійснити таке корегування.

Відповідно до підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). При цьому, таке право на збільшення суми валових витрат виникає в тому випадку, якщо протягом такого звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості з такого покупця.

Так, 02.03.2010р. рішенням у справі №28/6 Господарського суду м. Києва за позовом ТОВ Кефей до ТОВ «О'Кей Україна» позовні вимоги задоволено та стягнуто 108976,68 грн. боргу у вигляді неоплаченої вартості товару, який був відвантажений позивачем останньому згідно договору поставки. Також, рішенням Господарського суду Харківської області від 09.03.2010р. у справі №37/07-10 за позовом ТОВ Кефей до ТОВ «Квадра» позовні вимоги задоволено повністю, та стягнуто заборгованість за поставлений товар в сумі 107308,03 грн.

Стосовно посилань відповідача на положення підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» , суд вважає його не умисним, оскільки база оподаткування ПДВ і розмір валових витрат за підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94 є різними поняттями. Вартість відвантажених товарів не містить в собі ПДВ тільки тоді, коли продавець - неплатник ПДВ або займається неоподатковуваними (звільненими) поставками. В усіх інших випадках, вартість товарів (робіт, послуг) містить у собі ПДВ.

Крім того, згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П (С) БО 10 «Дебіторська заборгованість" поняття «Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - це сума поточної дебіторської заборгованості…» , а сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником» .

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ТОВ «Кефей» , включивши до складу валових витрат суму сумнівної дебіторської заборгованості за відвантажені товари по договорам поставки з ТОВ «Квадра» та ТОВ О'Кей , з урахуванням податку на додану вартість, діяло правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0002452300/0 від 01.09.2010р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд вважає, що дії позивача є правомірними також з огляду на п.п. 4.4.1. п.4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до положень якого, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У задоволенні решти позову має бути відмовлено, оскільки позовні вимоги щодо зобов'язання ДПІ у м. Вінниці відобразити в обліковій картці позивача суми визначені податковим повідомленням - рішенням від 01.09.2010р. №0002452300/0 як надміру сплачені суми податок на прибуток минулих податкових періодів не відповідають змісту адміністративного судочинства, в якому захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень має відбуватись з дотриманням вимог ст.162 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи.

Таким чином, суд вважає, що оскільки прямої норми закону немає, позивач правомірно діє за аналогією врахування курсової різниці по заборгованості, згідно п.п.7.3.3. п.7.3. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з норм ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів правомірності своїх рішень відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому необхідно стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0002452300/0 від 01.09.2010 року прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Кефей".

В решті позовних вимог - відмовити.

Відшкодувати з державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю "Кефей" судовий збір в сумі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови оформлено: 19.01.11

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна