Постанова

від 11.10.2016 по справі 910/9136/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа№ 910/9136/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Шапрана В.В.

Чорної Л.В.

За участю представників:

від позивача: Максименко К.М. - представник за договором про надання правової допомоги № 4 від 16.09.2016 та ордером на надання правової допомоги серія КВ № 218864 від 16.09.2016,

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велварт

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р.

у справі № 910/9136/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грінтехнікс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Велварт

про стягнення 66 666,72 грн. та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за договором оренди обладнання №6 від 01.11.2013р. в сумі 66 666,72 грн. та зобов'язання відповідача, у зв'язку з розірванням вказаного договору, повернути позивачу переданий в оренду за цим договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів. Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 8 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р., повний текст якого складений 31.07.2016р., у справі № 910/9136/16 позовні вимоги задоволено повністю. Крім того, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 8 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі спірного договору у розмірі 66 666,72 грн., в той час як твердження відповідача про те, що спірне майно ніколи не передавалося йому в оренду спростовується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі майна від 12.11.2013р., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим його печатками, а посилання на те, що Договір є підробленим судом не були прийняті до уваги з посиланням на ненадання відповідачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачем спірне обладнання, суд першої інстанції зазначив про те, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 651 ЦК України та умови, погоджені сторонами в п. 2.2 спірного договору, а також з огляду на те, що 08.04.2016р. позивачем на адресу відповідача направлено заяву, в якій позивач повідомив відповідача про відмову від договору та припинення його дії з 09.05.2016р. та просив повернути йому передане за Договором майно, спірний договір припинив свою дію шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця з 09.05.2016р., а відтак, в силу приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та положень п. 4.4 спірного договору відповідач має обов'язок повернути позивачеві спірне обладнання, що є підставою для задоволення вказаних позовних вимог.

Присуджуючи до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на послуги адвоката, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, вказані вимоги є законними та обгрнутованими.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Велварт звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від по справі № 910/9136/16 від 18.07.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Велварт послалось на те, що спірне рішення є незаконним, неправильним та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті саме обставини що й у відзиві на позов, а саме на те, що:

- спірне обладнання відповідач не отримував, оскільки договір оренди обладнання № 6 від 01.11.2013р. підписаний пов'язаними між собою особами (позивачем в особі генерального директора Деревинської Т.В. та позивачем в особі директора Деревинського Г.В., тобто чоловіком та дружиною) без мети здійснення господарської діяльності, а відтак, є фіктивним правочином;

- позивач жодним чином не намагався врегулювати цей спір в позасудовому порядку та не звертався до відповідача з вимогою повернути спірне майно, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України;

- об'єкт оренди за спірним договором не має жодних індивідуальних ознак які б могли його ідентифікувати.

Крім того, відповідач послався на те, що сума заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката є явно завищеною та неспівмірною ціні заявленого позову, а відтак, суд повинен був обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для цієї справи. Також відповідач звернув увагу колегія суддів і на те, що позовна заява та додані до неї документи підписувались та подавались особисто директором позивача про що свідчать його підписи на позовній заяві, додатках до неї та на відсутність будь-яких документів, які б уповноважували адвоката подавати позов.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги,що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, а також те, що відповідач не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 6 000 грн., які пов'язані з розглядом цієї апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2013р. позивач, як орендодавець, та відповідач, як орендар, уклали договір оренди обладнання №6 (далі - Договір), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування наступне обладнання: автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів.

Згідно з п.1.2 Договору, вказаний в п.1.1 Договору об'єкт оренди передається відповідачеві у термін 15 робочих днів з дня підписання Договору згідно акту приймання-передачі об'єкта оренди.

12.11.2013р. сторони підписали акт приймання-передачі майна до Договору (а.с.14) яким зафіксували передачу позивачем відповідачу автомату фасовки рідких та пастоподібних продуктів.

Вказаним актом спростовуються посилання відповідача на те, що спірне майно йому позивачем передано не було.

Факт передачі спірного майна відповідачу в орендне користування підтверджується також наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2 від 29.08.2014 (а.с. 15) в якому сторони погодили факт надання послуг оренди обладнання на загальну суму 50 000 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що договір оренди обладнання № 6 від 01.11.2013р. підписаний пов'язаними між собою особами (позивачем в особі генерального директора Деревинської Т.В. та позивачем в особі директора Деревинського Г.В., тобто чоловіком та дружиною), без мети здійснення господарської діяльності, а відтак є фіктивним правочином, слід зазначити таке.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпція правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору недійсним в судовому порядку, в тому числі із підстав його фіктивності, колегія суддів вважає недоведеним факт фіктивності Договору та виходить з того, що такий правочин є правомірним.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що з метою забезпечення налагоджування об'єкта оренди, навчання персоналу - орендна плата нараховується з 01.01.2014р.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця. За домовленістю сторін можлива орендна плата в повному обсязі не пізніше кінця поточного року одним або декількома платежами.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої обов'язки по сплати орендної плати виконував неналежним чином, з огляду на що заборгованість по сплаті орендної плати Договором за період з 01.01.2015р. по 30.04.2016р. (16 місяців), становить 66 666,72 грн. (4 166,67грн*16місців).

Матеріли справи не містять жодних доказів перерахування відповідачем орендної плати за заявлений до стягнення позивачем період.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) до яких відноситься спірний Договір наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 ст.762 ЦК України встановлює, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За обставин, що склалися, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за Договором за період з 01.01.2015р. по 30.04.2016р. в сумі 66 666,72 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача, у зв'язку розірвання Договору, повернути позивачу переданий в оренду за Договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів, слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 651 ЦК України встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В Договорі, умови якого в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковими для сторін, сторони домовились про наступне:

- Договір укладено на невизначений строк і він діє не більше 35 місяців з моменту його укладення (п. 2.1);

- сторона Договору може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону за 30 календарних днів до бажаної дати припинення Договору (п. 2.2).

08.04.2016 позивачем на адресу відповідача направлено заяву від 08.04.2016р. (а.с.16), в якій позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та припинення його дії з 09.05.2016р., а також просив повернути йому передане за Договором майно. На доказ направлення вказаної заяви до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії опису вкладення та фіскального чеку № 7720 від 08.04.2016 (а.с. 17).

Відповідач на вказаний лист не відповів,спірне майно позивачу не повернув.

Відповідно до ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з урахуванням приписів ст.651 ЦК України та п. 2.2 Договору, орендодавець правомірно відмовився від Договору шляхом направлення на адресу відповідача заяви від 08.04.2016р, а відтак, Договір припинив свою дію шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи позивача з 09.05.2016 р.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що відповідач, серед іншого, зобов'язаний в останній день строку цього договору повернути позивачу об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент прийняття його орендарем з урахуванням нормального зносу, за актом приймання-передачі об'єкта оренди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачу переданий в оренду за спірним договором автомат фасовки рідких та пастоподібних продуктів. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 8 000 грн., які ним заявлені під час розгляду справи в суді першої інстанції, слід зазначити таке.

Позивач вимагає стягнути з відповідача зазначені 8 000 грн., вважаючи ці витрати судовими витратами на послуги адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, на які розповсюджуються правила ст. 49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

18.04.2016р. між адвокатом Максименком Костянтином Миколайовичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5412 від 19.04.2013р.) та ТОВ Грінтехнікс (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №56 (а.с.25-28), за змістом якого адвокат протягом дії даного договору зобов'язується здійснювати захист, представництво та надавати інші види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, визначеним цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

25.04.2016р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №56 від 18.04.2016 р.(а.с. 29), за змістом п. 4. якої за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у наступному порядку та розмірі:

- 4 000 грн. - за підготовку проекту позовної заяви до ТОВ Велварт та подання вказаної позовної заяви до суду - сплачуються не пізніше 3-х робочих днів з дня укладення даної додаткової угоди;

- 2 000 грн. - за участь в кожному судовому засіданні, виконання іншої представницької дії - сплачуються не пізніше 3 робочих днів з дня участі в засіданні чи вчинення дії;

- 25 000 грн. - за фактичне повернення речей та стягнення коштів, що будуть предметом позовної заяви до ТОВ Велварт - сплачуються не пізніше 3 робочих днів з дня фактичного повернення речей (частини речей) клієнту чи уповноваженій ним особі.

На підтвердження факту оплати послуг позивачем на підставі рахунку на оплату № 1/56 від 05.07.2016 (а.с.76) адвокату Максименко К.М. платіжним дорученням № 621 від 07.07.2016 (а.с.77) перераховано 8 000 грн. (гонорар за підготовку проекту позовної заяви та подання її до суду, а також участь у двох судових засіданнях).

Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача приймав особисто адвокат Максименко К.М.

З огляду на зазначені документальні докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адвокат Максименко К.М. входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України та стягнув з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката в сумі 8 000 грн.

Щодо викладеного позивачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 6 000 грн., які пов'язані з розглядом цієї апеляційної скарги, слід зазначити таке.

На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до відзиву додано копії укладеного з Адвокатським об'єднанням Аксіо договору про надання правової допомоги № 4 від 16.09.2016р., додаткової угоди № 1 до вказаного договору (згідно вказаної угоди позивач має сплатити об'єднанню гонорар за підготовку проекту відзиву на апеляційну скаргу в сумі 4 000 грн. та гонорар за участь у кожному судовому засіданні - 2 000 грн.), ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 218864 від 16.09.2016р., рахунку на оплату гонорару № 1 від 16.09.2016 та оригінал платіжного доручення № 681 від 19.09.2016р.

Згідно зі ст. 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з ч. 2 вказаної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як слідує з матеріалів справи, участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в якості представника позивача брав особисто адвокат Максименко К.М. ордер якому виданий Адвокатським об'єднанням Аксіо .

За таких обставин колегія суддів вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції співрозмірні та адекватні ціні позову та складності справи, а з урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги , такі витрати підлягають покладенню на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Велварт задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі № 910/9136/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Велварт .

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Велварт на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі № 910/9136/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2016р. у справі № 910/9136/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9136/16.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді В.В. Шапран

Л.В. Чорна