Рішення

від 11.10.2016 по справі 363/2828/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 363/2828/15-ц Головуючий у І інстанції Котлярова І. Ю. Провадження № 22-ц/780/2931/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І. Категорія 29 11.10.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

11 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс та ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс про відшкодування упущеної вигоди,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що він від 01.02.1988 року до 13.02.1989 року працював водієм 3-го класу в Чорнобильському АТП Міненерго СРСР та виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вахтовим методом. Враховуючи норми законодавства та трудовий стаж роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, він мав право на отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання пенсії по досягненню 55-ти років.

Для отримання зазначених пільг позивачу необхідно було надати до управління соціального захисту населення довідку відповідної форми, яку ПАТ Вишгороденергобудтранс не надавало, за встановленою формою, від березня 2010 року та 06.12.2013 року, на вимогу ВДВС Вишгородського РУЮ, відповідач все ж таки видав потрібну довідку. Таким чином, від березня 2010 року до грудня 2013 року службові особи ПАТ Вишгороденергобудтранс халатно відносились до вимог ОСОБА_2 надати йому довідку про підвищену заробітну плату належного зразку, в результаті чого він (позивач) не міг вчасно отримати статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, а за відсутності даного статусу не зміг вчасно отримати пенсію, що призвело до збитків.

Тому просив суд винести рішення, яким стягнути з ПАТ Вишгороденергобудтранс на його користь упущену вигоду, а саме непризначену та невиплачену пенсію у розмірі 55 938 грн. 56 коп.; непризначену та невиплачену щорічну соціальну допомогу за шкоду заподіяну здоров'ю, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за 2010, 2011, 2012 та 2013 роки у розмірі 12834 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 1800 грн.; моральну шкоду у розмірі 50000 грн.; сплачені позивачем судові збори у розмірі 714 грн. 83 коп. та 500 грн. а також витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: послуги Ощадбанку у розмірі 22 грн. 19 коп., 5 грн., 7грн., поштові послуги у розмірі 7 грн. 10 коп., 14 грн. 85 коп. та витрати на транспорт загального користування, пов'язані з явкою в кожне судове засідання у розмірі 56 гривень.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11.03.2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2: упущену вигоду у вигляді непризначеної та невиплаченої пенсії у розмірі 55 938 грн. 55 коп.; упущену вигоду у вигляді непризначеної та виплаченої щорічної соціальної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за період від 01.10.2011 року до 01.12.2013 року у сумі 7815 грн. 18 коп.; моральну шкоду у розмірі 5000 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 1800 грн. та витрати, пов'язанні з явкою до суду у розмірі 56 грн.; сплачений судовий збір у розмірі 1214 грн. 83 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду в частині стягнення моральної шкоди скасувати та постановити нове рішення про стягнення 50 000 гривень. Вважає, що суд першої інстанції вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди належним чином не врахував глибину та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, а також той факт, що такий стан триває вже на протязі шести років.

В апеляційній скарзі відвідповідач ПАТ Вишгороденергобудтранс просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення , яким в задоволенні позивних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального права, вважає рішення суду незаконним і зазначає що позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтовані та надумані, оскільки несвоєчасне отримання посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС та пенсії відбулося в наслідок власного недбальства і бездіяльності ОСОБА_2 Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження завданої моральної шкоди та рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до ст.84 ЦПК України витрати на правову допомогу покладені на позивача і не можуть бути віднесені до судових витрат.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ Вишгороденергобудтранс не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якщо її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 від 01.02.1988 року до 13.02.1989 року працював водієм 3-го класу в Чорнобильському АТП Міненерго СРСР, що підтверджується копією трудової книжки і виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вахтовим методом, що підтверджується довідкою №177 від 15.04.1992 року. (т.1 а.с.8,9).

Відповідно до ст.9-10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежності від кількості робочих днів, а у 1988-19990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі при проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відрядженні у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

З метою отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у березні 2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання необхідної довідки про підвищену заробітну плату, з приводу чого ним 08.04.2010 року було сплачено 100 грн. за видачу довідки, що підтверджується квитанцією (т.2ас.100), на що ПАТ Вишгороденергобудтранс надало позивачу довідку №26 від 08.04.2010 року та довідку №27 від 08.04.2010 року (т.1 а.с.10-11).

Отже, посилання відповідача, що за отриманням довідки ОСОБА_2 звернувся лише у 2013 році, спростовуються зазначеними вище довідками та квитанцією про сплату послуг за їх надання, ще 08.04.2010 року.

26.04.2010 року ПАТ Вишгороденергобудтранс видало на запит УПСЗН довідку №33, в якій зазначено, що останній працював в Чорнобильському АТП водієм від 01 лютого 1988 року до 13 лютого 1989 року. (т.1 а.с.13).

27.05.2010 року Управління праці та соціального захисту населення (далі УПСЗН) Дніпровського району міста Києва повторно звернулося до ПАТ Вишгороденергобудтранс листом №43/09-3371, в якому просило надати довідку, встановленого зразку, так як видані позивачу довідки №26 та №27 від 08.04.2010 року не відповідають вимогам законодавства (т.1 а.с.12).

Крім того, ПАТ Вишгороденергобудтранс надало позивачу довідку №24 від 17.05.2011 року та №49 від 20.07.2012 року у довільній формі (т.1 а.с.16-17).

У наданих довідках зазначалось, що на підприємстві збереглись первинні табелі обліку робочого часу за період роботи від 01 до 15.03.1988 року та від 03 до 15.05.1988 року, у той час як в раніше наданих довідках зазначався інший період, а саме, від 04 до 15.05.1988 року, а також зазначалось про те, що зберігся особовий рахунок за 1988 рік, без зазначення про особовий рахунок за 1989 рік.

Згідно відповіді УПСЗН Дніпровського району в м.Києві від 06.10.2011 року позивачу було повідомлено, що Комісія по визначенню статусу осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи при Київській міській державній адміністрації (далі КМДА) у м.Києві 15.09.2011 року відмовила позивачу у встановлені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується витягом з протоколу засідання Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 15.09.2011 року, оскільки відповідно до наданих документів, зокрема довідок наданих ПАТ Вишгороденергобудтранс , кількість днів його перебування в зоні відчуження менше від визначеної чинним законодавством (т.1 а.с.14-15).

У зв'язку з цим позивач звернувся з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, рішенням якого від 15.04.2013 року було зобов'язано ПАТ Вишгороденергобудтранс видати ОСОБА_2 довідку спеціальної форми, встановленої листом Міністерства соціального захисту населення від 27.02.1996 року, про заробітну плату за час праці у тридцяти кілометровій зоні відчуження протягом часу від 01.02.1988 року до 13.02.1989 року (т.1 а.с.18-19).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначеним рішенням встановлено, що відповідач ПАТ Вишгороденергобудтранс є правонаступником підприємства, працівником якого ОСОБА_2 здійснював трудові обов'язки в зоні відчуження, а тому відповідач був зобов'язаний надати позивачу довідку спеціальної форми, визначеної листом Міністерства соціального захисту населення від 27.02.1996 року, яку не надав позивачу. Таким чином пояснення представника відповідача про те, що ПАТ Вишгороденергобудтранс не є правонаступником підприємства, на якому працював ОСОБА_2 спростовується даними, вставленими рішенням суду, як і той факт, що відповідачем станом на час розгляду справи, а саме, 15.04.2013 року, не надавалось довідки встановленого зразку.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він був представником позивача ОСОБА_2, під час розгляду Дніпровським районним судом м.Києва вказаної вище справи і вважає, що представники відповідача мали можливість ще при першому зверненні позивача до них із заявою про отримання довідки, а саме, у березні 2010 року, надати її у відповідності до чинного законодавства, так як лист Міністерства соціального захисту населення України від 27.02.1996 року, як на час звернення позивача у 2010 році, так і на час видачі належної довідки №78 від 06.12.2013 року був чинним, та представники відповідача повинні були знати про такий наказ, оскільки він був надісланий до усіх підприємств та організацій, яких стосувався, даним Міністерством, а тим більше відповідачам було відомо про лист Мінсоцполітики від 15.10.2012 року та наказ Мінсоцполітики від 03.09.2012 року Про затвердження форми Довідки про заробітну плату (грошове забезпечення), одержану особою за роботу (службу) в зоні відчуження в 1986-1990 роках. Також свідком було зазначено, що відповідач мав можливість ще у 2010 році надати позивачу довідку спеціальної форми, з врахуванням як табелів робочого часу, так і особових рахунків по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_2 за 1988 - 1989 роки.

На виконання цього рішення суду відповідачем було видано довідку за №34 від 04.06.2013 року, яка була виписана у довільній формі та не відповідала вимогам листа Міністерства соціального захисту України та (т.1 а.с.20).

24.07.2013 року відповідачем було видано позивачу довідку за №50, яка відповідала формі, визначеній листом Міністерства соціального захисту населення від 27.02.1996 року, але містила ряд помилок та не заповнених полів (т.1 а.с.21).

Отримавши дану довідку за №50 від 24.07.2013 року позивач звернувся до УПСЗН із повторною заявою про видачу йому посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, а 13.08.2013 року до Управління Пенсійного фонду Дніпровського району м. Києва із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, вважаючи довідку №50 від 24.07.2013 року неналежно оформленою, Комісія по визначенню статусу осіб при КМДА 08.08.2013 року відправила особову справу ОСОБА_2 на розгляд комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварі на ЧАЕС при Міністерстві соціальної політики України (т.1 а.с.22).

Законом України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

27.11.2013 року Управління Пенсійного фонду Дніпровського району м. Києва листом № 438/09/С-415 відмовило ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі того, що надані позивачем документи не містили достатньої інформації для призначення пенсії (т. а.с. 23), а ПАТ Вишгороденергобудтранс при перевірці не надали первинні документи про оплату праці, про що було складено Акт №168 від 04.10.2013 року (т.1 а.с.24) та було відсутнє у позивача посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

06.12.2013 року ПАТ Вишгороденергобудтранс видало ОСОБА_2 довідку за №78, яка відповідає усім вимогам законодавства та була належно оформлена (т.1 а.с. 25).

Крім того, 24.06.2014 року відповідачем було видано довідку за №28, якою скасовані довідки №26 від 08.04.2010 року, №27 від 08.04.2010 року, №24 від 17.05.2011 року, №49 від 20.07.2012 року, №34 від 04.06.2013 року, №50 від 24.07.2013 року, які попередньо було видано ОСОБА_2, та в обґрунтування їх скасування, відповідачем було зазначено, що усі вони були видані у невідповідності до Наказу Міністерства соціальної політики від 03.09.2012 року, не відповідають вимогам Постанови КМУ №51 від 20.01.1997 року, а довідка №50 від 24.07.2013 року містить помилки, допущені при описі особової справи та листом №29-к від 31.03.2014 року було скасовано та відкликано всі довідки, видані підприємством у період від 01.04.2010 року до 01.12.2013 року, крім інформації про правонаступництво, викладеної в довідці №49 від 20.07.2012 року (т.1 а.с.27).

Згідно витягу з протоколу засідання Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС №76 від 17.07.2014 року ОСОБА_2 було визначено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3 та 23.07.2014 року видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (т.1 а.с.28).

На підставі вказаних вище протоколу та посвідчення 19.05.2015 року Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва листом № 8346/06 повідомило ОСОБА_2 про призначення йому пенсії за віком (т.1 а.с.29).

Вказані вище обставини підтверджуються матеріалами копії особової справи ОСОБА_2, наданої до суду УПСЗН Дніпровського району м.Києва (т.1 а.с.101-147), копією виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 24.07.2013 року (т.1 а.с.148-162), та копії діючої пенсійної справи ОСОБА_2 наданої Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м.Києва (т.1 а.с.164 - 224).

Крім того, згідно постанови Дніпровського районного суду м.Києва від 05.02.2014 року за позовом ОСОБА_2 до УПСЗН Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації, УПФУ у Дніпровському районі м.Києва про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема того, що йому не видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та відмови у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, було відмовлено, оскільки позивачем не було доведено та не підтверджено матеріалами справи того факту, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до положень Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , а як похідним можливість звернення позивача до відповідачів з вимогою про видачу посвідчення та нарахування та виплати пенсії за віком на пільгових умовах (т.2 а.с.11-13). Дана постанова згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2015 року залишена в силі.

Суд вірно вважав встановленими ті факти, що саме від березня 2010 року позивач звертався до відповідача з питання надання довідки спеціальної форми, яку було визначено Листом Міністерства соціального захисту населення України від 27.02.1996 року, та була чиною на час його звернення, що саме не видача довідки належної форми з визначенням усіх необхідних даних потягла відмову позивачу у надані статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Комісією по визначенню статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи при Київській міській державній адміністрації (далі КМДА) у місті Києві 15.09.2011 року. Ненадання позивачу і в подальшому довідки спеціальної форми спричинило те, що він від 07.08.2013 року (дати з якої йому виповнилось 55 років) не зміг отримати пенсію за віком на пільгових підставах, так як відповідачем лише у грудні 2013 року було надано позивачу довідку спеціальної форми, на підставі якої він отримав у 2014 році статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та в подальшому зміг отримати пенсію за віком на пільгових умовах.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як то визначено ч.2 ст.16 ЦК України

Відповідно до ст.22 ЦПК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, суд вірно вважав, що вимога позивача в частині стягнення з ПАТ Вишгороденергобудтранс упущеної вигоди, а саме непризначеної та невиплаченої щорічної соціальної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, підлягала частковому задоволенню, а саме з 15.09.2011 року, тобто з часу відмови йому у наданні такого статусу Комісією по визначенню статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи при Київській міській державній адміністрації (далі КМДА) у м. Києві, оскільки саме з цієї дати у разі вирішення його заяви позитивно, він отримав би такий статус та право на отримання вказаних виплат, до часу їх нарахування та виплат у зв'язку із отримання такого статусу у 2014 році, тобто по грудень 2013 року у сумі 7815 грн. 18 коп., в частині стягнення упущеної вигоди від 2010 року до жовтня 2011 року, вірно вважав відмовити за необґрунтованістю.

Також суд вірно вважав, що вимога позивача в частині стягнення з ПАТ Вишгороденергобудтранс упущеної вигоди, а саме, непризначеної та невиплаченої пенсії за період від 08.08.2013 року (наступної дати після виповнення позивачу 55 років) до 03.08.2014 року (до часу її нарахування та виплати) у сумі 55 938 грн. 55 коп., є обґрунтованою та підлягала задоволенню у повному обсязі.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року зі змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, ступень вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що вимоги позивача у частині стягненні з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 гривень є завищеними, тому суд, зважаючи на завдану позивачу моральну шкоду, яка виразилась у його хвилюваннях з приводу неможливості отримання тривалий час довідки належної форми, перенесення емоційного напруження пов'язаного з тривалим вирішенням даного питання, з метою відновлення та захисту його Конституційного права на отримання соціальних та пенсійних виплат, на протязі більше 5 років, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, та зусиль на відновлення, оскільки під час неодноразових звернень до відповідача з приводу надання довідки належної та визначеної законодавством форми, він переніс хворобу, та у зв'язку із неотримання відповідних соціальних виплат, які б надавало б йому отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а в подальшому призначення пенсії на пільгових умовах, позивач був змушений позичати гроші на лікування, у зв'язку із чим він втратив спокій, у нього виникло відчуття страху за майбутнє, і вважав доцільним стягнути з відповідача - ПАТ Вишгороденергобудтранс у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 5000 грн.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Оскільки позивач є людиною юридично не грамотною, він звернувся до ПП Сучасна Феміда за юридичною консультацією та за для складання позовної заяви, на що витратив грошові кошти у розмірі 1800 гривень, що підтверджується відповідними квитанціями та актами прийому-передачі послуг (т. 1 а.с. 33-35), а також, надав квитки на транспорт загального користування за маршрутом Київ-Вишгород-Київ, пов'язані з явкою до суду на суму 56 гривень, які у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995р., зі змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи, що моральна шкода позивачу завдана в результаті бездіяльних дій відповідача, глибину їх душевних страждань, пов'язаних з душевним хвилюванням, емоційного напруження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, визначив розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням вимог розумності та справедливості, але в заниженому розмірі. При цьому норми матеріального права, а також роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судом застосовані вірно.

Отже, колегія суддів з врахуванням всіх обставин справи приходить до висновку щодо необхідності стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, а саме, в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера,платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до ПП Сучасна фіміда за юридичною консультацією та для складання позовної заяви, на що витратив грошові кошти у розмірі 1800 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та актами прийому- передачі послуг (т.1 а.с. 33-35).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відповідно до ч.1 ст.88, ч.1 ст.89 ЦПК України правильно стягнув з другої сторони понесені позивачем і документально підтверджені витрати на правову допомогу.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо скасування рішення в частині стягнення з ПАТ Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5000 грн. і в цій частині ухвалення нового рішення, яким стягнути з ПАТ Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Також слід стягнути з ПАТ Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 910 грн. 39 коп. (864 грн. 31 коп. + 46 грн. 08 коп.)

В решті рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2016 рокув частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5000 гривень скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс (код ЄДРПОУ 04630703, Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч грн.) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Вишгороденергобудтранс на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 910 грн. 39 коп. (дев'ятсот десять грн. тридцять дев'ять коп.)

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: