Рішення

від 13.10.2016 по справі 131/1433/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1433/16-ц Провадження № 22-ц/772/3052/2016Головуючий в суді першої інстанції Димбіцький Ю. В. Категорія 5 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Іващука В.А.

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,

за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 серпня 2016 року,

встановила:

У серпні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності, посилаючись на те, що 21 березня 2016 року між ним та ОСОБА_3 було досягнуто домовленості про купівлю-продаж земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельної ділянки площею 0,3070 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В рахунок виконання укладеного договору, 21 березня 2016 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 1000 грн. вартості земельних ділянок. В свою чергу на виконання досягнутої домовленості ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 розписку про отримання грошей в сумі 1000 грн. та передала технічну документацію на земельні ділянки. Однак, через відсутність коштів на переоформлення правовстановлюючих документів, вона зобов'язалася до 01 травня 2016 року нотаріально посвідчити фактично укладений і виконаний сторонами в повному об'ємі договір купівлі-продажу. Проте, на сьогоднішній день відповідач відмовляється нотаріально оформити договір купівлі-продажу. У зв'язку з цим позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом та просив ухвалити рішення, яким встановити юридичний факт укладення між ними договорів купівлі-продажу зазначених земельних ділянок та визнати за ним право власності на них.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено юридичний факт укладення 21 березня 2016 року договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельної ділянки площею 0,3070 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, між продавцем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та покупцем ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,3070 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в порядку придбання за договором купівлі-продажу, укладеним 21 березня 2016 року, між продавцем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та покупцем ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з'явилася, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 УПК України справа розглянута у її відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення скаржника та його представника, представника позивача у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21 березня 2016 року дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1, ціною 1000 грн. На виконання такої взаємної домовленості добросовісний покупець ОСОБА_2 передав продавцю ОСОБА_3 обумовлену ними суму грошових коштів в сумі 1000 грн., взамін фактично отримав придбане майно. Проте, на даний час відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача, крім повного визнання їх відповідачем, підтверджуються також поданими позивачем письмовими доказами, а саме: копією розписки ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_2 грошей в сумі 1000 грн. в рахунок придбаних земельних ділянок (а.с.3), копією паспорта громадянина України позивача ОСОБА_2 (а.с.4), копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.5,6). Таким чином суд дійшов висновку про визнання дійсним факту укладення позивачем 21 березня 2016 року із відповідачем договору купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на це майно в порядку його придбання за договором купівлі-продажу як за добросовісним набувачем.

Також задовольняючи даний позов суд виходив також з того, що правовідносини, що є предметом спору між сторонами по справі, регулюються цивільним законодавством України щодо правових наслідків недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, зокрема ст.ст.220, 328 ЦК України, згідно яких якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши такі обставини, невірно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права, дійшов до неправильного та до не обґрунтованого висновку про задоволення даних позовних вимог.

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, крім тих, що перераховані в частині 1 даної статті, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0504181992016 від 11.04.2016 р. ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,3070 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 5).

Також як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0504181922016 від 11.04.2016 р. ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.6).

21.03.2016 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 письмову розписку про те, що вона продала і отримала гроші в сумі 1000 грн. за ділянку 0,60 га (а.с.3).

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та визнання дійсним факту укладення 21 березня 2016 року сторонами у справі договору купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на це майно в порядку його придбання за договором купівлі-продажу як за добросовісним набувачем, оскільки встановлено, що на даний час відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона(продавець) передає або зобов'язується передати майно(товар) у власність другій стороні(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Тобто, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних - Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Причому, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки може здійснюватися після державної реєстрації земельних ділянок у державному земельному кадастрі.

В ч. 2 ст. 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з положень вище вказаної ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для захисту прав позивача у справі, повинно бути доведено факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Проте, такі докази у справі відсутні.

З рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 серпня 2016 року та матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, проте, надала суду письмову заяву в якій зазначила, що визнає позовні вимоги повністю та просить справу розглянути без її участі.

Такі обставини на думку колегії суддів спростовують твердження позивача ОСОБА_2 про те, що відповідач ОСОБА_3 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу належних їй земельних ділянок. Вказаним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав.

Також колегія суддів переконана, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення у даній справі, неправильно застосував норми матеріального права.

За правилами ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину, здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчу вального напису (ч. ч. 1, 2 ст. 209 ЦК України). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом (ч. ч. 1, 2 ст. 210 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, момент виникнення права власності за якими відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з держаною реєстрацією, а тому неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права призвело до постановлення незаконного рішення.

Судом першої інстанції при розгляді справи також було порушено норми процесуального права щодо з'ясування усіх фактичних обставин справи, зокрема не перевірено наявність спору щодо зазначених земельних ділянок та порушення прав та законних інтересів третіх осіб, зокрема скаржника ОСОБА_4 Судом зокрема залишено поза увагою те, що відповідно до рішення від 17.04.1998 року 1 сесії 23 скликання Кантелинської сільської ради земельну ділянку площею 0,52 га на садибі покійної ОСОБА_7, яка на момент передачі була розташована по АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_8, а також те, що з 2014 по 2016 рік вказаною земельною ділянкою користується його син ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування матеріального або процесуального права.

Зазначені в сукупності обставини, свідчать про неповне з'ясування судом обставин по справі, неналежну оцінку судом усіх наявних у матеріалах справи доказів, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до положень ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 серпня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ В.А. Іващук

Згідно з оригіналом: