Постанова

від 13.10.2016 по справі 826/22480/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/22480/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С .,

Бєлової Л.В.,

при секретарі: Вітковській К.М .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУДФУД» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУДФУД» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУДФУД» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2015 року №0004102202 та №0004112202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що висновки податкового органу, які містяться в Акті перевірки, є необґрунтованими та спростовуються наданими до перевірки та до суду документами первинної бухгалтерської документації, що повною мірою підтверджують правомірність формування товариством податкових вигод за період, що перевірявся.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГУДФУД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, а також валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт від 14 серпня 2015 року №3382/26-56-22-02-02/37392286.

В результаті проведеної перевірки встановлено порушення позивачем: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпунктів 139.1.3 та 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3 928 826,00 грн. та пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 243119,00 грн.

На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем було сформоване оскаржуване податкові повідомлення - рішення від 08 вересня 2015 року №0004102202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 911157,50 грн. та №0004112202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 303 798,75 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями між позивачем та контрагентами оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, - чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод. Суд першої інстанції визнав складені за такими операціями первинні документи та податкові накладні юридично дефектними та такими, що не створюють правових наслідків для цілей формування податкових вигод, що, відповідно, зумовило висновок про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, Згідно п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог .

Із аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що повинно підтверджуватися належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) і сплатою податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, - з огляду на що, для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчо визначених вимог і відображати реальність господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Українські торгівельні інвестиції», ТОВ «Компанія «Омега Люкс», ТОВ «Фрострейдінг Груп» ТОВ «Оптова база Чай-Агропродукт», ТОВ «Рітейл-Дон» щодо надання послуг комплектування продукції, з ТОВ «Веларіс» та ТОВ «ТД «Альтаір» при наданні послуг з проведення дегустації бактеріальних заквасок під торговою маркою «Good Food», з ТОВ «Українська компанія «Модус» та ТОВ «ТК «Фіона» при наданні юридичних послуг, з ТОВ «Імпульс» при виконанні послуг з ремонту приміщень, а також з ТОВ «Тенза Трейд Юніон» 2 та ТОВ «ДІ-НЕКСТ» при поставці товарів, робіт та послуг.

Характер, зміст та обсяг спірних господарських операцій повною мірою було досліджено судом першої інстанції.

На підтвердження фактичного виконання договірних зобов'язань за вказаними господарськими операціями позивачем було надано наступні первинні бухгалтерські документи, а саме: договори та додаткові угоди до них, замовлення, сертифікати якості продукції, специфікації, замовлення, акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, тощо.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу сг.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрап первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідності до п.. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники

податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення спірних договорів, контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Аналізуючи доводи податкового органу, викладені в акті перевірки про неправомірність включенням до складу витрат вартості товарів/послуг за взаємовідносинами із вищеозначеними контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно посилань податкового органу на отриманням податкової інформації про неможливість проведення зустрічної звірки деяких контрагентів та встановлення порушення ними правил оподаткування, слід вказати на таке.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Колегія суддів звертає увагу, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в межах проведення зустрічних звірок контролю за дотриманням податкового законодавства платниками. Функції контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізуються шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, слід зазначити, що Актами звірки контрагентів встановлена неможливість проведення зустрічної звірки. Тобто, жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Таким чином, посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ними порушення податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт транспортування або отримання транспортних послуг, колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, і не спростовує факту здійснення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами чинного законодавства господарська діяльність товариства може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів третіх осіб, шляхом укладання цивільно-правових угод та господарських договорів, з огляду на що доводи податкового органу про відсутність у певних контрагентів трудових ресурсів та основних засобів для здійснення господарської діяльності також вважає неналежними доказами «фіктивності» спірних операцій.

Так само чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податку на додану вартість до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організаційно беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2014 по справі К/9991/81114/11.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні судові рішення з приводу визнання спірних правочинів недійсними, немає відомостей щодо наявності вироків суду, які набрали законної сили у кримінальних справах відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками статті 212 Кримінального кодексу України посадовими особами його контрагентів .

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту та включення до валових витрат, сум за спірними господарськими операціями.

Таким чином, колегія суддів вважає, висновки суду першої інстанції та доводи, викладені відповідачем у Акті перевірки, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а тому, у відповідності до ст.202 КАС України, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУДФУД» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУДФУД» до Державної податкової інспекції Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2015 року №0004102202 та №0004112202 визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 18 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Бєлова Л.В.