Ухвала

від 27.03.2017 по справі 826/22480/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2017 року м. Київ К/800/29662/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року

у справі №826/22480/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГУДФУД

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю ГУДФУД (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 08 вересня 2015 року №0004102202 та №0004112202. Додатковою постановою від 23 лютого 2017 року задовольнив заяву позивача та стягнув з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати в розмірі 321 774,27 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, а також валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої склали акт від 14 серпня 2015 року №3382/26-56-22-02-02/37392286, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту138.1, пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпунктів 139.1.3 та 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 3 928 826,00 грн. та пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 4 243 119,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідач сформував податкові повідомлення - рішення від 08 вересня 2015 року №0004102202, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 911 157,50 грн. та №0004112202, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 303 798,75 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про неправомірне включенням позивачем до складу витрат вартості товарів/послуг по взаємовідносинам із ТОВ Українські торгівельні інвестиції , ТОВ Компанія Омега Люкс , ТОВ Фрострейдінг Груп , ТОВ Оптова база Чай-Агропродукт , ТОВ Рітейл-Дон при наданні послуг комплектування продукції під торгівельною маркою Good Food та отримання послуг мерчандайзингу; по взаємовідносинам із ТОВ Веларіс та ТОВ ТД Альтаір при наданні послуг по проведенню дегустації бактеріальних заквасок під торговою маркою Good Food ; по взаємовідносинам із ТОВ Українська компанія Модус та ТОВ ТК Фіона при наданні юридичних послуг; по відносинам із ТОВ Імпульс при виконанні послуг з ремонту приміщень; по взаємовідносинах із ТОВ Тенза Трейд Юніон та ТОВ ДІ-НЕКСТ при поставці товарів, робіт та послуг, та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ Українські торгівельні інвестиції , ТОВ Компанія Омега Люкс , ТОВ Фрострейдінг Груп , ТОВ Оптова база Чай-Агропродукт , ТОВ Рітейл-Дон , ТОВ Веларіс , ТОВ ТД Альтаір , ТОВ Українська компанія Модус , ТОВ ТК Фіона , ТОВ Імпульс , ТОВ Тенза Трейд Юніон , ТОВ ДІ-НЕКСТ та ТОВ Брадок Трейд , виходячи з відсутності факту підтвердження реальності господарських операцій, у зв'язку із: не наданням до перевірки документів щодо перевезення продукції на склади виконавців робіт по комплектуванню бактеріальних заквасок, доказів приготування заквасок, доказів фактичного надання юридичних послуг, доказів фактичного виконання ремонтних робіт, зокрема актів виконаних робіт за формою КБ-2в; відсутністю у контрагентів трудових ресурсів та основних засобів для здійснення господарської діяльності; формуванням постачальниками сумнівного податкового кредиту по ланцюгу постачання; дефектність документів у зв'язку із зазначенням у договорі, укладеному з ТОВ Компанія Омега Люкс реквізитів ТОВ ДІ-НЕКСТ ; отриманням податкової інформації про неможливість проведення зустрічної звірки деяких контрагентів та встановлення порушення ними правил оподаткування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у вказаних контрагентів.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ Українські торгівельні інвестиції , ТОВ Компанія Омега Люкс , ТОВ Фрострейдінг Груп , ТОВ Оптова база Чай-Агропродукт , ТОВ Рітейл-Дон щодо надання послуг комплектування продукції, з ТОВ Веларіс та ТОВ ТД Альтаір при наданні послуг з проведення дегустації бактеріальних заквасок під торговою маркою Good Food , з ТОВ Українська компанія Модус та ТОВ ТК Фіона при наданні юридичних послуг, з ТОВ Імпульс при виконанні послуг з ремонту приміщень, а також з ТОВ Тенза Трейд Юніон та ТОВ ДІ-НЕКСТ при поставці товарів, робіт та послуг.

Як встановлено судом попередньої інстанції, договірні відносини позивача з зазначеними контрагентами підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме - договорами та додатковими угодами до них, замовленнями, сертифікатами якості продукції, специфікаціями, замовленнями, актами виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Розрахунки між сторонами проводились у грошовій та вексельній формі, що підтверджується відповідними довідками банку, платіжними дорученнями та копіями актів прийому-передачі цінних паперів.

Сума вартості отриманих товарів (послуг) відображена позивачем у складі витрат та сума податку на додану вартість, сплачена у ціні вартості товарів (послуг) - у складі податкового кредиту відповідних податкових періодів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Водночас, не заслуговують на увагу і доводи податкового органу про те, що неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, свідчить про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування витрат, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Не заслуговують на увагу і доводи податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт транспортування або отримання транспортних послуг, як підстави для висновку про неправомірність формування витрат та кредиту, оскільки сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, і не спростовує факту здійснення господарських операцій.

Зважаючи на встановлення судом попередньої інстанції факту документального підтвердження формування позивачем витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з зазначеними контрагентами, а також використання придбаного товару (послуг) підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі №826/22480/15 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Приходько І.В.