Ухвала

від 19.10.2016 по справі 804/7266/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/53554/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства «АРІС»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року

у справі № 804/7266/14

за позовом приватного підприємства «АРІС» (далі - позивач, ПП «АРІС»)

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «АРІС» звернулось у травні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 року № НОМЕР_1.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у грудні 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «APIC» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Партнер Трейд» за період серпень 2013 року та відображення їх в податковому обліку, результати якої оформлено актом від 10.12.2013 року № 1857/144/04-03/21878439, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 180.1, ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період серпень 2013 року на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 126 209,38 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 126 209,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 31 552,00 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податків з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території У країни.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З огляду на викладене, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ПП «APIC» є - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. При цьому, судами встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач не мав власних офісних та складських приміщень, проте для здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «АРІС» укладено договори оренди складського та офісного приміщення, зокрема: за договором оренди від 01.06.2012 року № 01/06/12, укладеного з ПП ОСОБА_4 (орендодавець), позивач прийняв у користування площу у розмірі 45 кв.м , яка знаходиться на другому поверсі приміщення за адресою: АДРЕСА_1, термін якої триває до 01.06.2015 року; за договором оренди від 05.06.2012 за № 05/06/12, укладеного з ПП «Планета 2000» (орендодавець), позивач прийняв у користування площу складу ПММ у розмірі 12 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2.

У ході розгляду справи судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з TOB «Партнер Трейд» (постачальник) за договором поставки продукції виробничо-технічного призначення від 31.07.2013 року № 4, за умовами якого, постачальник зобов'язується поставити паливо та мастильні матеріали (товар), в кількості і асортименті, вказаному у супровідних документах, якими є рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар по кількості, якості і оплатити в строки, вказані у договорі. Якість товару повинна відповідати ГОСТу, що засвідчується сертифікатом якості заводу виробника на кожний вид і партію товару.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених спірними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень щодо розрахунків за поставлений товар, які здійснено шляхом передоплати.

Так, при дослідженні вказаних документів під час перевірки встановлено, що в податковій декларації ПП «APIC» з податку на додану вартість за серпень 2013 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів було встановлено різницю між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, яка склала 66 562,00 гривні.

Відповідно розшифровки податкових зобов'язаннь та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5) загальна сума податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом TOB «Партнер Трейд» складає 126 209,37 гривень.

Крім того, перевіркою встановлено, що фактичне відвантаження продукції не підтверджується видатковими накладними (позивачем не надано до перевірки видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (документи відсутні).

Так, оскільки позивачем не було підтверджено фактичне відвантаження продукції видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які під час перевірки не були надані податковим інспекторам, про що свідчить акт перевірки від 10.12.2013 року, судами вірно зауважено, що у розумінні п. 44.6 ст. 44 ПК України, такі документи були відсутні у позивача на час складання такої звітності.

Разом з тим, у ході розгляду справи судами встановлено, що поставка нафтопродуктів здійснювалась перевізником ПП «Дніпростальснаб» за рахунок позивача з названого складу постачальника (м. Луганськ) на склад ПП «АРІС» (м. Дніпродзержинськ, вул. Республіканська, 41).

Однак, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що факт поставки нафтопродуктів вказаним перевізником зі складу постачальника на склад ПП «АРІС» та зберігання продукції в обсягах (л), зазначених в товарно-транспортних накладних від 12.08.2013 року № РН-0000017, від 14.08.2013 року № РН-0000018, від 21.08.2013 року № РН-0000023 є сумнівним, оскільки площа під офіс - 22 кв.м. за адресою: вул. Республіканська, 41 не дозволяє забезпечити зберігання ПММ в зазначених обсягах.

Крім того, не знайшов свого підтвердження факт зберігання палива в автобензовозах на земельній ділянці площею 100 кв.м. за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр. Західний проїзд, 20.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено реальність спірних господарських операцій, оскільки такі не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу приватного підприємства «АРІС» - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року у справі № 804/7266/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді:підпис (підпис) Н.Є. Маринчак підпис (підпис) І.В. Приходько