Постанова

від 11.10.2016 по справі 810/2441/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року           810/2441/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Квадро" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю " М-Квадро" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 0000532201/1626.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентами вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг).

Представник позивача надав суду заяву, в якій просить розглядати справу в порядку письмового провадження.

Згідно із приписами частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "М-Квадро" зареєстровано як юридичну особу та як платник податків перебуває на обліку у ДПІ Обухівського району ГУ ДФС у Київській області.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виготовлення виробів із бетону для будівництва.

У період з 03.06.2016 по 06.06.2016 посадовими особами ДПІ у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та відповідно до направлення від 03.06.2016 № 71 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Квадро" (код ЄДРПОУ 34386044) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Укрбудматеріали-С» (код ЄДРПОУ 21691913) за період березень 2015 року та їх відображення в декларації по прибутку за 2015 рік.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 10.06.2016 №1062/10-37-22-02/34386044 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "М-Квадро" вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено за 2015 податок на прибуток на суму 87 453,00 грн.;

- п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за березень 2015 року на суму 97 170,00 грн.

На підставі вищевказаному акту перевірки та виявлених порушень відповідачем було винесено спірне податкове повідомлення – рішення від 24.06.2016 № 0000532201/1626 щодо збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 145 755,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем – ТОВ «М-Квадро» та ПП «Укрбудматеріли-С» було укладено договір поставки № 07 від 02.03.2015 щодо отримання від останнього запчастин, обладнання та матеріалів для виробництва силікатної цегли, а саме гумовотехнічні вироби та узгоджено у письмовій формі Специфікацію № 1 від 02.03.2015 до даного договору.

Відповідно до договору поставки № 7 від 02.03.2015 продавець – ПП «Укрбудматеріали-С» зобов'язався поставити та передати у власність покупцю – ТОВ «М-Квадро» товар – стрічку конвеєрну 2Т3-800-5-ТК-200-2-6-3-РБ у кількості – 80 метрів квадратних на загальну суму – 157 600,00 грн.

Оплату за даним договором було здійснено 03.03.2015, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 515 на суму – 157 600,00 грн.

Згідно договору поставки № 7 від 02.03.2015 та довіреності № МК-0000122 від 04.03.2015 позивач отримав 06.03.2015 від контрагента – ПП «Укрбудматеріали-С» вищевказану стрічку конвеєрну.

Як надалі було встановлено судом, передача товару відбулась у смт. Коцюбинське. Зокрема, разом з товаром позивач отримав видаткову накладну № 8 від 06.03.2015 на вказаний товар.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що перевезення товару відбувалось власним транспортним засобом позивача, про що свідчить подорожній лист № 989760 від 06.03.2015.

За придбання вищевказаного товару ПП «Укрбудматеріали-С» видало позивачу податкову накладну, № 13 від 03.03.2015 на суму 157 600,00 грн., оформлену належним чином та зареєстровану у Єдиному державному реєстрі податкових накладних з податку на додану вартість.

24.03.2015 позивач та ПП «Укрбудматеріали» підписали Специфікацію №2 від 24.03.2015 до договору № 7 від 02.03.2015, згідно якої позивач зобов'язаний здійснити оплату за придбання стрічки конвеєрної 2Т2 ТК-200-2-6-5 у кількості 13195,0 метрів квадратних на суму – 259 941,50 грн., стрічки конвеєрної 2Т3-800-5-ТК-200-2-6-2-РБ у кількості 84,0 метрів квадратних, вартістю 165 480,00 грн.

Оплата за даний товар була проведена позивачем на підставі платіжних доручень № 862 від 27.03.2015, № 873 від 30.03.2015, № 903 від 01.04.2015, № 972 від 07.04.2015.

На підставі договору та Специфікації № 2 товар було відвантажено позивачу із складу у смт. Коцюбинське до міста Обухів, а саме до складу ТОВ «М-Квадро» перевізником – ТОВ «Монтажно – будівельне управління-2» та отримано позивачем видаткову накладну № 14 від 25.03.2015.

Факт перевезення товару підтверджується товаро-транспортною накладною № МК-0001868 від 25.03.2015.

За придбання вищевказаного товару ПП «Укрбудматеріали-С» видав позивачу податку накладну № 17 від 25.03.2015 на суму 425 421,50 грн., оформлену належним чином та зареєстровану у Єдиному державному реєстрі податкових накладних з податку на додану вартість.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між позивачем та ПП «Укрбудматеріали-С» позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, а саме: договір поставки № 7 від 02.03.2015,Специфікація № 1 від 02.03.2015 та № 2 від 24.03.2015, платіжне доручення № 151 від 03.03.2015, видаткова накладна № 8 від 06.03.2015, подорожній лист № 989760 від 6.03.2015, податкова накладна від № 13 03.03.2015, прибуткова накладна № МК-0000256 (8) від 06.03.2015, платіжне доручення № 862 від 27.03.2015, № 837 від 30.03.2015, № 903 від 01.04.2015, № 972 від 07.04.2015, видаткова накладна № 14 від 25.03.2015, податкова накладна № 17 від 25.03.2015, товаро – транспортна накладна № МК-0001868 від 25.03.2015, акт здачі – прийняття робіт (надання послуг) від 25.03.2015, прибуткова накладна № МК-0000354 від 25.03.2015, лімітно – забірна карта за березень – квітень 2015 року, акт на списання сировини і матеріалів від 25.03.2015, та від 27.04.2015.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом – ПП «Укрбудматеріали-С», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Укрбудматеріали-С" пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

На думку суду посилання відповідача у Акті перевірки на інформацію, що надійшла від Маньківського відділення Тальнівської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області щодо неможливості підтвердження формування контрагентом позивача – ПП «Укрбудматеріали-С» податкового кредиту по придбанню товарів та в подальшому його реалізацію - є безпідставними, оскільки будь – якими належними доказами не підтверджується, а також будь – яких рішень суду про встановлення порушень суду надано не було.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є: виготовлення виробів із бетону для будівництва.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є придбання стрічки конвеєрної, які були використані позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарська операція позивача з ПП «Укрбудматеріали-С» підтверджуються необхідними документами, а зазначений вище товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаних контрагентів, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із контрагентом позивача, суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій щодо формування податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між позивачем та ПП «Укрбудматеріали-С» , доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість; суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 0000532201/1626 є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 94, 128 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 24.06.2016 № 0000532201/1626.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Квадро" (код 34386044) сплачений судовий збір у сумі 2186 (дві тисячі сто вісімдесят шість) грн. 33 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Василенко Г.Ю.