Ухвала

від 19.10.2016 по справі 521/8364/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5840/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3, третя особа - реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування правового акту, визнання незаконним свідоцтва про право власності, визнання нечинною реєстрації права приватної власності, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2016 року,

встановила:

30.05.2014 року ОСОБА_2 звернувся з зазначеним позовом у якому, уточнивши позовні вимоги просив визнати незаконним рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі під літ. «а9»»; зобов'язати виконавчий комітет Одеської міської ради скасувати зазначене рішення Іллічівської райради народних депутатів; визнати незаконним свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок від 07.05.1992 року без номера, до якого приєднано з правом приватної власності самовільно збудована прибудова під літ. «а9» за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок, 66-А, виданого на підставі рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 03.04.1992 року №674 на ім'я ОСОБА_3; зобов'язати виконавчий комітет Одеської міської ради скасувати зазначене свідоцтво про право приватної власності; визнати нечинною реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, до якого приєднано з правом приватної власності самовільно збудована прибудова під літ.»а9» за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,66-А, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 29.05.1992 року в реєстраційній книзі під номером 23664 стор.2 кн.231 на ім'я ОСОБА_3; зобов'язати ОСОБА_3 за власник рахунок провести реконструкцію самовільно збудованої прибудови під літ. «а9» до попередніх розмірів, забезпечуючи землевласнику повернення земельної ділянки відповідно до проекту; зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 встановити проектний паркан на проектній межі Е-А, зазначеній в описі меж на приватну земельну ділянку від 24.03.2004 року та встановити порядок виконання рішення суду

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що він на підставі договору дарування від 05.12.2003 року є власником земельної ділянки площею 634 кв.м. за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,62. Попередній власник цієї земельної ділянки ОСОБА_4 з 1995 року була об'єктом нападу, знущань та відкритих зазіхань з боку родини ОСОБА_3, направлених на протиправне заволодіння приватної земельної ділянки шляхом захоплення та протиправної забудови по межі Е-А, зазначеної у державному акті на землю серії РІ №467160, виданого на ім'я ОСОБА_4 У березні 1995 року ОСОБА_3 самовільно розпочала будівництво кам'яної прибудови під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі, внаслідок чого була знищена приватна огорожа позивача по проектній межі Е-А, було протиправно захоплено понад 30 кв.м. приватних земель позивача, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 06.04.2009 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про відновлення проектної межі. Поки спір вирішувався судом відповідачка звернулася до виконкому Іллічівської райради народних депутатів, який 06.10.1995 року прийняв рішення №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі прибудову під літ. «а9»». Вказане рішення було прийняте без погодження з власником земельної ділянки за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок, 62, ОСОБА_4, також не було погодження з контролюючими органами земельних ресурсів, природоохоронними органами, інспекцією містобудування, управлінням архітектури, держнагляду, без дозволу санітарно-епідеміологічної служби. Позивач зазначав, що рішення виконкому було прийнято під час розгляду судом справи про знесення спірної прибудови, що є порушенням чинного законодавства «Про порядок визнання права власності на завершене будівництво», що є підставою для його скасування. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09.12.2011 року зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,62 в придатному для використання за цільовим призначенням стану, звільнивши її від насаджень, металевих конструкцій та іншого майна по межі Е-А згідно державного акту на право приватної власності, виданого на ім'я ОСОБА_4 31.12.2002 року. Однак вказане рішення не може бути виконане так як самочинно збудована прибудова під літ. «а9» потребує реконструкції до попередніх розмірів і тільки після цього можливо буде встановити паркан по проектній межі Е-А.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2016 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що у суду першої інстанції не було правових підстав відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на внесені 20.12.2011 року зміни до п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, які згідно висновку суду потягли за собою пропущення позивачем строку на звернення до суду з оскарженням правового акту, який порушує право приватної власності на земельну ділянку, оскільки даний спір не переривається та розглядається у суді з 1995 року. Крім того зазначив, що відповідач ОСОБА_3 не виконала рішення апеляційного суду Одеської області від 09.12.2011 року, яким її зобов'язано повернути йому самовільно зайняту спірну земельну ділянку в придатному для використання за цільовим призначенням стану, заволікає з виконанням рішення, не наголошуючи про відмову його виконувати, внаслідок чого ОСОБА_2 весь цей час чекав на мирне вирішення даного питання та лише у вересні 2014 року, зрозумівши, що відповідачка навмисно затягувала строк, був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав, тому вважав початком перебігу строку позовної давності саме вересень 2014 року. Також ОСОБА_2 вказує, що свідоцтво про право приватної власності від 07.05.1992 року на житловий будинок, розташований за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок, 62, видане на житловий будинок та всі господарські споруди і будівлі, що належать до цього будинку, тому у разі порушення господарською будівлею чи спорудою права власності суміжного землекористувача, власник земельної ділянки має право на звернення до суду про визнання незаконним та скасування правового акта на усе домоволодіння, оскільки законодавство не передбачає скасування реєстрації права власності на окрему споруду чи будівлю, на яке немає свідоцтва про право власності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності належав житловий будинок № 62 по пров. 5-му Деревообробному в м. Одеси, що розташований на земельній ділянці 0,0634 га за адресою - м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,62.

31.12.2002 року ОСОБА_4 отримала Державний акт на право приватної власності на землю, згідно якого у власність перейшла земельна ділянка площею 0,0634 га по 5-му Деревообробному провулку, 62 м. Одеси.

07.05.1992 року Виконавчим комітетом Іллічівської районної ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право особистої власності на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,66-А, яке зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 29.05.1992 року в реєстраційній книзі під номером 23664 стор.2 кн.231. Вказане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів №674 від 03.04.1992 року. В цьому рішенні зазначено, що в 1962 року ОСОБА_3 самовільно на вільній від забудови ділянці побудувала будинок №66-А по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі (Сахарне селище). Будинок кам'яний, одноповерховий, складається з 3 жилих кімнат жилою площею 37,3 кв.м. з кухнею 15,1 кв.м., коридором 3,9кв.м. Будівля придатна для постійного проживання. Позовних вимог щодо скасування зазначеного рішення не заявлялося.

Згідно акту встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі від 24 березня 1994 року встановлено в натурі межі земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,62. Вказаний акт підписаний суміжними землекористувачами в тому числі і ОСОБА_3

В подальшому ОСОБА_3 реконструювала кухню 15,1 кв.м. у житлову кімнату.

Рішенням Виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження самовільних прибудов» вирішено зберегти з правом власності самовільно зведену споруду в будинку по 5-му Деревообробному провулку,66-А, а саме: прибудову під літ. «а9», яка складається з кухні площею 10,8 кв.м., переобладнану в житлову кімнату площею 15,1 кв.м за ОСОБА_3; акт комісії виконкому про прийняття в експлуатацію самочинно зведених споруд в будинку по 5-му Деревообробному провулку,66-А затвердити. Акт комісії від 22.09.1995 року виконкому про прийняття в експлуатацію самочинно зведених споруд в будинку по 5-му Деревообробному провулку, 66-А позивачем не оскаржується.

Врахувавши вказані обставини суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати в частині позовних вимог про визнання рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі»; зобов'язати виконавчий комітет Одеської міської ради скасувати рішення Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі» а також зобов'язання ОСОБА_3 за власник рахунок провести реконструкцію самовільно збудованої прибудови під літ. «а9» до попередніх розмірів, забезпечуючи землевласнику повернення земельної ділянки відповідно до проекту та зобов'язання ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 встановити проектний паркан на проектній межі Е-А, зазначеній в описі меж на приватну земельну ділянку від 24.03.2004 року законодавство, яке діяло на момент виникнення правовідносин між сторонами, а саме Цивільний кодекс Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ст.ст. 86, 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст.ст.14, 48-51 Закону України «Про власність», який діяв на момент 1992-1995р.р., громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі купівлі-продажу, дарування та обміну. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

05.12.2003 року за договором дарування земельної ділянки ОСОБА_2 була подарована земельна ділянка площею 0,0634 га, що знаходиться по 5-му Деревообробному провулку,62 м. Одеси. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2006 року право власності на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, 5-й Деревообробний провулок, 62, кадастровий номер 5110137300:15:001:0012 зареєстровано за ОСОБА_2 10.01.2005 року.

Відповідно до ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Пунктом 6 частини 3 цієї ж норми визначає, що захист прав громадян та юридичних осіб земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку для порушення прав.

26.05.2010 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я ОСОБА_2 16.03.2013 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 2864. 09.04.2014 року державним нотаріусом П'ятої Одеської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку під літ. «А», житловою площею 21,3 кв.м. та надвірних споруд під літ. «Б», «Г», «Д», «К» - сараї, «б» - погріб з шийкою, «В» - літня кухня, «И» - вбиральня, «З» - душ, № 1-3 - огорожа, І - вимощення за адресою: - м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,62. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 20257072 від 09.04.2014року здійснена державна реєстрація права власності вищезазначеного спадкового майна.

Таким чином районний суд встановив, що на момент розгляду справи, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, розташованих по 5-му Деревообробному провулку,62 м. Одеси.

Згідно з частинами 2, 3, 5 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У відповідності до вимог ст.ст.391,393 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Судом встановлено, що спірна прибудова під літ. «а9» не увійшла до складу домоволодіння №66-А по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі, на яке 07.05.1992 року ОСОБА_3 було отримано свідоцтво про право власності, так як збереження спірної самовільно зведеної прибудови відбулася через 3,5 роки після отримання вказаного свідоцтва.

Представники відповідачки в судовому засіданні пояснили, що після рішення виконкому від 06.10.1995 року про збереження з правом власності прибудови «а9» за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,66-А вони не зверталися за отриманням нового свідоцтва про право власності.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 07.05.1992 року без номера, виданого на підставі рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 03.04.1992 року №674 на ім'я ОСОБА_3; зобов'язання виконавчого комітету Одеської міської ради скасувати свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок від 07.05.1992 року без номера, виданого на підставі рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 03.04.1992 року №674 на ім'я ОСОБА_3; визнання нечинної реєстрації права приватної власності на житловий за адресою: м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок,66-А, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 29.05.1992 року в реєстраційній книзі під номером 23664 стор.2 кн.231 на ім'я ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

В матеріалах справи є висновок судової будівельно-технічної експертизи №16632 від 06.04.2009 року, з якого вбачається, що по результатам обстеження об'єкта встановлено, що спочатку землі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були розділені по межі Е-А дротяним парканом. На момент обстеження об'єкта стан зазначеного паркану та збудованої біля нього вбиральні, які належать ОСОБА_4, знаходяться в зруйнованому виді та непридатні для користування. Межовий дротяний паркан по всій довжині зміщений дугою в глибину ділянки ОСОБА_4 до одного метра, що забезпечило ОСОБА_3 самозахопити 27,04кв.м земель ОСОБА_4 На самозахоплених землях ОСОБА_4 ОСОБА_3 розмістила три сталевих водовідводи, які направлені з даху її жилого будинку, шість кущів багаторічного винограду, велику купу цегли та будівельного матеріалу, виступаючі конструкції нежилого підсобного приміщення, інсольованого в технічному паспорті до домоволодіння ОСОБА_3 під літ. «а9», забезпечуючи ОСОБА_3 можливість утримувати самозахоплені земля ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09.12.2011 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Одеська міська рада про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її у попередній, придатний для використання стан, демонтажу самовільно зведених на ній прибудов, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням земельного законодавства, встановлено, що з наявних матеріалів справи в тому числі затвердженого начальником управління земельних ресурсів Одеської міської ради акту від 12.02.2004 року, технічного паспорту від 15.09.09 року по домоволодінню №62 по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі, листа КП «ОМБТІ та РОН» від 23.01.09 року, висновку №16632 від 06.04.09 року судової будівельно-технічної експертизи, як письмових доказів, що підлягають оцінці судом разом з іншими доказами по справі, колегією суддів встановлено, що по межі сусідніх земельних ділянок між точками Е-А, згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_4 31.12.02 року проходить сітчастий паркан, який зі слів ОСОБА_2 існує дуже тривалий час. Сітчастий паркан по усій довжині між точками Е-А зміщений дугою в глибину земельної ділянки ОСОБА_4, що призвело з боку ОСОБА_3 до захоплення належної ОСОБА_4 земельної ділянки. На захопленій земельній ділянці знаходяться три сталевих водовідводи, шість кущів винограду, цегла та будівельні матеріали, виступаючі конструкції нежилого підсобного приміщення. Вказаним рішенням зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 самовільно зайняту земельну ділянку, яка знаходиться за адресою - м.Одеса, 5-й Деревообробний провулок, 62, в придатному для використання за цільовим призначенням стані, звільнивши її від насаджень, металевих конструкцій та іншого майна; відновити межу земельної ділянки по межі Е-А згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_4 31.12.2002 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №172/7733.

Таким чином, судом, з посиланням на висновок №16632 від 06.04.09 року судової будівельно-технічної експертизи, встановлено, що на самовільно захопленій земельній ділянці ОСОБА_4 знаходяться виступаючі конструкції нежилого підсобного приміщення (прибудова «а9»).

У відповідності до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В матеріалах справи наявний висновок №103/2015 від 05.10.2015 року судової будівельно-технічної експертизи, виконаний ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», згідно якому експерт встановив, що прибудова літ. «а9» до житлового будинку №66а по Деревообробному провулку в м.Одесі відповідає вимогам ДБН та відсутні будь-які невідповідності прибудови «а9» будівельним нормам та правилам, які б порушували можливість користуватися ОСОБА_2 своєю земельною ділянкою №62 по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі. Також експертом встановлено зміщення межі - дротяної сітки земельної ділянки №66-А по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі в сторону земельної ділянки №62 по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі на максимальну відстань 0,17м. (17,0см) у зв'язку з чим площа зайнятої земельної ділянки №62 складає 1,0кв.м.

Суд не погодився з даним висновком, оскільки при обстеженні житлового будинку та земельної ділянки №66-А по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі позивач не був присутній та повідомлений належним чином про дату обстеження, що підтвердила допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_6, яка виготовила вказаний висновок. Крім того, зазначений висновок протирічить висновкам рішення Апеляційного суду Одеської області від 09.12.2011 року.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі»; зобов'язання виконавчого комітету Одеської міської ради скасувати рішення Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі» а також зобов'язання ОСОБА_3 за власник рахунок провести реконструкцію самовільно збудованої прибудови під літ. «а9» до попередніх розмірів, забезпечуючи землевласнику повернення земельної ділянки відповідно до проекту та зобов'язання ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 встановити проектний паркан на проектній межі Е-А, зазначеній в описі меж на приватну земельну ділянку від 24.03.2004 року є законними, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами.

В судовому засіданні представники відповідачки пояснили, що після постановлення судом апеляційної інстанції рішення 09.12.2011 року межі ділянки Е-А не були зміщені, зазначене рішення суду не було виконане не у зв'язку з тим, що його виконанню перешкоджає прибудова літ. «а9», як вказував позивач, а тому, що виникла необхідність встановлення меж земельної ділянки Е-А в натурі, а виконати роботи по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки Е-А в натурі яку необхідно передати та звільнити на місцевості, неможливо без належним чином завірених даних Головного управління Держземагенства в Одеській області щодо координат точок (кутів) повороту і планового положення меж земельної ділянки, про що надали лист Другого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 08.01.2013 року.

У відповідності до вимог ст.ст.71,75, 80 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Позивач пояснив, що про рішення виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів від 06.101995 року «Про збереження самовільних прибудов», яким вирішено зберегти з правом власності самовільно зведену споруду в будинку по 5-му Деревообробному провулку,66-А, а саме: прибудову під літ. «а9», яка складається з кухні площею 10,8кв.м., переобладнану житлову кімнату площею 15,1кв.м за ОСОБА_3 йому було відомо в 1995 році. Того ж року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Одеська міська рада про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її у попередній, придатний для використання стан, демонтажу самовільно зведених на ній прибудов, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої порушенням земельного законодавства і лише 09.12.2011 року по цій справі було постановлено остаточне рішення. Суд зазначає, що позивач дійсно звернувся до суду за захистом своїх прав однак, вимоги що оскарження спірного рішення він не заявляв, та вони не були предметом розгляду Апеляційного суду Одеської області 09.12.2011 року. Посилання позивача на п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України, якою зазначено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право не заслуговують на увагу, оскільки п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України було виключено на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011 року.

Таким чином суд застосував до частини вимог про визнання незаконним рішення виконкому Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі»; зобов'язання виконавчого комітету Одеської міської ради скасувати рішення Іллічівської райради народних депутатів від 06.10.1995 року №923 «Про збереження з правом власності на самовільно збудовану прибудову під літ. «а9» до житлового будинку №66а по 5-му Деревообробному провулку в м.Одесі», а також зобов'язання ОСОБА_3 за власник рахунок провести реконструкцію самовільно збудованої прибудови під літ. «а9» до попередніх розмірів, забезпечуючи землевласнику повернення земельної ділянки відповідно до проекту та зобов'язання ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_2 встановити проектний паркан на проектній межі Е-А, зазначеній в описі меж на приватну земельну ділянку від 24.03.2004 року, з якими позивач звернувся до суду лише 30.06.2014 року, строк позовної давності та у зв'язку з цим відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стовно необхідності застосування ст. 268 ч.1 п.4 ЦК України 2003 року, оскільки спірні правовідносини відбулись під час дії ЦК Української РСР 1963 року, норми якого і були правомірно застосовані судом першої інстанції.

Крім того колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо необхідності задоволення позову, невиконання відповідачами рішення апеляційного суду Одеської області від 09.12.2011 року, оскільки виконання рішення що набрало сили має виконуватись органами державної виконавчої служби у порядку передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

ОСОБА_7