Ухвала

від 18.10.2016 по справі 826/24803/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/24803/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Автомототех» (далі - Позивач, ТОВ «Автомототех») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Святошинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2015 року №0002492202, №0002482202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, а надані на підтвердження виконання договірних зобов'язань документи містять неточності, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат у ТОВ «Автомототех» не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у травні - червня 2015 року працівниками ДПІ у Святошинському районі на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 27.05.2015 року №1127, направлення від 27.05.2015 року №1106/22-02 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Автомототех» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Уельс.» за період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за грудень 2014 року на суму 380 092,00 грн.; п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 342 083,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 17.06.2015 року №261/26-57-22-02 (т. 1 а.с. 84-99). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 14.07.2015 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0002492202 (т. 1 а.с. 100), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 570 138,00 грн., у тому числі за основним платежем - 380 092,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 190 046,00 грн.; № 0002482202 (т. 1 а.с. 101), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 427 603,75 грн., у тому числі за основним платежем - 342 083,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 85 520,75 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Автомототех» (Покупець) та ТОВ «Уельс.» (Постачальник) укладено договір поставки від 27.10.2014 року №4445-10/УЕ (далі - Договір) (т. 1 а.с. 45-46), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар згідно замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно умовами цього Договору. Асортимент, кількість і ціна товару встановлюється сторонами в погоджених Постачальником заявках Покупця, що в подальшому зазначається в рахунку-фактурі та видатковій накладній.

Згідно розділу 2 Договору Постачальник поставляє товар Покупцеві власними силами за договірними цінами, які зазначені в заявках Покупця та узгоджені з Постачальником шляхом виставлення відповідних рахунків до сплати.

Зі змісту розділу 3 Договору випливає, що передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатково-прибутковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару. Передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється на складі Покупця за попередньою домовленістю, що повинно бути узгоджено з Постачальником. Вартість поставки товару по Україні входить в ціну товару.

На переконання Позивача, факт реальності господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 1 а.с. 47-57), податкових накладних (т. 1 а.с. 58-74), платіжних доручень (т. 1 а.с. 76-83), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 216-223), а також поданої на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 року копії книги обліку довіреностей. При цьому, як зазначає Апелянт, рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується документом про оприбуткування (т. 1 а.с. 153-193).

Крім того, за твердженням ТОВ «Автомототех», укладення Договору з ТОВ «Уельс.» було зумовлено необхідністю здійснення господарської діяльності з реалізації придбаних у вказаного суб'єкта господарювання товарів іншим особам, на підтвердження чого Позивачем були надані копії: видаткових накладних (т. 1 а.с. 147-148, 150-152), довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 149).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи документи не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 138, 139, 198, 201 ПК України, ст. ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Так, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Водночас надавши докази виписування довіреностей на отримання товару від ТОВ «Уельс.», Позивач не підтвердив їх використання шляхом отримання товарно-матеріальних цінностей, про що свідчать незаповнені графи у видаткових накладних: «за дов. № від…», у той час як умовами Договору прямо передбачено обов'язок Постачальника здійснювати передачу товару виключно за наявності належним чином оформленої довіреності.

Крім того, згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.5 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортних накладних підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.7 Правил №363 передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника) при оформлення ними транспортних послуг у процесі виконання договору поставки товару.

Аналогічна позиція підтримується Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалах від 11.02.2015 року у справі №К/9991/25870/12, від 18.02.2015 року у справі №К/9991/31029/12, від 21.04.2015 року у справі №К/800/51508/13.

Поряд з цим, зі змісту товарно-транспортної накладної неможливо встановити, яка матеріально-відповідальна особа Позивача отримувала від водія-експедитора товар, оскільки скріплений печаткою підпис у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» не дає змоги визначати таку особу, як і в подальшому прослідкувати рух товарно-матеріальних цінностей.

Окрім цього, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на тому, що наданий Позивачем до матеріалів справи документ оприбуткування (т. 1 а.с. 153-193) не підтверджує рух товарно-матеріальних цінностей, документально отриманих ТОВ «Автомототех» від ТОВ «Уельс.», оскільки жодних приміток щодо первинних документів, які стали підставою для оприбуткування даного товару, даний документ не містить.

Таким чином, беручи до уваги встановлені вище обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про неможливість підтвердження господарських операцій за Договором.

При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Разом з тим, враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ «Автомототех» правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за наслідкам відносин з ТОВ «Уельс.», що свідчить про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Судова колегія погоджується з посиланням Апелянта на те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Автомототех», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автомототех» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.