Рішення

від 29.09.2016 по справі 910/12955/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2016№910/12955/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРТАЛ ЛТД»

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «БАШТА»

про стягнення 195 826,26 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Бабич О.Д. за довіреністю № 4ФЛ від 22.07.2016;

від відповідача: Лещенко Д.О. за довіреністю від 16.03.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРТАЛ ЛТД» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «БАШТА» (далі - відповідач) про стягнення 195 826,26 грн., з яких 144 652,18 грн. основний борг, який складається із заборгованості по орендній платі в сумі 125 000,00 грн. та заборгованості за спожиті відповідачем комунальні послуги в сумі 19 652,18 грн., 4 339,56 грн. пені, 42 238,52 грн. інфляційних втрат та 4 596,00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати та комунальних платежів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові суми відповідача в межах ціни позову, а саме 195 826,26 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12955/16, її розгляд призначено на 08.08.2016.

29.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 р. відповідно до ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України було відмовлено у заяві позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.08.2016.

25.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.09.2016.

09.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками позивача та відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення №ФБ-03 від 08.09.2016, відповідно до змісту яких позивач з посиланням на приписи статті 623 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 17 105,43 грн. за спожиту відповідачем у приміщенні електричну енергію та 2 546,75 грн. за спожиті відповідачем у приміщенні послуги з холодного водопостачання та водовідведення.

Враховуючи те, що вищевказані письмові пояснення за своєю формою та змістом не узгоджується із статтею 54 ГПК України та до неї не додано документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу, суд не може розцінювати надані позивачем письмові пояснення саме як заяву про зміну підстави позову в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Також, 09.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що правочин щодо передачі нерухомого майна в оренду є не вчиненим, а Договір оренди № 1 від 01.06.2014 нікчемним у зв'язку з тим, що був укладений без нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність у відповідача обов'язку щодо сплати будь-яких коштів на користь позивача. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження позовних вимог про відшкодування коштів за спожиті комунальні послуги, оскільки в матеріалах справи наявні лише копії загальних повідомлень від ПАТ «Київенерго» про встановлення тарифів, договір оренди щодо нежитлового приміщення, до якого відповідач не має жодного відношення та акти фіксування показників лічильників споживання комунальних послуг, в яких відсутні відомості в яких приміщеннях було зафіксовано зазначені дані. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів в підтвердження у нього права власності на нежитлове приміщенні № 4 в будинку № 23-25 по вул. Клінічній в м. Києві, тобто не доведено право володіння та розпорядження зазначеним нерухомим майном і, як наслідок, право вимагати здійснення будь-яких стягнень, пов'язаних з означеним приміщенням.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду справи № 910/12955/16 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 12.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 28.09.2016.

13.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 29.09.2016.

В судовому засіданні 29.09.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.09.2016 проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 29.09.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2014 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди №1 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування на умовах оренди нежитлове приміщення № 4, загальною площею 113,20 кв.м., згідно Договору купівлі-продажу від 30.09.2013, що розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Клінічна, № 23-25.

Згідно з п. 2.1. Договору орендоване приміщення використовуватиметься орендарем в якості офісного приміщення для розміщення адміністрації орендаря.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2017.

За умовами п. 4.2. Договору якщо за 14 днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін письмово не заявила про намір припинити його дію, дія цього Договору вважається продовженою на умовах, які були передбачені Договором і на строк один рік, без обмеження кількості пролонгацій.

Відповідно до п.5.1. Договору за цим Договором встановлюється орендна плата розміром 5 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 833,33 грн. за кожен повний місяць оренди. Сторони домовились не здійснювати індексацію орендної плати.

В силу п. 5.2. Договору орендна плата оплачується орендарем щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця авансом, не пізніше 25 числа кожного поточного місяця оренди приміщення.

Договори на постачання до приміщення комунальних послуг, в тому числі, але не обмежуючись: послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, утримання прибудинкової території тощо, укладаються орендарем самостійно. Всі оплати за такими договорами проводяться орендатором самостійно за свій кошт та до розміру орендної плати не входять (п. 5.4. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду нежитлове приміщення № 4, загальною площею 113, 20 кв.м. згідно Договору купівлі-продажу від 30.09.2013, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Клінічна, № 23-25.

Проте відповідач в порушення умов Договору належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 125 000,00 грн.

Крім того, в порушення умов п. 5.4. Договору відповідач не уклав Договори на постачання до приміщення комунальних послуг, в тому числі, послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення.

За твердженнями позивача, відповідно до даних його бухгалтерського обліку, станом на 01.07.2016 заборгованість відповідача по орендній платі складає 125 000,00 грн., за спожиті відповідачем комунальні послуги (постачання електроенергії, водопостачання і водовідведення) - 19 652,18 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині сплати орендної плати та сервісних послуг, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю вартість орендної плати та сервісних послуг, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 125 000,00 грн. за період з червня 2014 по червень 2016, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення 17 105,43 грн. з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, суд зазначає наступне.

Умовами п. 5.4. Договору договори на постачання до приміщення комунальних послуг , в тому числі, але не обмежуючись: послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, утримання прибудинкової території тощо, укладаються орендарем самостійно. Всі оплати за такими Договорами проводяться Орендатором самостійно за свій кошт та до розміру орендної плати не входять.

Проте, відповідачем в порушення умов Договору не було укладено відповідних Договорів з організаціями, які надають послуги з електропостачання, водопостачання та водовідведення, хоча при цьому, відповідач користувався орендованим нерухомим майном та споживав такі послуги.

Разом з тим, між позивачем та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД» було укладено Договір № 02/10-13ФР, за умовами якого позивач зобов'язався компенсувати плату за комунальні послуги з постачання електричної енергії, холодного та гарячого водопостачання, пов'язаних з утриманням та експлуатацією нежилих приміщень площею 214,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Клінічна, буд. 23-25, до укладення позивачем прямих договорів з постачальниками комунальних та інших послуг.

На підставі означеного Договору позивач щомісячно здійснював оплачу компенсації за спожиті в орендованому відповідачем приміщенні комунальні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи копія ми платіжних доручень.

Відповідно до наявних в матеріалах справи Актів за 2015, 2016, складених за участю ТОВ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД» та підписаних з боку відповідача без зауважень і заперечень, сторонами зафіксовано обсяг спожитої відповідачем електричної енергії на підставі показників лічильника НИК 2301 АП 2 № 0413923.

Доводи відповідача в частині того, що у вищевказаних актах відсутні відомості в якому саме приміщені були зафіксовані зазначені показники лічильника судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до змісту наявного в матеріалах справи Акту, підписаному відповідачем без зауважень та заперечень, відповідачу на відповідальне зберігання було передано лічильник НИК 2301 АП 2 № 0413923, встановлений в приміщенні офісу ОСББ «БАШТА» по вулиці Клінічна 23-25, тобто в орендованому відповідачем приміщенні, і саме на підставі показників цього лічильника були зафіксовані дані про обсяг спожитої відповідачем електроенергії, які відображені у зазначених вище Актах.

На підставі зазначених у вищевказаних актах показників лічильника та наданих ПАТ «Київенерго» відомостей про тарифи на електроенергію для споживачів, встановлених постановами НКРЕ №757 від 27.05.2014, №906 від 26.06.2014, №1033 від 24.07.2014, № 1148 від 27.08.2014, № 24 від 24.09.2014, № 181 від 28.10.2014, № 380 від 25.11.2014, № 826 від 24.05.2016, № 2089 від 28.07.2015, № 2214 від 27.08.2015, № 2478 від 25.09.2015, № 2654 від 28.10.2015, № 2875 від 26.11.2015, № 3152 від 29.12.2015, № 39 від 25.01.2016, № 233 від 25.02.2016, № 491 від 25.03.2016, № 755 від 28.04.2016, № 1877 від 25.06.2015, № 919 від 24.12.2014, № 68 від 26.01.2015, № 224 від 26.02.2015 р., № 947 від 26.03.2015, № 745 від 28.04.2015, № 1619 від 26.05.2015, вартість спожитої відповідачем електроенергії складає 17 105,43 грн.

Письмові вимоги позивача № 1-6/16 від 01.06.2016 р. № 06-06/16 від 06.06.2016 р. про погашення заборгованості, в тому числі за спожиті комунальні послуги, відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Докази в підтвердження того, що вказані листи були отримані не уповноваженими особами відповідача судом не встановлено, відповідачем не доведено.

При цьому, суд наголошує, що умови п. 5.4. Договору, з огляду на відсутність укладених відповідачем договорів на постачання до орендованого приміщення комунальних послуг (в тому числі послуг з електропостачання), та враховуючи фактичне споживання цих послуг відповідачем за час користування орендованим майно, жодним чином не нівелюють обов'язок останнього відшкодувати позивачу вартість цих послуг.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 17 105,43 грн. обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Разом з тим, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 546,75 грн. боргу за послуги з холодного та водовідведення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Водночас, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обсягу спожитих відповідачем послуг з холодного водопостачання та водовідведення у спірний період, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 546,75 грн. боргу за послуги з холодного водопостачання та водовідведення у зв'язку з недоведеністю.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 42 238,52 коп. інфляційних втрат та 4 596,00 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як на тому наголошено у п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства через невірно обраний невірно обраний період нарахування виходячи зі встановленого п. 5.2. Договору строки оплати орендної плати, а також неврахування позивачем під час здійснення розрахунку інфляційних втрат приписів п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в частині того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат з липня 2014 по травень 2016 складає 30 825,23 грн.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам діючого законодавства через невірно обраний період нарахування виходячи зі встановленого п. 5.2. Договору строки оплати орендної плати, та неврахуванням приписів частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду, розмір 3% річних за період з 26.06.2014 по 15.07.2016 складає 3 952,30 грн.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 4 339,56 грн. суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що за невиконання (неналежне виконання) умов розділу 5 цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ нарахованої на розмір несплаченої (несвоєчасно сплаченої) грошової суми за кожен день такого прострочення, яка нараховується на весь період прострочення оплати, але не більш 3% від простроченої суми.

Проаналізувавши умови п. 9.2. Договору в контексті умов розділу 5 Договору, суд дійшов висновку, що сторонами у Договорі передбачена відповідальність лише за порушення зобов'язань по сплаті орендної плати, при цьому, її розмір обмежується 3% від простроченої суми.

Разом з тим, розраховуючи пеню за порушення зобов'язань по сплаті орендної плати в сумі 125 000,00 грн., позивач обмежує її розмір трьома відсотками виходячи від загальної суми боргу 144 652,18 грн., що суперечить умовам п. 9.2. Договору.

За розрахунком суду, розмір пені з урахуванням умов п. 9.2. Договору, складає 3 750,00 грн.

Твердження відповідача на те, що правочин щодо передачі нерухомого майна в оренду є не вчиненим, а Договір оренди № 1 від 01.06.2014 р. є нікчемним через відсутність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки , підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 794 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Отже, приймаючи до уваги вищевказані положення чинного законодавства та враховуючи те, що Договір № 1 було укладено 01.06.2014 р., то трирічний строк дії цього Договору спливає 01.06.2017 р.

Проте, пунктом 4.1. Договору передбачено, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами Договору та діє до 31 травня 2017 р., тобто останнім днем строку дії Договору є 30.05.2017 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Договір № 1 від 01.06.2014 р. укладений сторонами на строк, який менше трьох років, і не потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації згідно зі ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, а тому є дійсним та породжує для сторін обумовлені в ньому права та обов'язки.

Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача в частині того, що позивачем не надано доказів в підтвердження у нього права власності на нежитлове приміщенні № 4 в будинку № 23-25 по вул. Клінічній в м. Києві, тобто не доведено право володіння та розпорядження зазначеним нерухомим майном і, як наслідок, право вимагати здійснення будь-яких стягнень, пов'язаних з означеним приміщенням, оскільки в матеріалах справи наявна копія Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.09.2013 р., укладеного між позивачем та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД», відповідно до якого позивач придбав у власність нежитлове приміщення площею 113,20 м.кв., розташоване у місті Києві по вулиці Клінічній, будинок 23-25, а частиною 1 статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «БАШТА» (03110, місто Київ, вулиця Клінічна, будинок 23-25; код ЄДРПОУ 34662390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРТАЛ ЛТД» (03110, місто Київ, вулиця Клінічна, будинок 23-25, приміщення 1А; код ЄДРПОУ 38892485) заборгованість по орендній платі в сумі 125 000 (сто двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., 17 105 (сімнадцять тисяч сто п'ять) грн. 43 коп. з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. пені, 3 952 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 30 коп. 3% річних, 30 825 (тридцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 23 коп. інфляційних втрат, 2 709 (дві тисячі сімсот дев'ять) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 10.10.2016

Суддя М.Є. Літвінова