Постанова

від 15.12.2016 по справі 910/12955/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2016 р. Справа№ 910/12955/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Бабич О.Д. - представник за дов. №4ФЛ від 22.07.2016 року;

від відповідача: Захарова О.О. - представник за дов. б/н від 10.10.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року

у справі № 910/12955/16 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТАЛ ЛТД"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА"

про стягнення 195826,26 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРТАЛ ЛТД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 195826,26 грн.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати та комунальних платежів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТАЛ ЛТД" заборгованість по орендній платі в сумі 125000,00 грн, 17105,43 грн з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, 3750,00 грн пені, 3952,30 грн 3% річних, 30825,23 грн інфляційних втрат, 2709,49 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вказав, що Голова правління ОСББ «БАШТА» не підписував договір оренди від 01.06.2014 року за №1.

Крім того, скаржник вказав, що правочин щодо передачі нерухомого майна в оренду є не вчиненим, а Договір оренди № 1 від 01.06.2014 року є нікчемним через відсутність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 року у справі № 910/12955/16 апеляційна скарга Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" прийнята до провадження.

15.12.2016 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів скаржником подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи документів. На вирішення експертиз поставити, зокрема питання щодо підпису відповідних документів від імені ОСОБА_4 та ідентичності відтиску печатки Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" на договорі оренди нежитлового приміщення від 01.04.2014 року №1.

Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, як необґрунтоване, з огляду на наступне.

Так, розгляд даної справи на підставі зібраних доказів та їх аналізу в сукупності є можливим і без призначення судової експертизи.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що скаржником не було надано відповідних та належних доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження доводів викладених в заві про призначення судової почеркознавчої експертизи (знищення або викрадення печатки, нотаріально засвідчені показання ОСОБА_4 щодо не підписання відповідних документів, тощо).

Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Так, клопотання скаржника про призначення судової експертизи відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки її призначення призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.

У судовому засіданні 15.12.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні 15.12.2016 року заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року по справі №910/12955/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

01.06.2014 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди №1 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування на умовах оренди нежитлове приміщення № 4, загальною площею 113,20 кв.м., згідно договору купівлі-продажу від 30.09.2013 року, що розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Клінічна, № 23-25.

Згідно з п. 2.1. договору орендоване приміщення використовуватиметься орендарем в якості офісного приміщення для розміщення адміністрації орендаря.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2017 року.

Відповідно до п. 4.2. договору якщо за 14 днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не заявила про намір припинити його дію, дія цього договору вважається продовженою на умовах, які були передбачені договором і на строк один рік, без обмеження кількості пролонгацій.

Згідно п.5.1. договору встановлюється орендна плата розміром 5000,00 грн, в т.ч. ПДВ у розмірі 833,33 грн за кожен повний місяць оренди. Сторони домовились не здійснювати індексацію орендної плати.

В силу п. 5.2. договору орендна плата оплачується орендарем щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця авансом, не пізніше 25 числа кожного поточного місяця оренди приміщення.

Згідно п. 5.4. договору, договори на постачання до приміщення комунальних послуг, в тому числі, але не обмежуючись: послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, утримання прибудинкової території тощо, укладаються орендарем самостійно. Всі оплати за такими договорами проводяться орендатором самостійно за свій кошт та до розміру орендної плати не входять.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в оренду нежитлове приміщення № 4, загальною площею 113, 20 кв.м. згідно Договору купівлі-продажу від 30.09.2013 року, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Клінічна, № 23-25.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення умов договору належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 125000,00 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Посилання скаржника, що він не користувався зазначеним приміщенням спростовуються матеріалами справи, зокрема актом приймання - передачі приміщення (а.с. 28) та актами щодо спожитої електроенергії (а.с. 66-70). Крім того, представник скаржника не зміг пояснити суду, яке інше приміщення використовує скаржник за адресою м. Київ, вул. Клінічна, 23-25 для розміщення офісу та використання його як юридичної адреси.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 125000,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 17105,43 грн з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 5.4. договору договори на постачання до приміщення комунальних послуг , в тому числі, але не обмежуючись: послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення, опалення, утримання прибудинкової території тощо, укладаються орендарем самостійно. Всі оплати за такими договорами проводяться орендатором самостійно за свій кошт та до розміру орендної плати не входять.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем в порушення умов договору не було укладено відповідних договорів з організаціями, які надають послуги з електропостачання, водопостачання та водовідведення, хоча при цьому, відповідач користувався орендованим нерухомим майном та споживав такі послуги.

Разом з тим, між позивачем та ПАТ "ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД" було укладено договір № 02/10-13ФР, за умовами якого позивач зобов'язався компенсувати плату за комунальні послуги з постачання електричної енергії, холодного та гарячого водопостачання, пов'язаних з утриманням та експлуатацією нежилих приміщень площею 214,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Клінічна, буд. 23-25, до укладення позивачем прямих договорів з постачальниками комунальних та інших послуг.

На підставі вищезазначеного договору позивач щомісячно здійснював оплачу компенсації за спожиті в орендованому відповідачем приміщенні комунальні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи копія ми платіжних доручень.

Так, відповідно до наявних в матеріалах справи Актів за 2015 та 2016 року складених за участю ПАТ "ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД" та підписаних з боку відповідача без зауважень і заперечень, сторонами зафіксовано обсяг спожитої відповідачем електричної енергії на підставі показників лічильника НИК 2301 АП 2 № 0413923.

Доводи відповідача в частині того, що у вищевказаних актах відсутні відомості в якому саме приміщені були зафіксовані зазначені показники лічильника судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до змісту наявного в матеріалах справи акту (а.с. 68), підписаному відповідачем без зауважень та заперечень, відповідачу на відповідальне зберігання було передано лічильник НИК 2301 АП 2 № 0413923, встановлений в приміщенні офісу ОСББ "БАШТА" по вулиці Клінічна 23-25, тобто в орендованому відповідачем приміщенні, і саме на підставі показників цього лічильника були зафіксовані дані про обсяг спожитої відповідачем електроенергії, які відображені у зазначених вище Актах.

На підставі зазначених у вищевказаних актах показників лічильника та наданих ПАТ "Київенерго" відомостей про тарифи на електроенергію для споживачів, встановлених постановами НКРЕ №757 від 27.05.2014 року, №906 від 26.06.2014 року, №1033 від 24.07.2014 року, № 1148 від 27.08.2014 року, № 24 від 24.09.2014 року, № 181 від 28.10.2014 року, № 380 від 25.11.2014 року, № 826 від 24.05.2016 року, № 2089 від 28.07.2015 року, № 2214 від 27.08.2015 року, № 2478 від 25.09.2015 року, № 2654 від 28.10.2015 року, № 2875 від 26.11.2015 року , № 3152 від 29.12.2015 року, № 39 від 25.01.2016 року, № 233 від 25.02.2016 року, № 491 від 25.03.2016 року, № 755 від 28.04.2016 року, № 1877 від 25.06.2015 року, № 919 від 24.12.2014 року, № 68 від 26.01.2015 року, № 224 від 26.02.2015 року, № 947 від 26.03.2015 року, № 745 від 28.04.2015 року, № 1619 від 26.05.2015 року, вартість спожитої відповідачем електроенергії складає 17105,43 грн.

Позивач в свою чергу направив відповідачу листи претензії за № 1-6/16 від 01.06.2016 року та № 06-06/16 від 06.06.2016 року про погашення заборгованості, в тому числі за спожиті комунальні послуги. Відповідач вищевказані претензії залишив без відповіді та задоволення.

Крім того, відповідачем не було доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що вказані листи були отримані не уповноваженими особами відповідача.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що з огляду на відсутність укладених відповідачем договорів на постачання до орендованого приміщення комунальних послуг (в тому числі послуг з електропостачання), та враховуючи фактичне споживання цих послуг відповідачем за час користування орендованим майно, відповідач не нівелює обов'язок відшкодувати позивачу вартість цих послуг.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 17105,43 грн.

Разом з тим, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2546,75 грн боргу за послуги з холодного та водовідведення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Водночас, позивачем не було надано в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів в підтвердження обсягу спожитих відповідачем послуг з холодного водопостачання та водовідведення у спірний період.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 42 238,52 коп. інфляційних втрат та 4 596,00 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 року також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Також, зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року №265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства через невірно обраний період нарахування виходячи зі встановленого п. 5.2. договору строки оплати орендної плати, а також неврахування позивачем під час здійснення розрахунку інфляційних втрат приписів п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», в частині того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Київський апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок інфляційних втрат з липня 2014 по травень 2016, погоджується з розрахунком суду першої інстанції що сума інфляційних складає 30 825,23 грн.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам діючого законодавства через невірно обраний період нарахування виходячи зі встановленого п. 5.2. договору строки оплати орендної плати, та неврахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду, розмір 3% річних за період з 26.06.2014 року по 15.07.2016 року складає 3 952,30 грн.

Щодо стягнення пені в сумі 4 339,56 грн, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 9.2. договору, за невиконання (неналежне виконання) умов розділу 5 цього договору, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ нарахованої на розмір несплаченої (несвоєчасно сплаченої) грошової суми за кожен день такого прострочення, яка нараховується на весь період прострочення оплати, але не більш 3% від простроченої суми.

Проаналізувавши умови п. 9.2. Договору в контексті умов розділу 5 Договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сторонами у договорі передбачена відповідальність лише за порушення зобов'язань по сплаті орендної плати, при цьому, її розмір обмежується 3% від простроченої суми.

Київський апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок пені погоджується з розрахунком суду першої інстанції що сума пені відповідно до п. 9.2. договору, складає 3750,00 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що правочин щодо передачі нерухомого майна в оренду є не вчиненим, а Договір оренди № 1 від 01.06.2014 р. є нікчемним через відсутність його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 794 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Отже, приймаючи до уваги вищевказані положення чинного законодавства та враховуючи те, що Договір № 1 було укладено 01.06.2014 року, то трирічний строк дії цього Договору спливає лише 01.06.2017 року.

Так, пунктом 4.1. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами договору та діє до 31.05.2017 року, тобто останнім днем строку дії Договору є 30.05.2017 року.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір № 1 від 01.06.2014 року укладений сторонами на строк, який менше трьох років, і не потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації згідно зі ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, а тому є дійсним та породжує для сторін обумовлені в ньому права та обов'язки.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як наладжене твердження скаржника, що позивачем не було надано доказів в підтвердження у нього права власності на нежитлове приміщенні № 4 в будинку № 23-25 по вул. Клінічній в м. Києві, тобто не доведено право володіння та розпорядження зазначеним нерухомим майном і, як наслідок, право вимагати здійснення будь-яких стягнень, пов'язаних з означеним приміщенням, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.09.2013 року, укладеного між позивачем та ПАТ "ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД", відповідно до якого позивач придбав у власність нежитлове приміщення площею 113,20 м.кв., розташоване у місті Києві по вулиці Клінічній, будинок 23-25, а відповідно до ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України передбачено передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі №910/12955/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "БАШТА" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі №910/12955/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12955/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк