Постанова

від 18.10.2016 по справі 916/1328/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р.Справа № 916/1328/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.

Секретар судового засідання: Молодов В.С.

За участю представників сторін:

від позивача: Григоренко В.М., за довіреністю № 10 від 02.11.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_1, за довіреністю № 1513 від 17.10.2016р.;

ОСОБА_2, за довіреністю № 1513 від 17.10.2016р.;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Одеської області від 09 серпня 2016 року

по справі № 916/1328/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 102 268, 07 грн.

Відповідно до ст.ст. 4 4 , 81 1 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 102 268,07 грн., з яких: 90 000 грн. основної заборгованості, 755,00 грн. 3 % річних, 11 066,31 грн. пені, 446,76 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 534,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 17/12 від 17.12.2014р. зобов'язань по збереженню вантажу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09 серпня 2016 року (суддя Щавинська Ю.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» суму заподіяної майнової шкоди (збитків) у розмірі 85 033, 08 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 275, 50 грн. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу з огляду на наявність всіх елементів цивільного правопорушення, що є підставою притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності. Проте, задовольнив суму збитків частково посилаючись на власний розрахунок суми.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, а також пені посилаючись приписи п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На думку апелянта, суд першої інстанції порушив норми матеріального права неповно з'ясував та не довів обставин, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині недоведеності сторона посилається на те, що акти від 31.12.2014р. та від 02-03.01.2015р. про виявлення недоліків при перевезенні вантажу, що слугували єдиною підставою задоволення позовних вимог, неможливо приймати як належні та допустимі докази, оскільки вказані в них відомості є недоведеними. Зазначені акти складені всупереч Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. Крім того, зазначені акти суперечать п. 29 Інструкції № П 7 «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» затв. постановою держарбітражу прі РМ РСР від 25 квітня 1966р.

Порушенням норм матеріального права відповідач вважає те, що суд залишив поза увагою та не застосував ч. 1 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, на підставі якої укладено договір між сторонами, та згідно з яким приймання вантажу без належної перевірки його стану є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описаний у вантажній накладній.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» просить залишити рішення Господарського суду Одеської області від 09 серпня 2016 року по справі № 916/1328/16 без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Перевізник) було укладено договір по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 17/12 від 17.12.2014р. (а.с. 29-32), за умовами якого Перевізник зобов'язується доставити ввірений йому Замовником вантаж до пункту призначення та видати його Вантажоодержувачу, а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу, встановлену даним договором плату.

Відповідно до пункту 1.2 договору, конкретні умови кожного замовлення визначаються у заявці Замовника і узгоджуються з Перевізником.

Підпунктами 2.2.1, 2.2.3, 2.2.7, 2.2.9, 2.2.11, 2.2.13 п. 2.2 договору, сторони узгодили, що Перевізник зобов'язується у випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, не пізніше 12 годин після отримання заявки направляти Замовнику підтверджену заявку із зазначенням державного номера транспортного засобу (тягача і причепа) та прізвище водія (водіїв);

- направляти у розпорядження Замовника автомобілі у належному технічному стані, що відповідають вимогам, визначеними Замовником у заявці;

- забезпечити наявність у водіїв належним чином оформлених документів для безперешкодного виконання міжнародних перевезень. Інструктувати водіїв про правила та умови перевезень вантажів, про порядок прийому та здачі вантажів, правила оформлення товарно-транспортної накладної та іншої документації, правила дорожнього руху, дотримання режиму праці та відпочинку при керуванні транспортним засобом;

- за допомогою водія забезпечити належне завантаження транспортного засобу, з метою запобігання перевантаження по загальній вазі та навантаженню на вісь автомобіля, габаритних вимірів транспортного засобу (висота, довжина);

- забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до видачі вантажоодержувачу;

- доставити вантаж вантажоодержувачу згідно заявки;

- перевізник відповідає за дії своїх водіїв на іноземній території та на території України та за дотримання ними національних законів та міжнародних конвенцій і правил.

Згідно п.4.2 договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт наданих послуг.

Відповідно до умов п. 5.1 договору, Перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом по дорогах (КДПВ).

Перевізник несе матеріальну відповідальність перед Замовником, згідно законодавства:

- за втрату вантажу - в розмірі вартості втраченого вантажу;

- за пошкодження вантажу - в розмірі вартості ремонту (усунення пошкоджень) вантажу та втрати товарного вигляду вантажу.

Пунктом 8.1 сторони погодили, що при виконанні міжнародних перевезень за цим договором сторони керуються правилами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/СМR) 1956р. із змінами і доповненнями, внесеними протоколом від 05.07.1978р.; Митної Конвенції про міжнародне перевезенням вантажів із застосуванням книжки МДП Конвенція МДП/ТІR) 1975р.; Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів ДОПНВ/АDR) 1957р.; Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987р.; Європейської угоди стосовно роботи екіпажів іншими міжнародними угодами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються главою 64 та 65 Цивільного кодексу України, Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом та діючим законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2014 року перевізник доставив ввірений йому вантаж до пункту призначення, про що 30.12.2014 року сторонами був складений акт виконаних робіт № 64, підписаний Сторонами та скріплений печатками. Даний акт підтверджує те, що всі зобов'язання передбачені Договором та заявкою № 80, яка є невід'ємною частиною Договору, були виконані Відповідачем в повному обсязі. (а.c35)

В той же день, 30.12.2014 року, після доставки вантажу до пункту призначення та повного виконання Договору, Вантажоодержувач оплатив надані Перевізником послуги, що засвідчується платіжним дорученням № 190 від 30.12.2014 року. Відповідно Позивач підтвердив прийняття вантажу саме 30.12.2014 року.

31.12.2014р. при передачі вказаного вантажу, директором, заступником директора та засновником ТОВ «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» з боку позивача та водієм ОСОБА_5 - з боку відповідача було складено акт (а.с. 15-16) з фотофіксацією (а.с. 17-19), згідно якого сторонами було встановлено факт запаху бродіння мандарин, а також встановлено внутрішню температуру мандарин, яка склала +16 градусів за Цельсієм. Згодом, 02-03.01.2015р. директором ТОВ «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» ОСОБА_8 та менеджером з продажу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було складено та підписано акт (а.с. 38), згідно якого в ході 100% оброблення спірних мандарин представниками сторін встановлено, що мандарини сильно зацвіли; вимір температури внутрішнього об'єму мандарин дає результат +9 градусів за Цельсієм; відсоток зіпсованих, непридатних для споживання мандарин складає 45 % від загальної кількості.

Вказаним актом представниками сторін було встановлено розмір нанесеної Перевізником Замовнику матеріальної шкоди у сумі 90 000 грн.

Зазначені акті від 31.12.2014р. та 02-03.01.2015р покладені судом першої інстанції в основу прийнятого рішення як підставу нарахування збитків.

Нормативно-правовими нормами, які регулюють правовідносини, що виникли та існували між сторонами у даному спорі, є відповідні норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956р.) та Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затверджена постановою Держарбітражу Ради СРСР від 25.04.1966р. № П-7 (далі за текстом - Інструкція № П-7).

Всупереч діючому законодавству судом першої інстанції взагалі не надано оцінку акту від 30.12.2014р. та платіжному дорученню № 190 від 30.12.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.) якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній.

Виходячи з відомостей, які наявні в актах від 31.12.2014р. та 2, 3 січня 2015р. та які зазначені Позивачем у позові, пошкодження вантажу було очевидним.

Враховуючи те, що позивач прийняв надані перевізником послуги і вантаж, та не зробив в момент такого прийняття, а саме 30.12.2014 року, жодних заяв Відповідачу, які б вказували на загальний характер втрат або пошкоджень, то відповідно до вищезазначеної норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів факт отримання Позивачем від Відповідача наданих послуг та вантажу, які підтверджується актом виконаних робіт № 64 від 30.12.2014 року та платіжним дорученням № 190 від 30.12.2014 року, є первинним доказом, що Позивач отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. Це є норма-преюдиція, яку суд першої інстанції залишив поза увагою та не застосував, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення.

Крім того, хибним є висновок суду про належність та допустимість доказів вини відповідача та розміру збитків у вигляді актів від 31.12.2014 та 02-03.01.2015р.

Зазначені акти складені всупереч Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. Крім того, зазначені акти суперечать п. 29 Інструкції № П 7 «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» затв. постановою держарбітражу прі РМ РСР від 25 квітня 1966р.

Згідно з положеннями Інструкції № П-7 вона застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю і комплектності.

Згідно з вимогами відповідних нормативно-правових норм, зокрема Інструкції № П-7, саме на Позивача, як на отримувача вантажу, покладений обов'язок здійснити при прийомі вантажу огляд та перевірку цього вантажу.

Крім того, п. 10 Інструкції № П-7, встановлено, що приймання вантажу вважається здійсненим своєчасно, якщо перевірка якості і комплектності продукції закінчено у встановлені терміни. При цьому, згідно з п. 6 Інструкції приймання швидкопсувної продукції за якістю та комплектності проводиться на складі одержувача не пізніше 24 годин після видачі продукції перевізником. Однак, згідно Акту, представленого до суду Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, повне приймання вантажу (мандарин, які є швидкопсувною продукцією ) було здійснено Позивачем лише 3 січня 2015 р., тобто з грубим порушенням встановлених строків.

Згідно п. 13 Інструкції № П-7 приймання продукції проводиться уповноваженими на те керівником підприємства-одержувача або його заступником компетентними особами. Ці особи несуть відповідальність за суворе дотримання правил приймання продукції . Підприємство-одержувач зобов'язане, зокрема створити умови для правильного та своєчасного приймання продукції, які забезпечувати б її збереження і запобігали псуванню продукції; стежити за справністю засобів випробування і вимірювання, якими визначається якість продукції, а також за своєчасність перевірки їх в установленому порядку.

Згідно з п. 16 Інструкції № П-7 при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 цієї Інструкції), одержувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості і змішання з іншого однорідної продукцією .

Оскільки будь-які відомості та докази, які б підтверджували виконання Позивачем цих приписів відсутні, а тому відомості, викладені у Акті від 02-03.01.2015 р., не можуть прийматись судом як докази на підтвердження спричинення Позивачу шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

При цьому позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а відповідач - відсутність своєї вини у заподіянні збитків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку про відсутність всіх елементів цивільного правопорушення, що є підставою притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності.

Отже, позивачем не доведено належними доказами факт завдання відповідачем збитків, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення збитків.

Оскільки рішення суду прийняте з порушенням норми матеріального права, при неповному з'ясуванні та не доведеності обставин, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими, постановлене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові у повному обсязі.

У зв'язку з таким апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача на користь відповідача стягується сума судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 535, 00 грн.

Керуючись ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 ч. 1 п. 2, 4, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09 серпня 2016 року по справі № 916/1328/16 - скасувати.

Прийняті нове рішення у справі.

«У позові Товариству з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» -відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІІ «ЕНЕРДЖІ» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1 535, 00 (одну тисячу п'ятсот тридцять п'ять ) грн.

Господарському суду Одеської області доручити видати відповідний наказ із зазначенням усіх необхідних реквізитів сторін.».

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 19.10.2016р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя А.І. Ярош