Постанова

від 24.11.2011 по справі 2а/0270/4823/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/4823/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни ,

при секретарі судового засідання: Котюжанському В.О.

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до : Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції

про : визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0031141701/0 від 12.09.2011 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення від 12.09.2011 року №0031141701/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи. Так, перевіркою зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Бест» на підставі постанови Богунського районного суду м. Житомира. Позивач вважає такі висновки податкового органу безпідставними та просить визнати податкове повідомлення - рішення від 12.09.2011 року 0031141701/0 протиправним та скасувати його .

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на правильність висновків перевіряючого, викладених у акті перевірки ( а.с.78-80).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Жмеринської міської ради 11.05.2006 року ( а.с.43).

Як вбачається із акту перевірки, основним видом діяльності позивача є роботи по ремонту доріг. (а.с.53).

09.09.2011 року начальником відділу оподаткування фізичних осіб Жмеринської ОДПІ ОСОБА_4 згідно з пп.. 78.1.1. ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Жмеринської ОДПІ № 528 від 08.09.2011 року проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо здійснення фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 при формування податкового кредиту з ТОВ «Бест».

Наслідки перевірки знайшли своє відображення в акті від 09.09.2011 року № №394/17/НОМЕР_1 ( а.с. 32-37).

Перевірка проводилась на підставі листа ДПА у Житомирській області № 20262/10/09-006 від 21.10.2010 року та постанови Богунського районного суду м. Житомира від 19.10.2010 року.

З акту вбачається, що перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у період серпень-вересень 2008 року на загальну суму 66666,68 грн., що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет.

Зазначені порушення були встановлені перевіряючим на підставі поданих податкових декларацій, згідно даних ДПС АС ОСОБА_5, АРМ ОСОБА_6, АІС Реєстр платників податків, АІС Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, інших документів, поданих до перевірки.(а.с.32).

Так, перевіряючим встановлено, що ОСОБА_1 придбавав асфальт та бітум в ТОВ «Бест» згідно податкових х на загальну суму 400000,0 грн. , в т.ч. ПДВ 66666,68 грн.:

- податкова накладна № 172 від 01.08.2008 р. на загальну суму 200000,0 грн., в т.ч. ПДВ грн. , яка включена до податкової декларації з ПДВ за серпень 2008 р .,

- податкова накладна № 190 від 28.08.2008 р. на загальну суму 100000,0 грн., в т.ч. ПДВ грн., яка включена-до податкової декларації з ПДВ за вересень 2008 р.,

- податкова накладна № 206 від 16.09.2008 р. на загальну суму 100000,0 грн., в т.ч. ПДВ грн., яка включена до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у і виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2008 р.

Як вбачається із акту перевірки, відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 19.10.2010 р. встановлено, що ТОВ „Бест" ( код ЄДРПОУ 30853873) є фіктивним підприємством, яке використовували для прикриття незаконної діяльності , спрямованої на умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

На підставі вищевикладеного, перевіряючий приходить до висновку про те, що операції ФОП ОСОБА_1В з ТОВ „Бест" носять безтоварний характер, а відсутність поставок продукції свідчить про укладання угоди без мети настання реальних наслідків. В подальшому, посилаючись на положення Цивільного кодексу України, які регулюють договірні відносини купівлі-продажу, податковий орган приходить до висновку про нікчемність вищезазначеного правочину.

Разом з тим, у своїх поясненнях, представник відповідача посилається на обов'язок продавця товару передати покупцеві одночасно із товаром його приналежності та документи ( сертифікат якості, технічний паспорт) на підставі ст.662 ЦК України. Так як позивачем до перевірки не були надані акти приймання-передачі товару, довіреності, товарно-транспортні накладні, то з налізу зазначеної статті, на думку представника відповідача, випливає «недійсність» вищезазначеного правочину.

Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд зокрема виходив із наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Як вбачається із акту перевірки, позивач використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, позивачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин , який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Позивач та його представники у судовому засіданні зауважили, що правочин є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійснимиВ» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, єдиною підставою для визнання правочину між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Бест» є постанова Богунського районного суду м. Житомира від 19.10.2010 року. ( а.с.83). Проте, даною постановою Богунський районний суду м. Житомира надав дозвіл на проведення позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 в процесі досудового слідства по кримінальній справі, порушеній проти ОСОБА_5

Суд звертає увагу на те, що зазначена постанова була винесена у жовтні 2010 року, цією постановою було надано право на проведення позапланової виїзної документальної перевірки, проведення такої перевірки було доручено Жмеринській ОДПІ.

Проте, відповідач провів позапланову невиїзну перевірку, провів її у вересні 2011 року, та як підставу перевірки, зазначив лист ДПА у Житомирській області від 21.10.2010 року.

Разом з тим, податковим органом в підтвердження своєї позиції, не було надано вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Посилання представника відповідача на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 03.03.2010 року , не береться судом до уваги, так як на неї не було посилань у акті перевірки. Крім того, вищезазначена постанова винесена відносно іншої особи і з неї не вбачається порушення безпосередньо позивачем законодавства України. (а.с.81-82).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачами не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину(правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового інспектора щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо нікчемності.

Крім того, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, суд виходив з того, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Бест» було укладено договір купівлі-продажу від 25.06.2009 року на загальну суму 1860000,00 грн.(а.с.38). Як було під час перевірки, позивач придбав у ТОВ «Бест» асфальт та бітум на суму 400000,00 грн. На підтвердження товарності операцій, позивачем були надані податкові накладі № 172 від 01.08.2008 р. на загальну суму 200000,0 грн., № 190 від 28.08.2008 р. на загальну суму 100000,0 грн., № 206 від 16.09.2008 р. на загальну суму 100000,0 грн.; платіжні доручення про оплату товару № 54 від 19.08.2008р, № 55 від 20.08.2008 р., № 154 від 16.09.2008 р., № 132 від 15.09.2008 р., № 72 від 28.08.2008 року ( а.с.44-51); а також банківські виписки ( а.с. 99-100).

Щодо накладних на товар, то як пояснив позивач у судовому засіданні, вони були знищені ним після проведення планових перевірок. Разом з тим, надав суду акти планових виїзних перевірок за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року та з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року ( а.с.9), у яких є посилання перевіряючих на первинні бухгалтерські документи, зокрема на накладні на отримання товару ( а.с.17, 18, 23).

Так, як зазначалось вище, висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення товариством у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Відсутні в акті перевірки також розрахунки з посиланням на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку щодо визначення податкових зобов'язань за донарахованими платежами. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об'єктивними.

В свою чергу порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Законом України В«Про податок на додану вартістьВ» (чинним на момент вчинення правочинів). За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 даного Закону, податковий кредит -це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання у господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включається до складу податкового кредиту.

Як було встановлено у судовому засіданні, позивач на виконання умов договорів № 87 від 23.05.2008 року та № 140 від 09.09.2008 року, укладених із управлінням житлово-комунального господарства Жмеринської міської ради, проводив ремонт доріг у м. Жмеринка. ( а.с. 116-119).

Відповідно до п.3.1 вищезазначеного договору, позивач мав виконувати роботи із власного матеріалу. Таким чином, придбання асфальту та бітуму у ТОВ «Бест» безпосередньо пов'язані із здійсненням позивачем своєї основної діяльності. Також, на підтвердження реальності виконання робіт, позивач надав суду акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт.( а.с.101-115).

Крім того, як вбачається із попередніх актів перевірки, у позивача у 2008 році були наявні основні засоби, як то автомобілі, а також наймані працівники ( а.с.55).

Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ТОВ «Бест» , неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 3,40 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жмеринської ОДПІ № 0031141701/0 від 12.09.2011 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_7

Копія вірна:

Суддя:

Секретар:

24.11.2011