Рішення

від 18.10.2016 по справі 591/6492/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №591/6492/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/788/1677/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання -Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Покровський, Левківський та Партнери» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю « Юридична фірма «Покровський, Левківський та Партнери » про визнання договору про відступлення права вимоги нікчемним, визнання правовідносин за договором поруки припиненими,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та в обґрунтування своїх вимог зазначив, що 15 липня 2008 року між ОСОБА_7 та ПАТ АБ «Синтез» був укладений кредитний договір KR-04-06/1-43/08, згідно якого ОСОБА_7 були надані грошові кошти у сумі 100 000 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 15 липня 2008 року, між АБ «Синтез» та позичальником ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, а також між АБ «Синтез», ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір поруки за умовами якого поручитель ОСОБА_7 поручилася відповідати перед банком за зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_7 своїх обов'язків за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 73242,68 грн., яка відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 серпня 2012 року була стягнута у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ АБ «Синтез» . Вказане рішення набрало законної сили 21 березня 2013 року.

12 листопада 2013 року між ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15 липня 2008 року, за умовами якого Банк відступив , а Новий кредитор ОСОБА_3 прийняв права вимоги на всі суми які він одержить від боржників за кредитним договором від 15.07.2008 року , укладеним між ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_7

Після розірвання шлюбу у 2014 році ОСОБА_7 змінила прізвище на «Валієва» .

Оскільки заборгованість за кредитним договором, яка була стягнута за рішенням суду, була погашена ОСОБА_5 лише 12.03.2015 року, позивач ОСОБА_3 просить відповідно до вимог ст .625 ЦК України у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь інфляційні витрати у розмірі 26246,45 грн. та 3% річних у розмірі 2919,67 грн. за період з 12.11.2013 року по 12.03.2015 року. ( а.с. 3-5)

Відповідач ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, звернулась до суду з зустрічною позовною заявою про визнання договору від 12.11.2013 року про відступлення права вимоги за кредитним договором Kr-04-06/1-43/08 від 15.07.2013 р. нікчемним та про визнання правовідносин за договором поруки такими, що припинені в повному обсязі з 12.05.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог, які остаточно уточнила у судовому засіданні, зазначила , що вона не отримувала будь-яких повідомлень від Банку та ОСОБА_8 про укладення договору про відступлення права вимоги від 12.11.2013 року за кредитним договором. Вважає, що Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2013 року не був посвідчений нотаріально, а тому не відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про іпотеку» та умовам самого договору у зв'язку з чим на підставі ст.. 220 ЦК України є нікчемним. Крім того, зазначає, що право вимоги заборгованості до неї виникло з 12.11. 2013 року, однак жодного повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому у порядку та спосіб , визначений п.п.1.2. п.п.3.1.п.6.2. договору поруки вона ні від банку, ні від нового кредитора ОСОБА_3 не отримувала, а тому вважає, що договір поруки припинився через шість місяців, а саме з 12.05.2014 року. Просить визнати договір від 12.11.2013 року про відступлення права вимоги за кредитним договором Кr-04-06/1-43/08 від 15.07.2013 р. нікчемним, а також ухвалити рішення та визнати правовідносини ОСОБА_6 договором поруки № 04-06/1-44/08 від 15.07.2008 р., такими, що припинені з 12.05.2014 р. ( а.с. 91,99, 107, 133 )

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 вересня 2016 року у задоволені позову ОСОБА_8 було відмовлено за необґрунтованістю. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені частково. Визнано договір від 12.11.2013 року про відступлення права вимоги за кредитним договором Кr-04-06/1-43/08 від 15.07.2013 р. нікчемним. В іншій частини зустрічного позову ОСОБА_6 щодо припинення договору поруки було відмовлено за необґрунтованістю вимог та неналежно обраним позивачем способом захисту своїх прав. ( а.с. 199-203)

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу , в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважать договір про відступлення права вимоги нікчемним, оскільки діючим законодавством України вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору не передбачено, кредитний договір нотаріально не посвідчувався, а тому і правочин про заміну кредитора у новому зобов'язані також не потребує нотаріального посвідчення.

Також зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки характеру спірних правовідносин та безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про іпотеку», оскільки будь-яких вимог до відповідачів з приводу іпотечного майна позивачем не заявлялося і підставою для пред'явлення позову були відносини, що виникли з договору про відступлення права вимоги за кредитним договором з приводу прострочення відповідачами виконання ними грошового зобов'язання. Вважає що суд правильно встановивши, що зобов'язання було виконане лише 12.03.2015 року , однак безпідставно не застосував до спірних правовідносин вимоги ст.. 625 ЦК України та не стягнув з відповідачів грошові кошти.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_6 та визнавши договір про відступлення права вимоги нікчемним , суд першої інстанції посилаючись на положення ст..ст. 203, 215 ЦК України виходив із доведеності ОСОБА_6 цих позовних вимог, оскільки оспорюваний договір, як правочин, суперечить ЦК України, не відповідає вимогам ст.. 24 Закону України « По іпотеку» , не був нотаріально посвідчений та не зареєстрований у державному реєстрі, у зв'язку з чим також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотки річних від простроченої суми заборгованості.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він зроблений судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін та без належної оцінки наданих сторонами доказів.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 2008 року між ОСОБА_5 та АБ «Синтез», правонаступником якого є ПАТ АБ «Синтез», був укладений кредитний договір KR-04-06/1-43/08, згідно якого ОСОБА_7 були надані грошові кошти у сумі 100 000 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між сторонами 15 липня 2008 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_7 передав в іпотеку банку належну йому на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку ЯА № 870166 земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою м. суми, вул. Аерофлотська,32 та на якій розташоване незакінчене будівництво житлового будинку.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 липня 2008 року між АБ «Синтез», ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір поруки № 04-06/1-44/08, за умова якого поручитель ОСОБА_7 зобов'язалась відповідати перед банком за порушення позичальником ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором.( а.с.35)

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_7 умов вищевказаного кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 73242,68 грн., яка відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 серпня 2012 року була стягнута у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ АБ «Синтез». Вказане рішення набрало законної сили 21 березня 2013 року. ( а.с. 12-14)

Відповідно до ч.3ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи ці обставини, які не підлягають доведенню у цій справі в силу вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, колегія суддів вважає встановленими суму заборгованості за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15 липня 2008 року у розмірі 73242,68 грн., яка підлягала стягненню з відповідачів у солідарному порядку на підставі рішення суду.

12 листопада 2013 року між ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15 липня 2008 року, за умовами якого Банк відступив , а Новий кредитор ОСОБА_3 прийняв права вимоги на всі суми які він одержить від боржників за кредитним договором від 15.07.2008 року , укладеним між ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_7 ( а.с. 6-11)

Після розірвання шлюбу у 2014 році ОСОБА_7 змінила прізвище на «Валієва» .

Як вбачається з матеріалів справи , відповідно до вимог пункту 2.1 та п. 5.1.1 цього договору сторони підписали Додаток № 1 та Додаток № 2 , які є підтвердженням відступлення права вимоги за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15 липня 2008 року щодо зобов'язання ОСОБА_7 перед кредитором (а.с. 10, 11)

Таким чином, висновок суду першої інстанції про не надання позивачем ОСОБА_3 належних та допустимих доказів щодо виникнення у нього прав нового кредитора за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15 липня 2008 року не відповідає обставинам справи і спростовується письмовими доказами.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з підстави недодержання позивачем вимог ст. 513 ЦК України про реєстрацію правочину щодо зміни кредитора у зобов'язанні, а також вимог ст.. 24 Закону України «Про іпотеку» щодо нотаріального посвідчення договору.

Стаття 513 ЦК України встановлює основні правила визначення форми правочину щодо зміни кредитора у зобов'язанні. За загальним правилом форма правочину щодо заміни кредитора має бути такою самою, що і форма правочину, на підставі якого виникло основне зобов'язання. Тобто, якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

Державна реєстрація правочину не вважається його формою, тому частина 2 зазначеної статті передбачає спеціальне правило, відповідно до якого якщо основне зобов'язання виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, правочин щодо заміни кредитора у такому зобов'язанні також має бути зареєстрований. Порядок реєстрації цього правочину буде такий самий, що і порядок реєстрації правочину, із якого виникло основне зобов'язання, і здійснюватися тим саме суб'єктом реєстрації, що і реєстрація основного правочину.

Ураховуючи, що основний правочин, а саме кредитний договір KR-04-06/1-43/08, який 15 липня 2008 року уклали ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_5 , вчинений в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

Апеляційним судом встановлено, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором KR-04-06/1-43/08 від 15.07.2008 року між ПАТ АБ «Синтез» та ОСОБА_3 12 листопада 2013 року був укладений в письмовій формі, тобто з додержанням вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України.

Оскільки основне зобов'язання виникло на підставі правочину, а саме кредитного договору, який не підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, отже і правочин щодо заміни кредитора у такому зобов'язанні, також не потребує нотаріального посвідчення та його реєстрації.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору не в повній мірі врахував всі обставини справи і зокрема, зазначені вище норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин, висновок суду першої інстанції про обов'язок нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимоги та його державній реєстрації є невірним і таким , що не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими і приймаються до уваги.

Судом також установлено, що заборгованість за кредитним договором була погашена відповідачем ОСОБА_5 12 березня 2015 рок у розмірі 77 765,40 грн. і ці обставини підтверджені розпискою. ( а.с. 194)

Будь-яких доказів того, що відповідач ОСОБА_6 з моменту ухвалення рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 серпня 2012 року та до 12 березня 2015 року здійснювала платежі у погашення стягнутої Зарічним районним судом м.Суми заборгованості за кредитним договором, матеріали справи не містять і відповідачем ОСОБА_6 та їх представником надані суду не були.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Проте суд першої інстанції, відмовляючи у позові з тих підстав, що відповідач ОСОБА_6 не отримала повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України не застосував до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, не врахував правову позицію, викладену у висновку Верховного Суду України, і не навів відповідних мотивів щодо відступлення від правової позиції, викладеної у справі № 6-979цс15.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_6 не сплачувала заборгованість за кредитним договором яка була стягнута за рішенням суду ні новому, ні старому кредитору, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення коштів за прострочення зобов'язання на користь нового кредитора, не врахувавши те, що неповідомлення поручителя про зміну кредитора не звільняє ОСОБА_6 від обов'язку погашення стягнутої судом заборгованості.

Крім того, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд установив, що укладаючи договір відступлення права вимоги сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за кредитним договором перейшли до нового кредитора ОСОБА_3, а тому до останнього перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи і установлені договором правила щодо наслідків порушення зобов'язання, забезпеченого порукою.

Таким чином, належним виконанням зобов'язання з боку боржника ОСОБА_7 та поручителя ОСОБА_6 є повернення заборгованості за кредитом у строки та у розмірі визначеними кредитним договором та рішенням суду, а у разі порушенні останніми цих зобов'язань, боржник та поручитель повинні нести відповідальність перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, поручитель ОСОБА_6 повинна відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник ОСОБА_7.

Згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 р. у справі № 6-113цс14, від 2 вересня 2015 року № 6-369цс15).

Так як апеляційним судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 прострочили виконання грошового зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором, яка була стягнута за рішенням суду у розмірі 73242,68 грн., позивач ОСОБА_3 в силу ст.625 ЦК України, має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

Наведений у позовній заяві ОСОБА_9 розрахунок інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, перевірений апеляційним судом і визнається правильним (ас. 2).

Будь-яких заперечень відповідача ОСОБА_6 та її представника щодо неправильності визначеного позивачем ОСОБА_9 періоду прострочення та розрахунку розміру витрат які підлягають стягненню, матеріали справи не містять та суду відповідачем надано не було.

У засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_7 визнав позовні вимоги ОСОБА_3 та згоден із наведеним позивачем розрахунком сум, які підлягають стягненню.

Крім того, згідно наданих позивачем ОСОБА_3 письмових доказів, а також обставин, встановлених Зарічним районним судом м. Суми від 22 серпня 2012 року, вбачається , що ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 100000 грн. за кредитним договором від 15.07.2008 року, а ОСОБА_7 відповідно до умов договору поруки від 15.07.2008 року поручалася перед банком за виконання зобов'язання позичальником ОСОБА_7 за кредитним договором., а тому колегія суддів приходить до висновку щодо доведення позивачем солідарної відповідальності відповідачів за невиконання зобов'язань за вказаним договором.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_3 не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки воно ухвалене судом з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення позовних вимог, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Тому з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_3 у солідарному порядку необхідно стягнути інфляційні втрати на суму боргу за весь час прострочення у розмірі 26246,45 грн. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2919,67 грн..

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_10 в частини визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 12.11.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_6 є стороною договору поруки № 04-06/1-44/08, укладеного 15 липня 2008 року між АБ «Синтез», ОСОБА_5 та ОСОБА_7, а тому, має право на оскарження договору про відступлення права вимоги тільки в частині відступлення права вимоги за договором поруки.

Договір поруки укладено в простій письмовій формі. Діюче законодавство (ст. ст. 547, 553 ЦК України) не вимагає нотаріального посвідчення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, кредитний договір , договір поруки так і Договір про відступлення права вимоги були укладені у простій письмовій формі.

Тому, підстав для визнання договору відступлення права вимоги в частині договору поруки нікчемним не має (ст. 513 ЦК України).

Крім того, колегія суддів також вважає, що відсутні підстави і для визнання нікчемним договору відступлення права вимоги в частині іпотечного договору, оскільки ОСОБА_6 не є стороною іпотечного договору від 15 липня 2008 року, а тому за відсутності наданих їй повноважень не має права вимагати визнання недійсним договору про відступлення права вимоги в частині іпотечного договору.

Також, як вбачається із наданого представником позивача ОСОБА_3 в засіданні суду апеляційної інстанції договору про відступлення прав за іпотечним договором від 14 серпня 2014 року, укладеного між Первісним іпотекодержателем ПАТ АБ «Синтез» та Новим іпотекодержателем ОСОБА_3 , даний договорі укладено в нотаріальній формі та зареєстровано в реєстрі, тобто правочин вчинено відповідно до вимог ст.. 513 ЦК України та ст.. 24 Закону України « Про іпотеку» .

А тому колегія суддів вважає доводи ОСОБА_6 та її представника, а також висновки суду першої інстанції щодо нікчемності укладеного договору про відступлення права вимоги, у зв'язку з тим, що він не був посвідчений нотаріально та не зареєстрований , безпідставними, у зв'язку з чим у задоволені цих вимог ОСОБА_6 необхідно відмовити, з вищевикладених підстав.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_10 про визнання правовідносин за договором поруки припиненими також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_6 щодо визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 був обраний неналежний спосіб захисту, а також виходив із необґрунтованості цих вимог. Однак колегія суддів не погоджується із таким висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_7 умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 73242,68 грн., яка відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 серпня 2012 року була стягнута у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ АБ «Синтез». Вказане рішення набрало законної сили і ці обставини відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доведенню при розгляді цієї справи.

Частинами 1 та 2 ст.554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З договору поруки № 04-06/1-44/08, укладеного 15 липня 2008 року між АБ «Синтез», ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вбачається, що поручитель ОСОБА_6 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплату відсотків, комісій, штрафних санкцій та пені, якщо такі будуть мати місце у ході виконання позичальником умов кредитного договору. ( п..п 1.1, 2.1.,2.2 договору а.с. 35)

Крім того, відповідно до п. 5.1. договору поруки передбачено, що порука припиняється виконанням зобов'язань за кредитним договором позичальником або поручителем.

Як встановлено судом, зобов'язання за кредитним договором були виконані лише позичальником ОСОБА_5 12 березня 2015 рок, який погасив новому кредитору ОСОБА_3Д заборгованість за кредитним договором від 15.07.2008 року у розмірі 77 765,40 грн. відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 12.11.2013 року. і ці обставини підтверджені розпискою, яка надана позивачем. ( а.с. 194)

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Таким чином, у зв'язку з тим, що відповідно до умов договору поруки , обов'язки поручителя ОСОБА_6 припинилися після виконання 12 березня 2015 року позичальником ОСОБА_7 у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором , то вимоги ОСОБА_6 щодо припинення договору поруки на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України саме 12 травня 2014 року є безпідставними.

З огляду на вищевикладене, рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні цих зустрічних вимог.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені повністю, то відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви 291,67 грн. і судового збору за подання апеляційної скарги 606,32 грн.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів ,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Покровський, Левківський та Партнери» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 інфляційні витрати в сумі 26 246 гривень 45 копійок та 3% річних в сумі 2 919 гривень 67 копійок, а разом 29 166 гривень 12 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в дольовому порядку на користь ОСОБА_3 по 145 гривень 84 копійки з кожного судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та по 303 гривні 16 копійок з кожного судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В задоволені зустрічний позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю « Юридична фірма «Покровський, Левківський та Партнери » про визнання договору про відступлення права вимоги нікчемним, визнання правовідносин за договором поруки припиненими відмовити.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -