Рішення

від 12.10.2016 по справі 127/11130/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/11130/16-ц

Провадження № 2/127/4117/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 жовтня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Малику О.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1, його представника: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/11130/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та індексації заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та індексації заробітної плати за цей період.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 11 березня 2014 року позивача незаконно звільнили з посади Генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина», у зв'язку з чим він звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до вказаної асоціації в особі ради засновників про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року позов задоволено частково - визнано незаконними протоколи Ради засновників Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» №1 від 3 березня 2014 року та №1 від 11 березня 2014 року про звільнення позивача з посади генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» та скасовано дані протоколи, поновлено позивача на роботі на посаді генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» з 11 березня 2014 року, стягнуто з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2014 року до дня поновлення на роботі 26 вересня 2014 року в сумі 27 641 грн. 10 коп. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року, в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 27 641 грн. 10 коп., залишено без змін.

Однак, не зважаючи на наявність судового рішення, відповідач затримав його виконання і поновив позивача на посаді лише 15 липня 2015 року згідно наказу №3-ос. При цьому до роботи позвач фактично допущений не був, оскільки на той час керівником і підписантом ОА ВГТРК «Вінниччина» вже був не генеральний директор, а голова правління ОА ВГТРК «Вінниччина». Дану посаду з 11.03.2014 року займав ОСОБА_4

Наказом №4-ос від 16 липня 2015 року за підписом голови правління ОА ВГТРК «Вінниччина» ОСОБА_4 позивача звільнено з посади генерального директора ОА ВГТРК «Вінниччина».

Обгрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган, згідно із ст. 236 КЗпП України, виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки , у звязку з чим позивач просив суд (з урахуванням вимог позовної заяви від 07.06.2016 р. (а.с. 23-26) стягнути з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі з 27 вересня 2014 року по 15 липня 2015 року в сумі 36 046 грн. 30 коп.

Крім того, посилаючись на ст. ст. 2, 33 Закону України "Про оплату праці", ст. ст. 1, 2, ч. ч. 1-5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. п. 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, позивач просив стягнути з відповідача на його користь індексацію заробітної плати з 27 вересня 2014 року по 15 липня 2015 року у розмірі 3 926 грн. 83 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з наведених у позові підстав, просили їх задоввольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати по оплаті правової допомоги адвоката в сумі 5 200 грн.

Відповідач письмових заперечень щодо позову не надав, однак представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні з позовними вимогами не погодилася, просила в його задоволенні відмовити, пояснивши суду, що позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ч. 1 ст.40 КЗпП України. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року про поновлення позивача на посаді генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу було звернуте до примусового виконання та виконувалось відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Однак позивач затримував виконання рішення, не з'являвся на робоче місце та не з'являвся для проведення виконавчих дій. Тому позивача було поновлено на посаді лише 15 липня 2015 року згідно наказу №3-ос. Крім того, відповідно до установчих документів відповідача рішення суду про поновлення на роботі позивача могло бути виконано лише зборами засновників, а не відповідачем. Разом з тим, на думку представника відповідача позивач пропустив встановлений тримісячний строк звернення до суду встановлений Кодексом законів про працю, оскільки право на звернення до суду у позивача виникло в момент його звільнення 16 липня 2015 року, а до суду позивач звернувся лише в травні 2016 року.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази та надавши їм юридичну оцінку суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року у справі №127/7235/14-ц позов ОСОБА_1 до обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» в особі ради засновників Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гамма-КонсалтингВ» , Приватного сільськогосподарського підприємства В«Агро-дімВ» про визнання незаконними та скасування протоколів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково. Визнано незаконними протоколи Ради засновників обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» №1 від 3 березня 2014 року та №1 від 11 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» та скасовано дані протоколи. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді генерального директора обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» з 11 березня 2014 року. Стягнуто з обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2014 року до дня поновлення на роботі в сумі 27641 грн. 10 коп. (без утримання обов'язкових платежів). Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гамма-КонсалтингВ» та Приватного сільськогосподарського підприємства В«Агро-дімВ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гамма-КонсалтингВ» та Приватного сільськогосподарського підприємства В«Агро-дімВ» на користь ОСОБА_1 2 500 грн. витрат на правову допомогу та 520 грн. 01 коп. судового збору в дохід держави.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. (а.с. 6-9).

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року апеляційну скаргу відповідача - Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінничина» задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року скасовано в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма-Консалтинг» та Приватного сільськогосподарського підприємства «Агро-Дім» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5000 грн., а також 2500 грн. витрат на правову допомогу та 520 грн. 01 грн. судового збору в дохід держави. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамма-Консалтинг» та Приватного сільськогосподарського підприємства «Агро-дім» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 25000 грн. - відмовлено повністю. Стягнуто з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінничина» в дохід держави судовий збір в розмірі 520 грн. 01 коп. В решті рішення залишене без змін. (а.с. 10-13).

Отже, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року, в частині визнання незаконними протоколів Ради засновників обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» №1 від 3 березня 2014 року та №1 від 11 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» та скасування даних протоколі, поновленння ОСОБА_1 на роботі на посаді генерального директора обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» з 11 березня 2014 року та стягнення з обласної асоціації «³нницька громадська телерадіокомпанія «³нниччинаВ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 березня 2014 року до дня поновлення на роботі в сумі 27641 грн. 10 коп., набрало законної сили 02 грудня 2014 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 квітня 2015 року, скаргу Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» на дії та рішення заступника начальника Ленінського ВДВС Вінницького міського управління юстиції та скасування постанов було задоволено частково.

Визнано неправомірними дії заступника начальника Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 щодо неналежного направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 30 вересня 2014 року боржникові та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2014 року (ВП № 44904192).

Визнано неправомірною та скасовано постанову заступника начальника Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 30 вересня 2014 року (ВП № 44904192) про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 127/7235/14-ц від 26 вересня 2014 року. У решті вимог відмовлено. (а.с. 48-51, 53-58).

Вказаними ухвалами, зокрема встановлено, що 26 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції із заявою про прийняття на примусове виконання виконавчого листа №127/7235/14-ц, виданого 26 вересня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області про його поновлення на роботі.

Постановою заступника начальника Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 30 вересня 2014 року (ВП № 44904192) при примусовому виконанні вказаного листа відкрито виконавче провадження про поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» з 11 березня 2014 року. Боржником у вказаній постанові вказано Обласну асоціацію «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» із зазначенням адреси: м. Вінниця, вул. Театральна, 10.

Згідно з Актом державного виконавця від 30 вересня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді Генерального директора ОА Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина». Підстава - Наказ №37ос від 26 вересня 2014 року. Умови праці забезпечено. До роботи допущено як директора.

Встановлено, що наказ №37-ос від 26 вересня 2014 року про поновлення на роботі ОСОБА_1, прийняв та підписав сам ОСОБА_1 на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області №127/7235/14-ц від 26 вересня 2014 року. Згідно з цим наказом ОСОБА_1 наказано приступити до виконання обов'язків Генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» з 11 березня 2014 року та провести реєстрацію зміни керівника в ЄДР.

Згідно з постановою заступника начальника Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 30 вересня 2014 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №127/7235/14-ц виданого 26 вересня 2014 року, закінчено.

Також встановлено, що у Єдиному державному реєстрі відомості про керівника підприємства не змінено, а керівником значиться ОСОБА_4 а також, що орган, який згідно із Статутом має право прийняття та звільнення з посади Генерального директора, а саме ради засновників Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» (станом на день ухвалення рішення суду) рішення про прийняття ОСОБА_1 на посаду Генерального директора на виконання судового рішення, не приймав.

ОСОБА_1 фактично не був допущений до виконання обов'язків Генерального директора, оскільки правом розпорядчого підпису володіє ОСОБА_4 і в нього ж знаходиться печатка Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина».

Крім того, даними ухвалами встановлено, що державним виконавцем не здійснено всіх передбачених законом дій спрямованих на примусове виконання рішення суду в межах повноважень державного виконавця та у спосіб, визначених цим Законом, що призвело до фактичного невиконання цього рішення. Державним виконавцем не дотримано вимог частини 1 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частиною 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дані обставини також підтверджуються матеріалами зведеного виконавчого провадження, які містяться в даній цивільній справі. (а.с. 78-153).

Визначаючись щодо обгрунтованості позовних вимог, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, суд виходить з наступного.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, статті 14, 367 ЦПК України, Закон України «Про виконавче провадження»).

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Положеннями частини 7 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП України).

Відповідно до частини 1 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Пунктом 10.6.3 статуту Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина», затвердженого рішенням Ради засновників, протокол №2 від 01.04.2014 року (дата реєстрації 17.04.2014 року) - чинного на момент винесення рішення Вінницьким міським судом Вінницької області від 26.09.2014р. про поновлення позивача на посаді генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина», було визначено, що рада засновників Телерадіокомпанії призначає та звільняє генерального директора Телерадіокомпанії (а.с. 168-178).

Отже, виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі станом на 26.09.2014р. було віднесено до компетенції ради засновників Телерадіокомпанії, яка жодних дій спрямованих на виконання рішення суду не вчиняла та відповідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2014 року, в частині поновлення позивача на роботі, залишилалося не виконаним до 15 липня 2015 року.

З огляду на вищевикладене, аналізуючи наведені норми законодавства та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача є обгрунтованим.

В судовому засіданні також встановлено, що в подальшому до статуту відповідача були внесені зміни та як вбачається зі статуту відповідача, затвердженого рішенням Ради засновників, протокол №4 від 15.10.2014 року (дата реєстрації 10.11.2014 року), голова правління, зокрема, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників, в тому числі Генерального директора (п.п. 10.3.5). (а.с. 179-190).

Згідно наказу голови правління Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» ОСОБА_4 від 15.07.2015 року №3-ос позивача було поновлено на посаді генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» з 11.03.2014 року.

Як підставу в даному наказі зазначено ріщення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року, постанову Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ від 26.05.2015 року та лист Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ від 12.06.2015 року. (а.с. 14).

Наказом від 16 липня 2015 року № 4-ос Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» ОСОБА_4 позивача звільнено з посади генерального директора Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» із вказівкою бухгалтерії провести оплату. (а.с. 28).

Як вбачається з постанови головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_5 від 04.04.2016 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №127/7235/14-ц виданого 26 вересня 2014 року про стягнення з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.03.2014 року до дня поновлення на роботі в сумі 27 641 грн. 10 коп., закінчено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», так як згідно платіжних доручень №298 від 30.01.2015 року, №1607 від 20.03.2015 року, №1833 від 27.03.2015 року та №3759 від 31.03.2016 року кошти на користь стягувача перераховані в повному обсязі. (а.с. 151, 157- 158).

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі суд виходить з того, що судове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року було виконане лише 15.07.2015 року, тобто період затримки розрахунку становить з 27.09.2014 року по 15.07.2015 року включно - 199 робочих дні (при п'ятиденному робочому тижні, без врахування двох вихідних днів та святкових, відповідно до календаря робочого часу на 2014 та 2015 роки. (а.с. 16, 17)

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України В«Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної платиВ» від 08 лютого 1995 року №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно із пунктами 5, 8 вищевказаної постанови нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що не підлягає доказуванню у даній справі розмір середньоденного заробітку позивача, оскільки він був встановлений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року, яке набрало законної сили.

Оскільки даним рішенням було встановлено розмір середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 165 грн. 35 коп. на підставі довідки ОА ВГ ТРК «Вінниччина» від 01.04.2014р. №111 (а.с. 15), то судом взято для розрахунку саме цю суму.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 27.09.2014 року по 15.07.2015 року складає 32904,65 грн. (199 роб. дні х 165,35 грн.).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

З вищенаведеного слідує висновок, що в разі належного виконання відповідачем рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, останній мав би право на щорічну відпустку, яка підляга б грошовій компенсації в разі її невикористання та звільнення позивача з роботи, а тому вимоги позивача в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 3141,65 грн. (165,35 грн. х 19 днів невикористаної відпустки) підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 В«Про практику застосування судами законодавства про оплату праціВ» справляння і сплата податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Суд звертає увагу на те, що вказана сума - 36 046 грн. 30 коп. (32904,65 грн. (середній заробіток) грн. +3141,65 грн. (компенсація за невикористану відпустку) визначена судом без урахування податків та інших обов'язкових платежів, зважаючи на те, що справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що позивач затримував виконання рішення, не з'являвся на робоче місце та не з'являвся для проведення виконавчих дій, оскільки дані твердження спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2015 року, матеріалами виконавчого провадження та поясненнями сторін.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості невиконання судового рішення, в тому числі й рішення суду допущеного до негайного виконання, з поважних чи неповажних причин.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача індексації заробітної плати з 27 вересня 2014 року по 15 липня 2015 року у розмірі 3 926 грн. 83 коп., то позовній вимоги в цій частині задоленню не підлягають враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 5 статті 96 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з нормами статей 1, 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Згідно з пунктами 1, 1-1, 2, 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер. До об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про індексацію суми середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Однак, індексації підлягають саме суми заробітної плати за умов, визначених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, а не стягнута за рішенням суду виплата, яка обчислюється із середньої заробітної плати, є разовою та не є оплатою праці, а носить компенсаційний характер.

Що стосується тверджень представника відповідача про те, що позивач пропустив встановлений тримісячний строк звернення до суду, оскільки позивача було поновлено на роботі 15.07.2015 року, а із позовною заявою він звернувся до суду лише 26.05.2015 року, то такі посилання суд вважає помилковим та до уваги не приймає з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі №1-13/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій , встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Поряд з цим, статтею 238 Кодексу законів про працю України передбачено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Отже, з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує висновок, що не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відповідачем допущено порушення вимоги норм чинного трудового законодавства, тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом часткового задоволення його позовних вимог а саме, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а не присудження працівникові виплати заробітної плати, а тому відсутні підстави для допуску негайного виконання рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Позивач при зверненні до суду судового збору не сплачував, оскільки звільнений від його сплати, при цьому, в разі відсутності пільг щодо сплати судового збору позивачу при зверненні до суду з вимогами про стягнення 39973,13 грн. необхідно було сплатити 551,20 грн. судового збору (п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») .

Згідно з частиною 3 статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, оскільки первинно заявлені позовні вимоги (39973,13 грн.), задоволено частково в сумі 36046,30 грн., з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 497,05 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог)

Разом з тим, відповідно до частини 1, 2 статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Інтереси позивача у даній справі представляла адвокат ОСОБА_2 (свідоцтво №76 від 19.12.2003р.) на підставі договору про надання правової допомоги від 24.05.2016р. (а.с. 36).

Згідно з пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014р. витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з розрахунку вартості адвокатських послуг (а.с. 203) адвокатом виконано наступні роботи: ознайомлення з документами та підготовка позовної заяви - 4 години, участь в судових засіданнях - 4 години, ознайомолення з матеріалами справи - 1 година.

Як доказ понесення витрат на правову допомогу позивачем надано квитанцію №476 від 24.05.2016р. про сплату 5500,00 грн. за юридичні послуги. (а.с. 204)

При цьому, в судовому засіданні представник позивача просила стягнути з відповідача 5200,00 грн. витрат на правову допомогу, зазначивши що сума 5200,00 грн. відповідає граничному розміру витрат встановленому законом.

Таким чином, беручи до уваги наданий розрахунок та квитанцію від 24.05.2016р. про сплату 5500,00 грн. витрат на правову допомогу суд вважає їх обгрунтованими, однак враховуючи часткове задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4707,20 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 84, 88, 212-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» (м. Вінниця, вул. Театральна, 15, ідентифікаційний код 31473359) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 36046,30 грн. (тридцять шість тисяч сорок шість грн. тридцять коп.) середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а також 4707,20 грн. (чотири тисячі сімсот сім двадцять грн.) судових витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Обласної асоціації «Вінницька громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» (м. Вінниця, вул. Театральна, 15, ідентифікаційний код 31473359) на користь держави судовий збір в розмірі 497,05 грн. (чотириста дев'яносто сім грн. п'ять коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: