Рішення

від 12.10.2016 по справі 761/20717/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, третя особа - вільна профспілка медичних працівників України, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (у зв'язку з невиконанням рішення суду), за апеляційною скаргою Берікашвілі Наталії Володимирівни в інтересах комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, -

у с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, третя особа - вільна профспілка медичних працівників України, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 54253,89 грн.; 100000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 54253,89 грн.; на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000,00 грн.; стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 592,53 грн.; у задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Справа № 761/20717/16-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/12666/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Представник відповідача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд необґрунтовано стягнув середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, оскільки районним судом не було встановлено факту невиконання рішення, яке було ухвалене 23 жовтня 2013 року. Також зазначає, що внаслідок реформування системи охорони здоров'я в місті Києві відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» в структурі та штатному розкладі відповідача відсутній структурний підрозділ Амбулаторія загальної практики сімейної медицини, а отже відсутня і посада завідуючого Амбулаторією. Крім того, зазначає, що суд не застосував до правовідносин сторін ст. 163 розділу 14 та п. 1.2 ст. 16-1 розділу 20 Податкового кодексу України та не врахував податок з фізичних осіб у розмірі 18 відсотків та військовий збір у розмірі 1,5 відсотка, як це зазначено положенням п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 22 грудня 1999 року № 13, в якій зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

В суді апеляційної інстанції представник КНП «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва - Васильєва Ю.О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Представник третьої особи вільної профспілки медичних працівників України - Стегура С.С. у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва, третя особа: Вільна профспілка медичних працівників України, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнано звільнення ОСОБА_2 з посади завідуючого амбулаторією, лікаря загальної практики - сімейного лікаря Амбулаторії загальної практики сімейної медицини Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва незаконним.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідуючого амбулаторією, лікаря загальної практики - сімейного лікаря Амбулаторії загальної практики сімейної медицини Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва з 1 червня 2012 року.

Стягнуто з Центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 58 915,59 грн.

Рішення набрало чинності та Шевченківським районним судом м. Києва 22 травня 2014 року видано виконавчий лист на його примусове виконання.

Рішенням Київської міської ради від 17 квітня 2013 року № 142/9199 Центральну районну поліклініку реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, який став правонаступником поліклініки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року у виконавчому провадження, відкритому на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року боржника - Центральну районну поліклініку Шевченківського району м. Києва замінено на його правонаступника - Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року було виконано в частині стягнення середнього заробітку у лютому 2015 року.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі станом на 16 березня 2016 року виконане не було.

Дані обставини підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 р. за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва, третя особа: Вільна профспілка медичних працівників України, про встановлення фактів, стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення та відшкодування моральної шкоди, яке набрало чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з неправомірності невиконання відповідачем судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Як роз'яснено у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Частина 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

За змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Установивши у справі, яка переглядається, той факт, що після ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва від 29 жовтня 2013 року рішення про поновлення позивача на роботі, його не поновлено на роботі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні ст. 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство не визначає певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися перелічені обставини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 3 постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Виходячи з наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийшов до хибних висновків щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5000, 00 грн.

Суд першої інстанції, встановивши факт тривалого невиконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року та заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди, дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.

При цьому, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог розумності та справедливості, врахувавши характер правопорушення, глибину душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, задовольняючи позов та стягуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 54253,89 грн., суд не зазначив, що вказана заборгованість визначена без відрахування обов'язкових виплат та платежів.

У даному випадку суд не може виступати у якості податкового агента відповідача і не має повноважень по утриманню податків та обов'язкових платежів.

Відтак колегія суддів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, вказавши в резолютивній частині рішення, що сума, що підлягає стягненню з комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_2 за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 54253,89 грн. з відрахуванням обов'язкових виплат та платежів.

Таке стягнення не буде виходом за межі заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги з приводу відсутності посади завідуючого амбулаторії та відсутності в структурі та штатному розкладі відповідача структурного підрозділу Амбулаторія загальної практики сімейної медицини , колегія суддів зазначає, що відсутність такої посади не може бути підставою для невиконання рішення суду, адже підприємство скасовує наказ про звільнення і повинно відновити становище, яке існувало до порушення права: забезпечити працівнику ті ж самі умови праці, які він мав до незаконного звільнення. Подальші питання щодо праці поновленого працівника відповідач має вирішувати з дотриманням норм трудового законодавства.

Інші доводи апелянта з приводу невідповідності рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді .

З огляду на викладене та з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, колегія суддів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення .

В інший частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Берікашвілі НаталіїВолодимирівни в інтересах комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення змінити, вказавши в резолютивній частині рішення, що сума, що підлягає стягненню з комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_2 за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року у розмірі 54253,89 грн. з відрахуванням обов'язкових виплат та платежів.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова