Постанова

від 17.10.2016 по справі 914/1647/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2016 р. Справа № 914/1647/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Малех І.Б.

ОСОБА_1

з участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : ОСОБА_2;

від третьої особи: ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРИВАТ-АГРО-ЛЬВІВВ» , вих. № 27-07/17 від 27.07.2016р. (вх. № 01-05/3811/16)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2016р.

у справі № 914/1647/16, суддя Крупник Р.В.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРИВАТ-АГРО-ЛЬВІВВ» , с. Заводське Буського району Львівської області

до відповідача: ОСОБА_4 сільської ради Радехівського району Львівської області, с. Оглядів Радехівського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю В«Родючий ланВ» , с. Оглядів Радехівського району Львівської області

про: визнання недійсним рішення ОСОБА_4 сільської ради № 48 від 14.04.2016р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2016р. в позові Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРИВАТ-АГРО-ЛЬВІВВ» до ОСОБА_4 сільської ради Радехівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю В«Родючий ланВ» про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 сільської ради № 48 від 14.04.2016р. - відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2016р. у справі № 914/1647/16, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 27-07/17 від 27.07.2016р. (вх. № 01-05/3811/16), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі скасувати, з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що висновок місцевого господарського суду про відсутність факту порушення прав позивача оскаржуваним рішенням відповідача № 48 від 14.04.2016 року є передчасним, таким що зроблений судом з позбавленням позивача будь-якої процесуальної можливості довести протилежне. Скаржник також стверджує, що до моменту подання представником відповідача суду «списку померлих громадян ОСОБА_4 сільської ради» позивач був позбавлений можливості самостійно визначити, щодо яких конкретно земельних ділянок було прийнято оспорюване рішення № 48. На підставі наведеного позивач просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи і розглянути справу з урахуванням нових доказів. Крім того, апелянт також зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення ОСОБА_4 сільська рада перевищила надані їй законом повноваження - передала в оренду ТОВ «Родючий лан» земельні ділянки, які не є власністю територіальної громади(комунальною власністю), а є виключно невідумерлою спадщиною померлих фізичних осіб - власників земельних паїв, тобто передані відповідачем в користуванні третій особі землі є об'єктом права не комунальної власності, а приватної власності. Також, скаржник зазначає, що відповідач надаючи у користування третій особі земельні ділянки терміном «до отримання їх власником державних актів» - надав спірні земельні ділянки до моменту, який вже ніколи не настане, тобто на необмежений часом термін - що в свою чергу є прямим порушенням ч.4 ст. 92 ЗКУ. Окрім цього, апелянт стверджує, що під час розгляду справи не перевірено достовірність документу «Списки померлих громадян ОСОБА_4 сільської ради».

Згідно автоматичного розподілу справ КП В«Документообіг господарських судівВ» , 04.08.2016р. справу за № 914/1647/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Малех І.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2016р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРИВАТ-АГРО-ЛЬВІВВ» , вих. № 27-07/17 від 27.07.2016р. (вх. № 01-05/3811/16) прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.08.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016р. розгляд справи відкладався до 26.09.2016р., з підстав викладених у даній ухвалі.

На адресу канцелярії суду надійшов відзив від 26.09.2016 року, яким відповідач просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року розгляд справи відкладався до 17.10.2016 року, з підстави викладених у ній.

Позивачем на адресу суду подано клопотання про витребування доказів б/н від 07.10.2016р. в якому останній просить витребувати в ОСОБА_4 сільської ради Радехівського району Львівської області інформації щодо видачі 278 громадянам, зазначеним у списку померлих громадян, яким видавалися державні акти на право власності на землю, державні акти про право власності на земельні ділянки та витребувати в ОСОБА_4 сільської ради інформацію про те, чи отримувала сільська рада судові рішення про визнання земельних ділянок вказаних 278 громадян відумерлою спадщиною.

Колегія суддів в судовому засіданні відмовляє в задоволенні даного клопотання, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами. Позивач в даному клопотання не обгрунтував, яким чином данні документи будуть впливати на розгляд справи та яким чином торкаються предмету спору.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що витребувані позивачем докази по справі № 914/1647/16 не вплинуть на розгляд справи по суті.

В судовому засіданні відповідач подав клопотання про долучення доказів, а саме: довідки про смерть громадян, окрім того зазначають, що жодних розпорядчих дій щодо земельних ділянок, що належать зазначеним громадянам, які могли б вплинути на права власності та/або користування цими земельними ділянками, ОСОБА_4 сільська рада не вчиняла. Колегія суддів, в судовому засіданні розглянувши подане клопотання прийшла до висновку, що дане клопотання підлягає до задоволення.

Щодо клопотання зазначеного в апеляційній скарзі про те, що позивач просить долучити до матеріалів справи і розглянути справу з урахуванням нових доказів, які з поважних причин не могли бути поданні позивачем до суду першої інстанції, колегія суддів задоволила подане клопотання апелянта.

Приймаючи до уваги додатково подані скаржником докази, колегія суддів виходила з того, що позивач в апеляційній скарзі обґрунтував неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

В судове засідання 17.10.2016 року прибули представники відповідача та третьої особи, які надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Позивач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 17.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.01.2012р. між гр. ОСОБА_5, гр.. ОСОБА_6, гр..ОСОБА_7, гр.. ОСОБА_8, гр.. ОСОБА_9 та ТОВ В«Приват-Агро-ЛьвівВ» укладено договори оренди землі №57, № 357, № 377, № 468, № 90 згідно якого у строкове, платне користування позивача було передано земельні ділянки кадастровий №4623983800:06:000:0300, №4623983800:06:000:0466, №4623983800:07:000:0007, №4623983800:08:000:0685, № 4623983800:07:000:0115 загальною площею 1,3415 га; 1, 3417 га; 1, 2089 га; 0, 3399 га; 1, 2163 га розташованих на території ОСОБА_4 сільської ради для виробництва сільськогосподарської продукції.

Згідно п. 5 вищенаведених договорів оренди, такі були укладені строком на 10 років.

З матеріалів справи вбачається, що 26.10.2014р. орендодавець за договором оренди землі №57 від 04.01.2012р. померла 27.04.2012 р., орендодавець за договором оренди землі № 357 від 04.01.2012 р. померла 04.03.2012 р., орендодавець за договором оренди землі № 377 від 04.01.2012 р. померла 24.07.2013 р., орендодавець за договором оренди землі № 468 від 04.01.2012 р. народився 11.12.1953 р. зареєстрований та проживає в с. Оглядів, орендодавець за договором оренди землі № 90 від 04.01.2012 р. померла 18.08.2010 р..

14.04.2016р. ОСОБА_4 сільською радою Радехівського району Львівської області прийнято Рішення №48 В«Про надання дозволу на використання неуспадкованих земель за цільовим призначеннямВ» , яким ТОВ В«Родючий ланВ» надано дозвіл на використання неуспадкованих земель за цільовим призначенням до отримання їх власниками державних актів, зобов'язано директора ТОВ В«Родючий ланВ» заключити з ОСОБА_4 сільською радою договір оренди на неуспадковані землі за цільовим призначенням.

Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що спадкоємці наданих в оренду земельних ділянок, ще не отримали правовстановлюючі документи на право на спадщину, такі земельні ділянки вважаються неуспадкованими та відповідно оскаржуване рішення поширюється на орендовані позивачем земельні ділянки. Окрім того, апелянт також зазначає, що вищенаведені земельні ділянки не могли передаватися в оренду ОСОБА_4 сільською радою, оскільки не перебувають на праві власності у них, а також не визнанні, як відумерлою спадщиною, оскільки відсутні законні рішення про визнання останніх такими.

Відповідач в свою чергу стверджує, що рішення №48 від 14.04.2016р. не зачіпає прав позивача, оскільки немає відношення до орендованої ТОВ В«Приват-Агро-БудВ» земельної ділянки, а стосується лише земельних ділянок громадян, які отримали державні акти на право приватної власності на землю та померли до 2012 року на підтвердження чого долучив відповідний список.

Щодо розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, то з огляду на положення статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

До адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015р. в справі №6-2510цс15).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зважаючи на владні управлінські дії відповідача, даний спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням майнового права позивача, яке випливає із укладених договорів оренди земельних ділянок.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначена стаття встановлює один із традиційних способів захисту цивільних прав, а саме: визнання недійсними та скасування актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Акти зазначених органів в розумінні статті 21 Цивільного кодексу України поділяються на нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії, які можуть бути визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.

У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

У відповідності до ч. 2, п. В«гВ» ч. 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Положеннями ч. 1 ст. 155 ЦК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа , що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення відповідно до цих сертифікатів.

Проте є випадки, коли земельна частка (пай) залишається невитребуваною , тобто особа, якій належить зазначене право, його не реалізує.

До категорії невитребуваних земельних часток (паїв) відносяться такі земельні частки:

- земельні частки (паї), на які громадяни, які мають право на земельну частку, не отримали сертифікатів чи іншим чином не заявили свої права на земельну частку;

- земельні частки, на які вже сертифікат отриманий, але власник сертифікату не розпорядився ним належним чином (не подана заява про виділення в натурі для передачі в

оренду чи для сумісного обробітку);

- земельні частки, власники яких померли, їх спадкоємці не прийняли спадщини, а термін дії договору оренди закінчився чи договір не був укладений.

Чинним законодавством України успадковане майно охороняється, а тому вчинення будь-яких дій щодо нього, до моменту переоформлення прав, обмежується.

До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські , селищні, міські ради, а за межами населених пунктів- відповідні органи виконавчої влади (п.12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України).

Разом з тим, згідно із статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, відповідна рада чи місцева адміністрація, керуючись зазначеними положеннями, може надавати в оренду земельну частку (пай), власник якої не реалізував свого права, включивши до договору оренди положення про термін договору ( наприклад, про те, що договір діє до настання певної умови - виявлення власника або звернення за земельною часткою (паєм ) спадкоємця).

Водночас, відповідна рада чи адміністрація при здійсненні такого розпорядження повинна враховувати і додаткові вимоги щодо правового режиму зазначених часток (паїв), зокрема паї не можуть передаватися у власність інших суб'єктів, окрім власників права на земельну частку (пай).

У разі виявлення власника він може скористатися належним йому правом на земельну частку (пай), тобто вимагати виділення земельної частки в натурі (на місцевості) або переукласти договір оренди , укладений радою від свого імені , чи припинити його дію.

Разом з тим, згідно із статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

З огляду на вищенаведене, ОСОБА_4 сільська рада уповноважена нормами чинного законодавства на передачу в оренду не успадкованих земель за цільовим призначенням до отримання їх власниками державних актів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для поданння позовної заяви та апеляційної скарги слугують договори оренди на земельні ділянки, які укладені між позивачем та наступними громадянами : гр. ОСОБА_5, гр.. ОСОБА_6, гр..ОСОБА_7, гр.. ОСОБА_8, гр.. ОСОБА_9 Позивач вважає, що рішення ОСОБА_4 сільської ради № 48 від 14.04.2016 року стосуються вищенаведених земельних ділянок і таким чином порушує його права як орендаря земельних ділянок загальною площею 1,3415 га; 1, 3417 га; 1, 2089 га; 0, 3399 га; 1, 2163 га розташованих на території ОСОБА_4 сільської ради. Окрім того позивач вважає, що відповідач всупереч закону розпорядився землями (в т.ч. орендованої позивачем земельної ділянки), які не належать до комунальної власності, не були віднесені до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв), так як на ці земельні ділянки фізичні особи уже отримали державні акти, а тому ТОВ В«Приват-Агро-ЛьвівВ» просить суд вказане рішення визнати недійсним.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті норми ст. 1 ГПК України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що перед тим як здійснювати аналіз правомірності та законності прийняття оскаржуваного рішення, в першу чергу слід з'ясувати чи порушуються прийняттям цього рішення права та інтереси позивача у справі. За відсутності порушень таких прав та інтересів, немає правових підстав для задоволення позову і доцільності у подальшому здійсненні аналізу правомірності та законності такого рішення. Недоведеність позивачем такого інтересу має наслідком те, що його не можна вважати законним, відтак в позивача відсутнє право звертатися за його захистом до суду.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апелянт не обґрунтував та не надав належних доказів, які б свідчили про те, що до земельних ділянок, які підлягають передачі ТОВ В«Родючий ланВ» на підставі оскаржуваного рішення № 48 від 14.04.2016 р. належить орендовані позивачем земельні ділянки розташованих на території ОСОБА_4 сільської ради. Як вірно зазначив місцевий господарський суд, твердження позивача про порушення його інтересу ґрунтуються лише на умовних припущеннях про можливість включення орендованої ним земельної ділянки до складу земельних ділянок, котрі передаються в користування ТОВ В«Родючий ланВ» , а не на конкретно визначених доказах, які б підтверджували таке включення.

Оскільки, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що рішення ОСОБА_4 сільської ради № 48 від 14.04.2016 року прийняте з порушенням приписів чинного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення ОСОБА_4 сільської ради.

Щодо поданого Списку померлих громадян ОСОБА_4 сільської ради, які отримали державні акти на право приватної власності на землю, колегія суддів зазначає, що даний документ не є належним доказом, який підтверджує прив'язку земельних ділянок, які передаються оскаржуваним рішенням третій особі із земельними ділянками померлих громадян передбачених в «Списку померлих громадян ОСОБА_4 сільської ради, які отримали державні акти на право приватної власності на землю».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що оскільки в процесі розгляду справи позивачем не було доведено належними доказами законність свого інтересу, а відтак і факту його порушення прийнятим рішенням, то в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає відмову в позові повністю правомірною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні місцевого господарського суду у даній справі.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 18.07.2016р. в справі за номером 914/1647/16 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРИВАТ-АГРО-ЛЬВІВВ» , вих. № 27-07/17 від 27.07.2016р. залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Повний текст постанови виготовлений 21.10.2016 року

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Костів Т.С.