Рішення

від 18.10.2016 по справі 722/1066/16-ц

СОКИРЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 722/1066/16-ц

Номер провадження 2/722/233/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Сокирянський районний суд Чернівецької області

в складі:

головуючого судді Унгуряна С.В.

секретаря Ткач Н.П.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сокиряни цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хортиця», Приватне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Сокирянського районного суду Чернівецької області з вказаним вище позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди.

Посилався на те, що 06.04.2013 року біля 14 год. 10 хв. на 35 кілометрі автомобільної дороги Р-63 «Данківці-Вартиківці-КПП «Сокиряни»» відповідач ОСОБА_4, керуючи на підставі довіреності автомобілем НОМЕР_1, що належить на праві власності гр.ОСОБА_5, в порушення вимог пунктів 12.1. 32.1 Правил дорожнього руху України, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, а також особливості вантажу та стан транспортного засобу, в результаті чого під час його руху відірвалося заднє ліве колесо, яке зіткнулося з автомобілем НОМЕР_2 під його керуванням, яким він рухався в зустрічному напрямку.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди належний йому на праві власності автомобіль НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження, а саме: деформовано, розбито, зігнуто капот, вітрове скло, передня права стійка, панель приборів, дах автомобілю, панель підсвітки салону та ін. У добровільному порядку виплатити йому матеріальне відшкодування відповідач ОСОБА_4 відмовився.

Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12.04.2013 року відповідача ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 345 грн.

Вважає, що вина відповідача у пошкодженні належного йому автомобіля встановлена судовим рішенням та згідно ч.4 ст.61 ЦПК України не підлягає додатковому доказуванню.

Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/6810979 від 16.07.2012 року, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_4, як особою, яка на відповідній правовій підставі (договір доручення) володіла транспортним засобом марки «ІВЕКО» д.н.з. НОМЕР_4, була застрахована ПрАТ НФСК «Добробут» з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілим - 50000 грн., розмір франшизи - нуль.

06.04.2013 року, після відмови ОСОБА_4 в добровільному порядку відшкодувати йому матеріальний збиток, він та відповідач спочатку по телефону, а потім з письмовою заявою звернулися до ПрАТ НФСК «Добробут» з повідомленням про страховий випадок, на підставі якого сформовано страхову справу за №105.

Після повідомлення про настання страхового випадку, ПрАТ НФСК «Добробут», в порушення вимог п.34.1 ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не було направлено аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

15.04.2013 року оцінювачем ОСОБА_6 на замовлення відповідача ОСОБА_4 було складено звіт №42-590 від 15.04.2013 року про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «ТОЙОТА КОРОЛЛА» д.н.з. НОМЕР_5, згідно якого вартість завданого йому матеріального збитку на дату оцінки становить 66273,51 грн.

04.05.2013 року ним на адресу ПрАТ НФСК «Добробут» направлено заяву про страхове відшкодування, яка за формою та змістом відповідає вимогам, визначеним ст.35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та оригінали документів, визначених п.35.2 ст.35 вищезазначеного закону.

Таким чином, вважає, що він та відповідач ОСОБА_4 виконали всі дії щодо повідомлення страховика про подію, яка має ознаки страхової та надали заяву та всі необхідні документи для здійснення страхової виплати. Проте, ПрАТ НФСК «Добробут» страхової виплати не здійснив.

Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15, вважає, що оскільки ПрАТ НФСК «Добробут» та відповідачем ОСОБА_4 на даний час не відшкодовано, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, шкоду відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/6810979 від 16.07.2012 року, тому деліктне зобов'язання між ним, як потерпілим, і особою, яка завдала шкоди, не припинено.

Враховуючи наведене, а також те, що його право, як потерпілого, на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним, просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь 66273,51 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судовий збір в розмірі 662,75 грн.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні, зменшивши розмір позовних вимог до 50000 грн., позов підтримала та з наведених у ньому правових підстав просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов, із урахуванням зменшеного розміру позовних вимог, не визнав та просив у його задоволенні відмовити в повному об'ємі. На підтвердження своїх заперечень на позов вказував на те, що після дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_4 в добровільному порядку передав позивачу ОСОБА_3 2000 доларів США в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Крім цього, вважає, що наданий суду позивачем ОСОБА_3 звіт оцінювача ОСОБА_6 від 15.04.2013 року №42-590 не є належним доказом розміру збитків, завданих внаслідок ДТП, оскільки оцінювач ОСОБА_6 не являється судовим експертом, а тому уповноважений лише оцінювати майно, а не визначати шкоду. Також зазначав про те, що відповідач ОСОБА_4 не може нести відповідальність за спричинену позивачу ОСОБА_3 матеріальну шкоду, оскільки на час ДТП перебував у трудових відносинах з ДП ТОВ «Хортиця».

Справа слухалася за відсутності позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та представників третіх осіб ДП ТОВ «Хортиця», ПАТ НФСК «Добробут», які будучи повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися і про причини своєї неявки суду не повідомили.

Заслухавши особисті пояснення та доводи представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 є обгрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.04.2013 року близько 14 год. 10 хв. на 35 кілометрі автомобільної дороги Р-63 «Данківці-Вартиківці-КПП «Сокиряни»» ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, в порушення вимог п.п.12.1, 32.1 Правил дорожнього руху України, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, а також особливості вантажу та стан транспортного засобу, в результаті чого під час його руху відірвалося заднє ліве колесо, яке зіткнулося з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, яким останній рухався в зустрічному напрямку (а.с.8-9,11-13,19-22,26-30).

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди належний ОСОБА_3 на праві власності автомобіль НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження (а.с.23-26).

Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної безпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, законодавець пов'язує покладення відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, з наявністю вини заподіювача.

Згідно із ч.ч.2,5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12.04.2013 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 345 грн. (а.с.10).

За змістом ч.4 ст.61 ЦПК України, п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов»язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст.212 ЦПК України.

Крім цього, судом встановлено, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/6810979 від 16.07.2012 року, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_4 застрахована ПрАТ НФСК «Добробут» з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілим - 50000 грн., розмір франшизи - нуль (а.с.14).

У відповідності до вимог ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлено ПрАТ НФСК «Добробут» про страховий випадок, на підставі чого сформовано страхову справу за №105 (а.с.15-17).

В порушення вимог ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ НФСК «Добробут», після повідомлення про настання страхового випадку, не було направлено свого представника для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, у зв'язку з чим 15.04.2013 року оцінювачем ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_4 було складено звіт №42-590 від 15.04.2013 року про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «ТОЙОТА КОРОЛЛА» д.н.з. НОМЕР_5, згідно якого вартість завданого ОСОБА_3 матеріального збитку на дату оцінки становить 66273,51 грн. (а.с.193-219).

04.05.2013 року ОСОБА_3 на адресу ПрАТ НФСК «Добробут», у відповідності до ст.35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», надіслано заяву про страхове відшкодування та необхідні оригінали документів (а.с.18,32-34).

Оскільки ПрАТ НФСК «Добробут» не здійснило страхової виплати, а ОСОБА_4 в добровільному порядку не відшкодував ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду, останній звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ПрАТ НФСК «Добробут» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення невиплаченого страхового відшкодування.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28.04.2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнути з ПрАТ НФСК «Добробут» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 50000 грн. та судовий збір в розмірі 500 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 16273,51 грн. та судовий збір в розмірі 162,73 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області від 10.05.2016 року, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28.04.2014 року в частині стягнення з ПрАТ НФСК «Добробут» на користь ОСОБА_3 страхового відшкодування в розмірі 50000 грн. скасовано. Прийнято відмову ОСОБА_3 від позову до ПрАТ НФСК «Добробут» про стягнення страхового відшкодування. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ НФСК «Добробут» про стягнення страхового відшкодування (а.с.90-91).

Крім цього, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області від 10.05.2016 року, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28.04.2014 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 16273,51 грн. та судового збору в розмірі 162,73 грн. залишено без змін (а.с.92-95).

За змістом ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено вище, власником автомобіля НОМЕР_6 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є позивач ОСОБА_3 (а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно роз'яснень, які викладені у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, згідно п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

У постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року №6-2808цс15 зазначено, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

З огляду на викладене, суд вважає, що відмова позивача ОСОБА_3 від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні, зокрема шляхом звернення вимоги виключно до відповідача ОСОБА_4 як особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.

Згідно з ч.1 ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

За змістом п.1 ч.2 ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно п.2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.2.3 вказаної Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Як встановлено судом, згідно звіту №42-590 від 15.04.2013 року, складеного оцінювачем ОСОБА_6, вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «ТОЙОТА КОРОЛЛА» д.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_3 на дату оцінки становить 66273,51 грн., з яких 16273,51 грн. стягнуто з відповідача на користь позивача згідно рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28.04.2014 року.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, які підтверджені належними і допустимими доказами, а також враховуючи вимоги зазначених вище норм законів та правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року №6-2808цс15, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 50000 грн., у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню в повному об'ємі.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частинами 1 та 2 ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вказані вище норми процесуального законодавства, суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача щодо передачі відповідачем ОСОБА_4 в добровільному порядку позивачу ОСОБА_3 2000 доларів США в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскільки на підтвердження вказаної обставини суду не було надано належних і допустимих доказів.

Також, необгрунтованими є доводи представника відповідача з приводу того, що відповідач ОСОБА_4 не може нести цивільно-правову відповідальність за спричинену позивачу ОСОБА_3 матеріальну шкоду, оскільки на час ДТП перебував у трудових відносинах з ДП ТОВ «Хортиця».

При цьому, суд виходить з наступних підстав.

Так, згідно ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно абз.2,3 п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Встановлено, що згідно наказу №11-к від 11.01.2013 року ОСОБА_4 прийнято на роботу на посаду водія-експедитора ДП ТОВ «Хортиця» із окладом згідно штатного розпису (а.с.133).

Згідно дослідженого оригіналу трудової книжки, на підставі вказаного вище наказу до неї внесено відповідний запис, згідно якого ОСОБА_4 прийнятий на роботу на посаду водія-експедитора ДП ТОВ «Хортиця» з 11.01.2013 року. На підставі наказу №11-13-к від 11.01.2014 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з посади водія-експедитора на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України, про що цього ж числа до трудової книжки внесено відповідний запис (а.с.189-192).

Таким чином, судом встановлено, що станом на 06.04.2013 року, тобто на час дорожньо-транспортної пригоди, відповідач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ДП ТОВ «Хортиця».

Разом з тим, суд вважає, що сам по собі факт перебування відповідача ОСОБА_4 у трудових відносинах з ДП ТОВ «Хортиця» не є підставою несення роботодавцем відповідальності за шкоду перед потерпілим, оскільки представником відповідача не доведено, у відповідності до положень ч.1 ст.60 ЦПК України, належними і допустимими доказами обставин виконання відповідачем ОСОБА_4 трудових обов'язків водія-експедитора на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Крім цього, представником відповідача не доведено, у відповідності до положень ч.1 ст.60 ЦПК України, належними і допустимими доказами обставин щодо наявності правової підстави володіння ДП ТОВ «Хортиця» транспортним засобом, яким керував ОСОБА_4 на час дорожньо-транспортної пригоди, оскільки як вбачається із наказу директора ДП ТОВ «Хортиця» №11-з від 11.01.2016 року (а.с.184), договір оренди транспортного засобу марки «IVEKO» від 11.01.2013 року вирішено знищити, однак доказів на підтвердження фактичного виконання даного наказу суду не надано.

Крім того, суду не надано доказів, що зазначений у даному наказі договір оренди був укладений саме із власником транспортного засобу ОСОБА_5 і предметом вказаного договору виступав саме автомобіль НОМЕР_7, який був безпосереднім учасником дорожньо-транспортної пригоди.

Частиною 3 ст.61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області від 10.05.2016 року, якою залишено без змін рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28.04.2014 року, було встановлено, що суд першої інстанції обгрунтовано погодився зі звітом оцінювача ОСОБА_6 від 15.04.2013 року №42-590, який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача за напрямами оцінки майна: «Оцінка нерухомих речей» та «Оцінка колісних транспортних засобів».

Таким чином, вказаним судовим рішенням встановлено обставини щодо належності та допустимості зазначеного вище письмового доказу, у зв'язку з чим доводи представника відповідача в цій частині суд вважає необгрунтованими.

Крім цього, у відповідності до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, представник відповідача, заперечуючи звіт оцінювача ОСОБА_6 від 15.04.2013 року №42-590 як належний доказ розміру збитків, в свою чергу не вчинив жодних процесуальних дій, спрямованих на його спростовування.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи роз'яснення, викладені в п.36 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», згідно яких пропорційність присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша ст. 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 500 грн.

Керуючись ст.ст.22, 386, 511, 636, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст.ст.33-35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.3, 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 212-215, 294, 360-7 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_8) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_9) матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. та судовий збір в розмірі 500 (п'ятсот) грн., а всього 50500 (п'ятдесят тисяч п'ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області шляхом подачі апеляційної скарги через Сокирянський районний суд Чернівецької області в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Сокирянського

районного суду ОСОБА_7

Повний текст рішення суду виготовлено 24.10.2016 року