Рішення

від 20.10.2016 по справі 916/1656/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №916/1656/16

За позовомПриватного підприємства «ЛЕВ 2004» доДержавного підприємства «Укртранснафтопродукт» простягнення 1 398 973,00 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1, ОСОБА_2 від відповідача:ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1656/16 за позовом Приватного підприємства «ЛЕВ 2004» (надалі - ПП «ЛЕВ 2004») до Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» (надалі - ДП «Укртранснафтопродукт») про стягнення 1 398 973,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання охоронних послуг №2/16-ФО від 25.12.2015 р. позивач надав послуги, а відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 398 973,00 грн., в тому числі суму основної заборгованості у розмірі 999 811,00 грн., штрафних санкцій у розмірі 344 251,00 грн., інфляційних у розмірі 43 734,00 грн. та компенсацію за користування чужими коштами у розмірі 11 177,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.07.2016 р. справу №916/1656/16 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2016 р. справу №916/1656/16 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2016 р. справу прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 07.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2016 р. розгляд справи відкладено на 03.10.2016 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

13.09.2016 р. до канцелярії суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 999 811,00 грн., індекс інфляції у розмірі 43 734,00 грн., штрафні санкції у розмірі 305 150,00 грн. та компенсацію за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 110 279,00 грн.

Суд відзначає, що вказана заява подана позивачем із дотриманням приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймається судом для подальшого розгляду.

03.10.2016 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на відсутність його вини у невиконанні грошового зобов'язання за договором №2/16-ФО від 25.12.2015 р.

Розгляд справи 07.10.2016 р. не відбувся, у зв'язку з чим ухвалою суду від 10.10.2016 р. справу призначено до розгляду на 20.10.2016 р.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по справі, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримали та просили задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу не заперечувала.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2015 р. між ПП «ЛЕВ 2004» (охорона) та ДП «Укртранснафтопродукт» (замовник) був укладений договір про надання охоронних послуг №2/16-ФО (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого на умовах, викладених в цьому договору, замовник доручає, а охорона надає послуги із забезпечення фізичної охорони майна на об'єктах замовника, зазначених у додатку №1 (об'єкт).

За змістом п. 1.3 Договору охорона в кінці кожного місяця надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг з охорони об'єкту за минулий місяць (акт), який підписується повноважними представниками сторін.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що оплата за послуги охорони проводиться замовником рівними частинами:

- перший платіж у розмірі 50% від вартості договору виплачується з 15 по 20 число поточного місяця (п. 4.2.1);

- другий платіж у розмірі 50% від вартості договору виплачується з 5 по 10 число наступного за тим, в якому надані послуги.

На виконання умов Договору позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з охорони на загальну суму 1 155 361,03 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 31.01.2016 р., № від 29.02.2016 р., №3 від 31.03.2016 р. та №4 від 15.04.2016 р.

Позивач частково оплатив надані послуги на суму 155 550,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 999 881,00 грн.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 1 155 361,03 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 31.01.2016 р., № від 29.02.2016 р., №3 від 31.03.2016 р. та №4 від 15.04.2016 р.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач частково оплатив надані послуги на суму 155 550,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Таким чином, з урахуванням часткової оплати відповідачем вартості таких послуг, заборгованість відповідача становить 999 881,00 грн. , і строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із позовною заявою у розмірі 999 881,00 грн. Відповідачем вказана заборгованість визнана повністю.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Посилання відповідача на те, що на його кошти державним виконавцем в межах відкритих виконавчих проваджень були накладні арешти судом не приймається до уваги як підстава для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вказує відповідач, 16.12.2015 р. в межах виконавчого провадження ВП№49308008 державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти ДП «Укртранснафтопродукт», що спричинило неможливість виконання ним своїх грошових зобов'язань.

В той же час суд відзначає, що Договір між сторонами був укладений 25.12.2015 р., тобто вже після того, як на грошові кошти відповідача був накладений арешт державним виконавцем.

Таким чином, станом на момент укладення даного Договору відповідач був обізнаний із існуючим арештом його грошових коштів, проте на власний ризик взяв на себе зобов'язання оплачувати послуги, які мали надаватися позивачем.

Більш того, з наданої позивачем банківської виписки з рахунку вбачається, що у період дії Договору відповідачем частково сплачувались на користь позивача грошові кошти в якості оплати вартості наданих послуг з охорони, що нівелює твердження відповідача про неможливість вчасного виконання ним грошових зобов'язань за Договором.

За таких обставин, позовні вимоги ПП «ЛЕВ 2004» про стягнення з ДП «Укртранснафтопродукт» заборгованості у розмірі 999 881,00 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 43 734,00 грн., штрафних санкцій у розмірі 305 150,00 грн. та компенсації за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 110 279,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ч. 6 ст. 231 Господарського штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив власний арифметичний перерахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних та відсотків за користування чужими коштами, та вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 33 775,64 грн. та відсотки (компенсацію) у розмірі 60 224,46 грн. В іншій частині інфляційні та компенсація за неправомірне користування чужими коштами нараховані позивачем неправомірно.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 305 150,00 грн. суд відзначає наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 р. №3-1гс14.

З огляду на викладене, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за невиконання ним грошового зобов'язання, підстави для застосування відповідальності, передбаченої положеннями ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, відсутні, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 305 150,00 грн. необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ДП «Укртранснафтопродукт» на користь ПП «ЛЕВ 2004» заборгованості у розмірі 999 881,00 грн., інфляційних у розмірі 33 775,64 грн. та компенсації за користування чужими коштами у розмірі 60 224,46 грн.

В іншій частині (штрафні санкції у розмірі 305 150,00 грн., інфляційні у розмірі 9 958,36 грн. та компенсація у розмірі 50 054,54 грн.) позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на викладені обставини.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «ЛЕВ 2004» задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 1/6; ідентифікаційний код 34355770) на користь Приватного підприємства «ЛЕВ 2004» (65085, м. Одеса, вул. Генерала Доватора, 43; ідентифікаційний код 33138546) заборгованість у розмірі 999 811 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот одинадцять) грн. 11 коп., інфляційні у розмірі 33 775 (тридцять три тисячі сімсот сімдесят п'ять) грн. 64 коп., компенсацію за користування чужими коштами у розмірі 60 224 (шістдесят тисяч двісті двадцять чотири) грн. 46 коп. та судовий збір у розмірі 16 408 (шістнадцять тисяч чотириста вісім) грн. 22 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя В.П. Босий