Постанова

від 20.10.2016 по справі 910/7654/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7654/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

ОСОБА_1

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 23.06.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за дов. №2 від 01.04.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року

у справі № 910/7654/16 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Фідель СКВ»

до Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ»

про стягнення 28 407,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Фідель СКВ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 36 811,70 грн.

16.06.2016 року до суду першої інстанції від позивача надійшли письмові пояснення по справі, у якому позивач зазначав, що відповідачем було сплачено частину суми основного боргу у розмірі 9000,00 грн, а тому сума основного боргу становить 10 324,97 грн. Крім того, позивачем до суду були надані уточнені розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином, позивач, з посиланням на приписи ст. 22 ГПК України просив стягнути з відповідача 10 324,97 грн основного боргу, 9158,11 грн інфляційних втрат, 677,80 грн 3% річних та 8 246,55 грн. пені.

Позовні вимоги були мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором факультативного перестрахування від 27.10.2014 року № 00638/2014-ТС/6 в частині виплати частини збитків страховика за договором добровільного страхування транспортних засобів № 00638/2014-ТС від 24.10.2014 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року позов Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Фідель СКВ» до Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» про стягнення 28 407,43 грн - задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» на користь Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Фідель СКВ» 10 324,97 грн основного боргу, 4 140,65 грн пені, 9 158,11 грн інфляційних втрат, 675,46 грн 3% річних та 1178,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 21.06.2016 року, Товариство з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі № 910/7654/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Так, скаржник вказав, що позивачем був зроблений невірний розрахунок суми, який не відповідає акту виконаних робіт №0000005965 від 02.02.2015 року на суму 133379,30 грн, як на акцепт погодженої суми до виплати.

Крім того, скаржник вказав, що на момент подачі документів йому не було надано калькуляцію збитку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 року апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 910/7654/16 прийнято до провадження.

03.10.2016 року до суду надійшло клопотання представника Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 910/7654/16 задоволено клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 20.10.2016 року відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року по справі №910/7654/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

01.06.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" (перестраховик) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (перестрахувальник) було укладено генеральний договір № ФП-14/06.14 в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) (далі - Генеральний договір), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорам факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права й обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

Відповідно до п. 1.2. Генерального договору, на підставі цього договору сторони укладають конкретні договори перестрахування, невід'ємною частиною яких є цей договір, окремо по кожному ризику. Кожний конкретний договір перестрахування не залежить від умов будь-кого іншого конкретного договору перестрахування, укладеного сторонами.

Сторони, у разі потреби, можуть змінити порядок застосування окремих положень цього Договору в конкретних договорах перестрахування, письмово обумовивши ці зміни в конкретному договорі перестрахування.

Згідно з положеннями п. 3.4. Генерального договору, перестраховик зобов'язується: сплатити перестрахувальнику страхове відшкодування, якого розрахований відповідно до умов цього Договору і конкретного договору перестрахування, у термін, передбачений п. 7.1 цього Договору, якщо інше не передбачено в конкретному договорі перестрахування; приймати пропорційну участь у межах своєї частини відповідальності або відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по конкретним договорам непропорційного перестрахування в оплаті усіх витрат, понесених перестрахувальником в результаті розслідування і визначення розміру збитку.

Положеннями п. 4.2 договору відповідальність перестраховика по конкретному договору перестрахування, якщо він згоден прийняти запропонований ризик , починається одночасно з відповідальністю перестрахувальника, якщо в конкретному договорі страхування не передбачений інший термін початку відповідальності перестраховика. Перестраховик несе повну відповідальність перед перестрахувальником щодо прийнятої в перестрахування частини ризику. При цьому розмір страхового відшкодування, що підлягає оплаті Перестраховиком, визначається в такий спосіб: по конкретним договорам пропорційного перестрахування - пропорційно його частині в загальній сумі страхового відшкодування.

Відповідно до п. 7.1. Генерального договору, при настанні страхового випадку, передбаченого оригінальним договором страхування і конкретним договором перестрахування, перестраховик виплачує перестрахувальнику частину страхового відшкодування, що відповідає його частині (обсягу) відповідальності по конкретному договору перестрахування, протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів, а в разі виникнення В«касового збиткуВ» - протягом 5 (п'яти) банківських днів, після одержання від перестрахувальника такого комплекту документів: страхового акту (іншого документу, передбаченого Правилами страхування страховика); офіційного висновку (довідки, акту і т.д.) організацій, у компетенції яких знаходиться даний страховий випадок калькуляції збитку або копії рахунку (кошторису) на відновлювальні роботи від підприємств, що мають відповідну ліцензію; розрахунку частини страхового відшкодування, що підлягає оплаті Перестраховиком; копії платіжного доручення з позначкою обслуговуючого банку про списання коштів із розрахункового рахунку або видаткового касового ордеру про оплату перестрахувальником (страховиком) власного утримання по конкретному договору перестрахування, крім випадків виникнення В«касового збиткуВ» .

24.10.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір № 00638/2014-ТС страхування транспортних засобів (далі - договір страхування), відповідно до п. 1.1 якого предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням на законних підставах транспортним засобом, який може використовуватися за призначенням у відповідності з чинним законодавством і на який належним чином оформлені документи, що дають дозвіл на його використання за призначенням.

Відповідно до п. 1.2 договору страхування, застраховано транспортний засіб Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належить ОСОБА_4

Згідно з п. 3.3. договору страхування, відповідальність страховика настає у випадку, зокрема, пошкодження (знищення) транспортного засобу в результаті ДТП.

Даний договір страхування укладений строком на один рік з 00.00 годин 25.10.2014 року по 24.00 год. 24.10.2015 року.

27.10.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Професійне страхування" (перестраховик) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (перестрахувальник) було укладено договір факультативного перестрахування № 00638/2014-ТС/6 (далі - договір перестрахування), відповідно до якого перестраховані майнові інтереси ОСОБА_4, пов'язані, зокрема з ушкодженням або знищенням транспортного засобу внаслідок ДТП.

Строк дії перестрахування встановлений з 27.10.2014 року по 24.10.2015 року.

Відповідно до умов договору перестрахування, страхова сума становить 660000,00 грн, відповідальність перестраховика становить 66000,00 грн.

Згідно з п. 16.3 договору перестрахування, перестраховик зобов'язаний здійснювати за письмовою заявою перестрахувальника оплату своєї частини збитків страховика (в межах прийнятої на себе відповідальності) перестрахувальнику протягом 10 днів після отримання копії документів, які підтверджують настання страхового випадку і розміру збитків.

Як вбачається матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 26.11.2014 року по дорозі Одеса-Рені сталася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортним засобом марки ВАЗ, державний реєстраційний номер 08983ОТ, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9467629.

26.11.2014 року страхувальник за договором добровільного страхування звернувся до позивача із заявою вих. № 271, у якій повідомив про настання дорожньо-транспортної пригоди.

11.12.2014 року суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 складено Звіт № 458/14 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню ринкової вартості, вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до зазначеного вище звіту ринкова вартість транспортного засобу Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 до ушкоджень становила 729389,06 грн., ринкова вартість на момент оформлення договору добровільного страхування від 24.10.2014 - 630855,99 грн.

17.12.2014 року позивачем складено страховий, у якому розраховано суму страхового відшкодування, яка підлягає виплаті страхувальнику за договором добровільного страхування та вирішено виплатити страхувальнику 236 098,95 грн. страхового відшкодування.

19.12.2014 року на виконання умов договору добровільного страхування позивачем виплачено на рахунок ПАТ В«Марфін БанкВ» 236 098,95 грн. страхового відшкодування для подальшого перерахування на картковий рахунок ОСОБА_4

24.12.2014 року позивач звернуся до відповідача із заявою вих. № 506/14, у якій просив перерахувати на рахунок позивача суму у розмірі 23 662,90 грн, що відповідає частці відповідальності перестраховика (відповідача) з договором факультативного перестрахування.

До зазначеного листа позивачем додано копії необхідних документів, а саме: копія повідомлення про страховий випадок, копія страхового акту, копія платіжного доручення про виплату страхового відшкодування, копія висновку експерта, копія довідки ДАІ про ДТП та інші необхідні документи.

Отримання вищевказаної заяви вих. № 506/14 відповідачем 23.01.2015 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що при подачі документів йому не було надано калькуляцію збитку, оскільки у переліку документів до листа №504/14 від 23.12.2014 року було долучено копію висновку 458/14 виготовленого СПД «ОСОБА_6П.», який містив калькуляцію збитку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України В«Про страхуванняВ» , страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України В«Про страхуванняВ» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.3 договору добровільного страхування страховим випадком є, зокрема, пошкодження (знищення) транспортного засобу в результаті ДТП.

Страхувальником по договору добровільного страхування надано позивачу заяву про настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було прийнято рішення про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування, що підтверджується страховим актом від 17.12.2014 року (наявний в матеріалах справи).

Згідно з ч. 1 ст. 987 Цивільного Кодексу України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

У відповідності до ст. 12 Закону України "Про страхування", перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування у повному обсязі, виплативши страхувальнику - ОСОБА_4 суму страхового відшкодування за страховим випадком.

Відповідно до повідомлення від 23.12.2014 року вих. № 506/14 позивач повідомив відповідача, що по страховому випадку, що стався 26.11.2014 року щодо транспортного засобу Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 виплачено страхове відшкодування у розмірі 236098,95 грн та просив виплатити частку відповідача у розмірі 23 662,90 грн.

Пунктом 3.4.3 Генерального договору встановлений обов'язок перестраховика письмово повідомити перестрахувальника про відмову в оплаті своєї частини страхового відшкодування по конкретному договору перестрахування або про зменшення її розміру, зазначивши причини, в термін, передбачений цим договором.

Проте, матеріли справи не місять а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України повідомлення відповідачем позивача про зменшення розміру своєї частини страхового відшкодування.

Згідно з п. 16.3 договору перестрахування, перестраховик зобов'язаний здійснювати за письмовою заявою перестрахувальника оплату своєї частини збитків страховика (в межах прийнятої на себе відповідальності) перестрахувальнику протягом 10 днів після отримання копії документів, які підтверджують настання страхового випадку і розміру збитків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення умов генерального договору в галузі факультативного перестрахування, договору факультативного перестрахування та норм чинного законодавства, не виконав повністю взяті на себе зобов'язання по сплаті частки страхового відшкодування у розмірі 23662,90 грн, що складає 10 % від загальної страхової суми, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10324,97 грн. з урахуванням часткових оплат.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що позивачем був зроблений невірний розрахунок суми, який не відповідає акту виконаних робіт №0000005965 від 02.02.2015 року на суму 133379,30 грн, як на акцепт погодженої суми до виплати, з огляду на наступне.

Так, акт виконаних робіт №0000005965 від 02.02.2015 року на суму 133379,30 грн не підтверджує реального виконання робіт, оскільки зазначений акт не підписаний замовником - ОСОБА_4; відповідачем не надано доказів щодо джерела походження наданої суду копії акту виконаних робіт, а тому вказаний акт не може бути прийнятий судом як належний доказ підтвердження вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Позивачем визначений розмір страхового відшкодування відповідно до умов укладеного договору добровільного страхування.

Відповідно до 8.3.4 договору страхування транспортних засобів № 00638/2014-ТС, у випадку, коли на дату укладення договору страхування розмір страхової суми встановлений в розмірі дійсної (ринкової) вартості застрахованого ТЗ, а при розрахунку матеріального збитку, який отримав предмет страхування при настанні страхового випадку, експертом встановлена ринкова вартість більше ніж на 10% від страхової суми по договору страхування, відповідальність страховика (сума страхового відшкодування) розраховується пропорційно відношенню страхової суми до дійсної (ринкової) вартості застрахованого ТЗ.

Так, зі Звіту № 458/14 експертного автотоварознавчого дослідження вбачається, ринкова вартість транспортного засобу Range Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є більшою ніж на 10% від страхової суми по договору страхування.

Враховуючи зазначені положення договору страхування транспортних засобів № 00638/2014-ТС та висновки, викладені у звіті № 458/14, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно розраховано суму страхового відшкодування, яка підлягала виплаті ОСОБА_4

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо відсутності підтвердження компетенції особи яка провела оцінку відповідного транспорту без підтверджуючих кваліфікацію документів, оскільки в матеріалах справи міститься кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та свідоцтво про підвищення кваліфікації оцінювача ( а.с. 60-61).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 10324,97 грн.

Також позивач просив стягнути 9158,11 грн інфляційних втрат, 677,80 грн 3% річних та 8 246,55 грн. пені.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідальність у вигляді пені погоджена сторонами у п. 3.4.6 генерального договору в галузі факультативного перестрахування від 01.06.2014 року, відповідно до якого перестраховик зобов'язується сплатити перестрахувальнику пеню за невчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період просрочки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру пені, 3% річних і інфляційних нарахувань та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно частково стягнув 4 140,65 грн пені, 9 158,11 грн інфляційних втрат та 675,46 грн 3% річних, з урахуванням вищенаведених норм закону.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Так, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/7654/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«Професійне страхуванняВ» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/7654/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7654/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

ОСОБА_1