Рішення

від 02.06.2010 по справі 2а-4460/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2а-4460/09 02.06.2010 02.06.2010 02.06.2010

Провадження №22ц-2403/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-2403/10 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія: 57 Суддя - доповідач апеляційного суду Лівінський І.В.

РІШЕННЯ

іменем України

02 червня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Галущенка О.І. ,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі: Завтурі О.С.

за участю позивача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу

за апеляційною скаргою

управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - УПФ)

на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2009 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 р. до 31 грудня 2007 р. та зобов'язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 р. позов задоволено частково. Зобов'язано УПФ здійснити перерахунок пенсії з 2 квітня по 31 грудня 2006 р. та з 9 липня по 31 грудня 2007 р. та провести відповідні виплати.

В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність постанови в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.

Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 р.

До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.

В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Таким чином, в межах позовних вимог право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р.

Оскільки суд помилково поклав на відповідача обов'язок щодо перерахунку пенсії за 2006 рік, постанова суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

В іншій частині постанова суду підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскільки суд не зазначив розмір підвищення, щодо якого виник спір.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судової постанови в повному обсязі та відмови позивачу у задоволенні всіх вимог.

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково .

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 р. в частині покладення на управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва обов'язку виплачувати ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 2 квітня до 31 грудня 2006 р. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 щодо покладення обов'язку на управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва виплачувати підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 рік - відмовити.

Змінити постанову суду в іншій частині та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва перерахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 9 липня по 31 грудня 2007 р. у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлена ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині вказану постанову суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий : Судді :