Рішення

від 26.10.2016 по справі 372/1387/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1387/13-ц Головуючий у І інстанції Проць Т. В. Провадження № 22-ц/780/2432/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 26.10.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Приходька К.П., Таргоній Д..О.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2016 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства у Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и л а :

В березні 2013 року заступник прокурора Київської області пред»явив в суді названий позов.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перевіркою законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області встановлено, що рішеннями виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06 лютого 2003 року відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин.

11 листопада 2009 року між вказаними особами та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок та останнім отримано державні акти на право власності.

Оскільки спірні земельні ділянки не могли бути надані у приватну власність, так як відносяться до земель водного фонду та знаходяться в прибережній захисній смузі правого берега Канівського водосховища, просив суд задовольнити позов.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2013 року справи за вказаними вище позовами об'єднано в одне провадження.

Під час розгляду справи заступник прокурора уточнив позовні вимоги та просив суд :

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/11 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,101 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/9 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,101 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/10 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт. Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/6 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,107 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/7 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,101 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт;

-визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №25/1 від 06.02.2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,107 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт.Козин Обухівського району Київської області та визнати недійсним отриманий відповідно до вказаного рішення державний акт.;

-витребувати на користь територіальної громади смт. Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1074 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0046, площею 0,1074 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0047, площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0051, площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0052, площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0055,площею 0,1 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0056, які розташовані на території смт.Козин Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги не погоджується із висновком суду в частині відмови у задоволені позову з підстав спливу позовної давності. Наголошує на тому, що позов був пред»явлений через 10 років після винесення виконавчим комітетом Козинської селищної ради оскаржуваного рішення і отримання відповідачами державних актів на право власності на земельні ділянки.

Також наголошує на тому, що суд не звернув уваги на ті обставини, що позов пред»явлений в інтересах осіб права яких не порушені. Про це свідчить те, що прокурор просить витребувати земельні ділянки у ОСОБА_2 на користь Козинської селищної ради, а саме відповідача у справі.

Також вважає, що рішення суду ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах. Так єдиним доказом того, що земельні ділянки знаходяться в прибережній захисній смузі, на який посилається суд є лист ОСОБА_3 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 30 грудня 2015 року № 01-01/1103 і не наводить жодної аргументації щодо спростування не прийняття до уваги листа цього ж підприємства від 08 лютого 2016 року № 01-01/133, який наданий відповідачем.

Крім того, ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що відповідно до вимог ст.ст. 9,17,19 ЗК України, який діяв на час виділення у власність земельних ділянок відповідачам, Ради народних депутатів мали право передавати свої повноваження щодо передачі, наданні та вилучення земельних ділянок виконавчим органам місцевого самоврядування. А тому висновок суду про те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради виділяючи земельні ділянки вийшов за межі своїх повноважень є неправильним.

Також суд, визначаючи, що земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги не прийняв до уваги вимоги ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України, Постанови КМУ від 08.05.1996 р. № 486 якою затверджений Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Також вважає, що рішення суду суперечить ст..1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року і не узгоджується із практикою Європейського Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 25 від 06 лютого 2003 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано у приватну власність спірні земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків на території смт Козин Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №200270, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9621 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0046; ОСОБА_9 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №200280, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9631 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0051; ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №200278, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9629 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0052; ОСОБА_7 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №200275, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9626 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0047; ОСОБА_8 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ 200276, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9627 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0055; ОСОБА_10 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії РІ №200279, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 9630 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:006:0056.

У подальшому, відповідно до договорів купівлі-продажу, які містяться в матеріалах справи, спірні земельні ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відчужили на користь ОСОБА_2

На підставі указаних договорів купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_2 видано державні акти на спірні земельні ділянки площею 0,1074 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0046, площею 0,1074 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0047 , площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0051 , площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0052 , площею 0,1014 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0055 , площею 0,1 га з кадастровим номером 3223155400:03:006:0056 , які розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області.

З інформації Управління Держземагенства в Обухівському районі від 29 жовтня 2014 року № 11-24/224 вбачається, що згідно орто-фото планів, які були передані до управління у 2010 році, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:006:0055 та 3223155400:03:006:0047 розташовані в 100 метровій зоні від урізу води.

Відповідно до інформації ОСОБА_3 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», наданої на запит прокуратури Київської області від 02.11.2015 №05/1-4051вих15, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:006:0051, 3223155400:03:006:0052, 3223155400:03:006:0056, 3223155400:03:006:0047 , 3223155400:03:006:0055 , 3223155400:03:006:0046 повністю накладаються на водну поверхню та 100 метрову прибережну захисну смугу р.Дніпро.

Указане підтверджується викопіюванням з топографічних матеріалів, а саме з топографічної карти, номенклатурного листа М-36-62-А-б-3 1993 року зі схемою накладення вказаних земельних ділянок на землі водного фонду на території Козинської селищної ради, викопіюванням з матеріалів космічної зйомки станом на 2015 рік з відповідно схемою з зазначенням кадастрових номерів спірних земельних ділянок.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення про передачу у власність земельні ділянки, виконавчий комітет Козинської селищної ради перевищив свої повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішуються лише на пленарних засіданнях селищної ради.

Також суд першої інстанції виходив з того, що власником водного фонду є держава, держава реалізує свої повноваження через обласні та районні державні адміністрації, земельні ділянки вибули із державної власності поза волею власника, а тому вони підлягають витребуванню у останнього власника на користь держави.

Відмовляючи ОСОБА_2 у застосуванні наслідків спливу позовної давності, суд виходив з того, що про порушення порядку передачі земельних ділянок у власність відповідачам ОСОБА_3 обласній державній адміністрації та Обухівській державній адміністрації стало відомо весною 2013 року, а прокурора турі та Державній інспекції сільського господарства у Київській області у 2012 році.

Судова колегія лише частково погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.

Відповідно до ст.1 Водного кодексу України ( далі ВК України) водний об'єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до п.п.а), б) ч.1 ст. 58 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та ст.4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать земельні ділянки, зайняті водосховищами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для малих річок струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; , для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).

Прокурор позовні вимоги обґрунтував тим, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 46,47, 51, 52, 55, 56 відносяться до земель водного фонду, оскільки знаходяться в прибережній захисній смузі правого берега Канівського водосховища та частково накладаються на водне плесо Канівського водосховища.

Суд першої інстанції погодився з прокурором і встановив, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду на підставі наступних доказів:

-листа управління Держземагенства в Обухівському районі на ім.»я прокурора Обухівського району від 29.10.2014 р. ; (а.с.247 т.3)

-листа ОСОБА_3 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геонформаційних систем «Київгеоінформатика», (а.с. 39 т.5) , а також із наданих топографічних матеріалів (а.с.40,41 т.5).

Судова колегія не може погодитись із доводами відповідача ОСОБА_2 в тому, що ці докази є неналежними.

Судова колегія дослідила лист ОСОБА_3 державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геонформаційних систем «Київгеоінформатика», який був наданий на адвокатський запит представника ОСОБА_11 ОСОБА_12 і на який у своїй апеляційній скарзі посилався ОСОБА_2

В цьому листі міститься інформація про те, що картографічні матеріали масштабу 1:10000 та номенклатурний лист М-36-62-А-б-3 1993 року на які були нанесені координати земельних меж спірних земельних ділянок мають похибки вихідних картографічних матеріалів та похибки , які виникають при їх скануванні та прив»язці в межах нормативних допусків . Однак встановити точне значення похибок та кількість змін без виїзду на місцевість неможливо.

Тобто в цьому листі міститься інформація про те, що картографічні матеріали, які надані прокурором в якості доказів належності земельних ділянок до земель водного фонду містять похибки. Разом із тим, судова колегія звернула увагу на те, що ці похибки в межах нормативних допусків, тобто не впливають на правильність встановлення тих обставин, що земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.

Тобто висновки суду першої інстанції про те, що земельні ділянки є землями водного фонду є правильними.

Висновки суду про те, що землі водного фонду можуть перебувати лише в державній власності є неправильними, оскільки за правилами статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб'єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (частина четверта статті 59 ЗК України).

З врахуванням наведеного, земельні ділянки були неправомірно передані у власність ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, оскільки землі водного фонду не могли передаватись у власність громадянам.

Також судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що виконавчий комітет не мав передбачених законом повноважень на передачу у власність земельних ділянок.

Відповідно до п. 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідач посилався на те, що свої повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності Козинська селищна рада делегувала своєму виконавчому комітету рішенням від 12 квітня 2002 р. (а.с. 94 т.5) Однак суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги ці доводи, оскільки ні ЗК України ні Законом України «Про місцеве самоврядуванні в Україні» станом на квітень 2002 року не передбачали право селищної ради делегувати свої повноваження в галузі земельних відносин своєму виконавчому органу. Такі повноваження селищна рада мала на підставі ст.. 3 ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, однак з 1 січня 2002 року набрав чинності ЗК України 2001 року, в якому була відсутня така норма.

Разом із тим, правильно встановивши обставини справи щодо допущених порушеннях при виділенні земельних ділянок, суд першої інстанції разом із тим прийшов до неправильних висновків про наявність підстав для задоволення позову прокурора.

Відхиляючи заяву ОСОБА_2 щодо застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції послався на те, що про порушення порядку передачі земельних ділянок у власність відповідачам стало відомо ОСОБА_3 обласній державній адміністрації та Обухівській районній державній адміністрації весною 2013 року, а прокуратурі та Державній інспекції сільського господарства у Київській області у 2012 році .

Однак судова колегія з такими висновками суду не може погодитись з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15).

Як встановлено судом у даній справі, порушення земельного законодавства виконавчим комітетом Козинської селищної ради при передачі у власність спірних земельних ділянок відбулось в 2003 році. Однак ці порушення законодавства не були прихованими і такими, які не можна було виявити державі в особі своїх уповноважених органів до компетенції яких належить здійснення розпорядження земельними ділянками, а також контролю у сфері земельних відносин.

Так в 2003 році на спірні земельні ділянки були видані Державні акти на право власності на земельну ділянку. Матеріали справи не містять інформації про затвердження спеціально уповноваженими органами проекту відведення земельних ділянок у 2003 році. Однак в матеріалах справи міститься інформація про те, що в 2009 році цим земельним ділянками присвоювались кадастрові номери, встановлювались межі земельних ділянок на підставі розробленої технічної документації із землеустрою (а.с.20 т.1)

Другий примірник Державних актів на право власності на земельні ділянки на ім.»я ОСОБА_2 також зберігаються в Управлінні земельних ресурсів Обухівського району. (а.с. 23т.1)

Тобто погодження технічної документації із землеустрою , реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали змогу з 2009 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування.

Всі позивачі, які були зазначені прокурором мають повноваження щодо контролю в сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Вимогами ст. 15 Закону України "Про охорону землі" передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі охорони земель належить, зокрема, забезпечення реалізації державної політики щодо використання та охорони земель.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 року № 1300 "Про утворення територіальних органів Державної інспекції сільського господарства" державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охоронною земель, усіх категорій та форм власності організовує та здійснює Держсільгоспінспекція України в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що земельні ділянки були виставлені на продаж і він погодився їх купити. Всі правовстановлюючі документи на земельні ділянки у продавців були належним чином оформлені і нотаріусом перевірені. Інформація, яка міститься на ортофотоплані і викопіюванні з топографічної картки щодо наявності на земельних ділянках водного об»єкту не відповідає дійсності, оскільки ці документи зроблені були станом на 1993 рік( а.с.248 т.3, а.с.40 т.5). В 2009 році він купував земельні ділянки на яких були відсутні водні об»єкти, накладення земельних ділянок на водні об»єкти не було, а тому він не знав і не міг знати про те, що на цих земельних ділянках раніше знаходились водні об»єкти і ці земельні ділянки відносились до земель водного фонду. Ці обставини частково також підтвердив і прокурор в судовому засіданні пославшись на викопіювання з матеріалів з космічної зйомки станом на 2015 рік (а.с.41 т.5) на яких відсутні водний об»єкт, який існував станом на 1993 рік і пояснивши, що був здійснений гідронамив піску внаслідок чого водний об»єкт був знищений.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що держава, в особі спеціально створених органів державної влади знала з 2009 року про те, що відбулось незаконна передача у приватну власність земельних ділянок, однак уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, і саме це призвело до того, що ці земельні ділянки були відчужені першими власниками і набуті ОСОБА_2, який не знав і не міг знати про неправомірність володіння цими земельними ділянками попередніми власниками і має право вимагати відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

За таких обставин, не дивлячись на те, що земельні ділянки були передані у приватну власність з порушенням вимог земельного законодавства, усунути ці порушення шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок у останнього власника неможливо у зв»язку із спливом позовної давності.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої станції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ст.ст. 262,267 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого

2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства у Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок відмовити .

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді