Постанова

від 25.10.2016 по справі 826/21961/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/21961/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р., Петрика І.Й., Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просив: - визнати результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Крафт Компані Плюс» за період з 01.07.2014р. по 31.08.2014р.; ТОВ «БК Будшляхмаш» за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р., викладені в акті від 29.04.2015р. № 247/1-26-50-22-06-38707047 протиправними; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.05.2015р. № 0003412206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві від 14.05.2015р. № 0003412206. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 16.04.2015р. по 22.04.2015р. ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» (код 38707047) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Крафт Компані Плюс» (код 39034770) за період з 01.07.2014р. по 31.08.2014р.; ТОВ «БК Будшляхмаш» (код 39225890) за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.

В ході проведення перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем положень п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 25 Декларації з ПДВ) на загальну суму 310 670 грн., в тому числі по періодам: - за липень 2014 року на суму 260 667 грн.; - за серпень 2014 року на суму 50 003 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 29.04.2015р. № 247/1-26-50-22-06-38707047 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2015р. № 0003412206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 388 337,50 грн. з яких: за основним платежем 310 670 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 77 667,50 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, а відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При цьому при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть, також, свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Крафт Компані Плюс» (продавець) та ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» (покупець) укладено договір поставки № 010714 від 01.07.2014р., за умовами якого, продавець бере на себе зобов'язання поставити покупцю борошно вищого ґатунку (надалі по тексту - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар й оплатити його відповідно до умов даного договору.

Згідно п. 1.1.1 договору, товар повинен відповідати якісним показникам вказаним у специфікації товару, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.4 договору, разом з партією товару продавець направляє покупцю наступні супровідні документи на товар: оригінал видаткової накладної на товар, оригінал податкової накладної на товар.

На виконання умов вказаного договору, позивачем надано податкові та видаткові накладні (а.с.40-95).

Разом з тим, між позивачем та ТОВ «БК «Будшляхмаш» укладено договір № 01/09-2-14 від 01.09.2014р., згідно умов якого, виконавець зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення у встановлені договором строки, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідачем по вказаному контрагенту не були донараховані податкові зобов'язання.

Дослідивши подані позивачем документи на підтвердження доводів про правомірність формування ним податкового кредиту за господарськими відносинами з ТОВ «Крафт Компані Плюс», колегія суддів зазначає, що наявність лише зазначених вище документів не є достатніми доказами товарності господарських операцій, за відсутності інших документів, які відображають реальність таких операцій, з врахуванням технічних та трудових ресурсів, наявності технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, тощо.

Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надано доказів на підтвердження фактичної поставки товару з урахуванням значної кількості та вартості товару, часу поставки (доказів транспортування, перевезення, навантаження, розвантаження, зберігання, обліку, доказів мети придбання товару в цілях господарської діяльності).

З наявних в матеріалах справи документів неможливо ідентифікувати осіб, причетних до вчинення таких операцій, так як у графі видаткових накладних «отримав» не вказано прізвище та посадове становище особи, яка була відповідальною за одержання товару на такі значні суми.

Доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаних господарських операцій, позивачем належними доказами спростовано не було.

Поряд з цим, висновки податкового органу ґрунтуються, зокрема, на тому, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, які б свідчили про фізичне переміщення товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних або будь-яких інших документів, які б свідчили про фізичне переміщення товару.

Водночас, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що поставка товару здійснювалась за рахунок постачальника.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі доводи позивача необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи, водночас, судом першої інстанції надано не вірну оцінку фактичним обставинам справи та не спростовано висновків податкового органу.

Податкове законодавство не містить конкретного переліку документів, які слугують підставою для відображення витрат платника у податковому обліку. Втім, відповідні документи повинні бути достовірними та достатніми для встановлення змісту господарської операції та її учасників, а тому їх перелік визначається у кожному конкретному випадку в залежності від виду операції та характеру договірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цих норм, товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і в продавця, як документи, на підставі яких відбувається оприбуткування товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року в адміністративній справі № К/800/18340/13.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 вказаних Правил, перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Проте, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки продукції контрагентом, під час розгляду справи не надано товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, з яких би вбачалось перевезення продукції від контрагента до складу позивача, а отже і доказів на підтвердження поставки продукції контрагентом позивачу.

Колегія суддів зазначає, що інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Поряд з цим, самі лише первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець.

У спірних правовідносинах колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у спорах з подібними правовідносинами.

Так, у своїй постанові від 27 березня 2012 року Верховний Суд України зазначив, що «про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку».

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ТОВ «Ампір СВ» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд України вказав, що «обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару».

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочинами товари поставлені саме цим контрагентом.

В своїй постанові від 22 вересня 2015 року по адміністративній справі №826/16369/13, Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень. Хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

Так, надані позивачем договори, видаткові накладні, податкові накладні не є достатніми доказами фактичного виконання спірних поставок.

В свою чергу, встановлений за наслідками дослідження договорів зміст спірних операцій поставки передбачає видачу довіреностей на отримання товару, товарно-транспортної документації при перевезенні товару у процесі його постачання, надання документів, які підтверджують якість товару.

Відсутність зазначених документів свідчить про безтоварність спірних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ «Ей Джі Лоджистікс».

За наведених обставин, зібраних доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2015р. № 0003412206 є правомірним та необґрунтовано скасовано судом першої інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ТОВ «Ей Джі Лоджистікс», а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Петрик І.Й. Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено 28.10.2016 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Сорочко Є.О.

Петрик І.Й.