Рішення

від 24.10.2016 по справі 922/2818/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2016 р.Справа № 922/2818/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство", м. Харків до Відділ Держгеокадастру у Богодухівському районі про зобов'язання вчинити певні дії треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : - Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області, м. Богодухів - Сазоно-Баланівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, с. Сазоно-Баланівка, - Харківська Обласна Державна Адміністрація, м. Харків за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Богодухівської РДА - не з'явився

Сазоно-Баланівської сільради - не з'явився

Харківська ОДА - не з'явився

в судовому засіданні був присутній представник гр. ОСОБА_2 - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство" звернулося до господарського суд з позовом до Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі в якому просить суд:

- надати дозвіл на поділ земельної ділянки (кадастровий номер 6320887500:01:001:0354) водного фонду шляхом виділення земельної ділянки площею 2,6 га з зазначенням належності цієї частини земель до земель лісогосподарського призначення ДП В«Жовтневе лісове господарствоВ» .

- зобов'язати Відділ Держгеокадастру в Богодухівському районі Харківської області внести зміни до Державного земельного кадастру, а саме виправити помилку, допущену при присвоєнні кадастрового номеру 6320887500:01:001:0354 при проведенні державної реєстрації земельних ділянок на підставі технічної документації про поділ земельної ділянки (кадастровий номер 6320887500:01:001:0354) та видати витяги з кадастру (ДЗК) на підтвердження проведених змін.

Відповідач надав до суду клопотання (вх. №29506 від 08.09.2016) про закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ч. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду господарським судом.

Ухвалою суду від 27 вересня 2016 року були залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

- Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області.

- Сазоно-Баланівська сільська рада Богодухівського району Харківської області

- Харківська Обласна Державна Адміністрація.

Розгляд справи було відкладено на 27 жовтня 2016 року.

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання 27 жовтня 2016 року не з'явилися.

Третьою особою - Сазоно-Баланівською сільською радою Богодухівського району Харківської області було подано до суду клопотання (вх. №33910 від 17.10.2016) про розгляд справи без участі його її представника. В своєму клопотання третя особа вказує, що не заперечує проти позовних вимог.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву (вх. №2058 від 20.10.2016) в якому той просить суд відмовити в задоволенні позову.

29 вересня 2016 року позивачем надані до суду додаткові пояснення та уточнення позовних вимог (вх. №32166) відповідно до яких позивач просить суд :

- Винести рішення про проведення інвентаризації земельних ділянок (кадастровий номер 6320887500:01:001:0354), на які право власності ОСОБА_4 скасовано, з метою виділення земельної ділянки площею 2,6 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення ДП «Жовтневе лісове господарство».

- Зобов'язати Відділ Держгеокадастру в Богодухівському районі Харківської області внести зміни до Державного земельного кадастру, а саме виправити помилку, допущену при присвоєнні кадастрового номеру 6320887500:01:001:0354 при проведенні державної реєстрації земельних (ділянок, раніше переданих ОСОБА_4

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши заяву позивача, суд встановив, що вона є заявою про зміну предмету позову, подана з дотриманням вимог, встановлених ГПК України та підлягає прийняттю.

Таким чином, суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

17 жовтня 2016 року до суду надійшла заява (вх. №33939) гр. ОСОБА_4 в якій він просить суд залучити його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на те, що він є орендарем спірної земельної ділянки.

Розглянувши заяву суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» №18 від 26.12.2011 р.).

Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, в обґрунтування своєї заяви, ОСОБА_4 подано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який було сформовано станом на 28 квітня 2016 року. Згідно вказаного витягу спірна ділянка знаходиться в оренді у заявника до 18 жовтня 2016 року.

Дослідивши матеріали даної справи, та надану заяву про вступ у справу у якості третьої особи, суд встановив, що строк оренди спірної земельної ділянки у заявника закінчився на момент розгляду даної справи, а тому й відсутні підстави для залучення вказаного громадянина до участі у справі у якості третьої особи, оскільки, рішення суду з даного господарського спору не буде впливати на його права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Розглянувши клопотання відповідача (вх. №29506 від 08.09.2016) про закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ч. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В обґрунтування свого клопотання відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (п. 6 ч. 2), справи у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, підсудні окружним адміністративним судам.

Суд зауважує, що статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Відповідач владних управлінських функцій у цих відносинах не здійснював, спірні правовідносини стосуються права користування спірною земельною ділянкою та відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, позивачем не оскаржується будь - яких рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відповідача.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Таким чином, суд вважає, що вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, та його розгляд повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2015 року у справі № 922/4849/15, за позовом Прокурора Богодухівського району Харківської області, в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства треті особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство", було визнане недійсним та скасовано розпорядження голови Богодухівської районної державної адміністрації № 669 від 15.08.2006 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під ставком з прибережною захисною смугою гр. ОСОБА_4І для рибогосподарських потреб на території Сазонобаланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області за межами населеного пункту" та виданий наказ після набрання рішенням законної сили.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року зазначене рішення першої інстанції залишене без змін.

На підставі вказаного рішення суду та виданого наказу, 24.02.2016 року розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між Відповідачем та Богодухівською райдержадміністрацією від 17.10.2006 року та Державним реєстратором реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції було внесено запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, яким було скасоване право ОСОБА_4 постійного користування земельною ділянкою (кадастровий № 6320887500:01:001:0354).

Загальна площа земельної ділянки складає 2,9965 га, з них , (як встановлено судом у зазначеній справі), земельна ділянка площею 2,6 га відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території кварталу 11 (виділ 10 - площею 0,2 га; виділ 12 - площею 0,9 га та виділ 13 - площею 1,5 га) Мерчанського лісництва ДП «Жовтневе лісове господарство» та знаходяться на території Сазанобаланівської сільської ради Богодухівського району, за межами населеного пункту. Даний факт був підтверджений довідкою підприємства від 11.08.2015 року та доданими до неї матеріалами лісовпорядкування, які були визнані судом як письмові докази.

Судом також встановлено, що відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Жовтневе ЛГ», зокрема таксаційного опису, планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування та плану лісонасаджень, вказані земельні ділянки віднесені за типом як ставок, болота, біополями та берегозахісні лісові ділянки.

Знаходження спірних земельних ділянок у межах лісгоспу підтверджується і довідкою ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 25.08.2015 року № 279.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до даних публічної кадастрової карти, цільове призначення земельної ділянки площею 2,9945 га з кадастровим № 6320887500:01:0010354 - «10.07» - для рибогосподарських потреб.

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 01.11.2010 року № 1011/18306, класифікація видів цільового призначення земель «10» - віднесена до земель водного фонду; «09» - землі лісогосподарського призначення.

Вказаним класифікатором та Земельним кодексом визначено:

- До земель лісогосподарського призначення віднесені землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земель, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земель, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

- До земель водного фонду віднесені землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

як було зазначено вище та встановлено судом у справ № 922/4849/15, частина земельної ділянки з кадастровим номером 6320887500:01:0010354 площею 2,6 га (квартал 11: виділ 10 - площею 0,2 га; виділ 12 - площею 0,9 га та виділ 13 - площею 1,5 га), відноситься до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні Жовтневого лісгоспу.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України передбачено, що одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Ця правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 27.01.2015 року у Адміністративній справі № 2а-8124/12/2070 та Постанові Верховного суду України 24.12.2014 року у справі №6- 212цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Лісового кодексу, лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України і ведеться лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом влади з питань лісового господарства та погоджується (згідно приписів п.8 ч. 1 ст. 29 ЛКУ) з центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища.

Відповідно до постанови Верховного суду віл 24.12.2014 року у справі № 6-212цс14, планово - картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознимків, містять детальну характеристику лісу. За змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення та розмноження лісових карт, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів.

Відповідно до постанови Верховної ради від 21.01.1994 року за № 3853-ХІІ «Про введення в дію Лісового кодексу України», до приведення законодавства України у відповідність з Лісовим кодексом, законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому кодексу. На даний час вказана вище інструкція є чинною в частині, що не суперечить законодавству України.

Пунктом 2.3.3. Інструкції визначено, що до лісовпорядної документації відносяться також документи, які засвідчують перевірку і узгодження із органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж підприємства, розв'язання всіх спірних питань із суміжними користувачами; оригінали документів на землі, передані в довгострокове користування.

Пункт 3.62.2. Інструкції визначає, що лісовпорядкувальна організація зобов'язана отримати в органах землеустрою викопіювання меж, встановлених землеустроєм по землекористувачах, суміжних з територією впорядкування. Межі земельних ділянок лісового фонду, що підлягають лісовпорядкуванню, визначаються на основі внутрішньогосподарського землевпорядкування і наносяться на копії, які засвідчуються землевпорядною службою.

Згідно з нормами ст.ст. 181-184, 202-204 Земельного кодексу України, Закону України «Про державний земельний кадастр» та «Про землеустрій», дані державного земельного кадастру - це правове підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну та якісну характеристику земель, яка ґрунтується на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до п. 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Згідно п.п.1 п.9 зазначеного Порядку, до повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держгеокадастру у районах належить внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах району; виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об'єктів, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Позивач вважає, що відповідачем порушено його право постійного користування земельною ділянкою 2,6 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в 11 кварталі Мерчанського лісництва (виділи 10, 12 та 13), при присвоєнні кадастрового номеру 6320887500:01:001:0354 як земельній ділянці водного фонду.

Листом від 13.06.2016 року «ДП «Жовтневе лісове господарство» звернулося до відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі з проханням внесення змін до бази даних Державного земельного кадастру, а саме виправлення помилки, допущеної при присвоєнні кадастрового номеру 6320887500:01:001:0354 земельній ділянці щодо виділення земельної ділянки площею 2,6 га з зазначенням належності цієї частини до земель лісогосподарського призначення.

Своїм листом від 21.06.2016 року відділ Держгеокадастру у Богодухівському районі відмовив лісгоспу у внесенні змін до бази даних Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду за захистом свої порушених праві охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсним актів, зокрема, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 року № 513 затверджено Порядок проведення інвентаризації земель, який роз'яснює порядок реалізації положень пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр», яким встановлюються вимоги до проведення інвентаризації земель, порядок розмежування земель, а також віднесення земельних ділянок до певної категорії, яке може здійснюватися за результатами інвентаризації земель, проведеної за рішенням сільських, селищних, міських рад - у межах населених пунктів, райдержадміністрацій - за їх межами.

Відповідно до вказаного порядку встановлено наступне:

Інвентаризація земель проводиться з метою:

забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель;

визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь;

узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі;

прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень;

здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення.

Об'єктами інвентаризації земель згідно із цим Порядком є територія України, територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, окремі земельні ділянки.

Інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь або землекористувань і територій, межі яких визначені проектами формування території і встановлення меж сільських, селищних рад.

Під час проведення інвентаризації земель установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не здійснюються.

Вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою;

відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою;

містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку;

планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку;

відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;

копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку;

матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

Замовниками технічної документації можуть бути органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (далі - замовники).

Розробниками технічної документації є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензію на виконання робіт із землеустрою відповідно до закону (далі - виконавець).

Для проведення інвентаризації земель замовник укладає з виконавцем договір про розроблення технічної документації, в якому відображаються вартість і строк виконання робіт із землеустрою, що не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

До договору додається технічне завдання на виконання робіт з інвентаризації земель за формою згідно з додатком та їх кошторис.

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру протягом семи робочих днів після передачі копій матеріалів, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, до місцевого фонду документації із землеустрою.

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, систематизуються та узагальнюються:

у разі її проведення в межах міст (крім міст республіканського Автономної Республіки Крим значення), селищ, сіл та територій, визначених проектами формування території і встановлення меж сільських, селищних рад, - управлінням (відділом) Держземагентства у районі в цілому за районом;

у разі її проведення в межах районів та міст обласного значення - головним управлінням Держземагентства в області в цілому за областю.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДП "Жовтневе лісове господарство" в частині проведення інвентаризації земельних ділянок є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В задоволенні позовних вимог про зобов'язання Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі Харківської області внести зміни до Державного земельного кадастру, а саме виправити помилку, допущену при присвоєнні кадастрового номеру 6320887500:01:001:0354 при проведенні державної реєстрації земельних ділянок, раніше переданих ОСОБА_4, суд вважає за необхідне відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Реалізуючі передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до оглядового листа Верховного Суду України, визначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

Таким чином, звертаючись до суду позивач не прийняв до уваги, що статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин. Серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права, як зобов'язання виправлення помилки.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором.

Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу її існування.

Наразі порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам регулюється Земельним кодексом України, Тимчасовим порядком присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року № 749. Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року.

Кадастровий номер присвоюється при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки відповідно до ст. 24, п. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ст. 79-1 п. 1 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 37 Закону "Про Державний земельний кадастр" - (Виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру), у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у районі (місті), який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.

Виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена не з вини органу, що здійснює його ведення, здійснюється за плату, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення технічної помилки, допущеної в записах Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення, зазначений орган у п'ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу.

Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості.

Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.

Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно п. 4, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з такого. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Підпунктом 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збірВ» передбачено, що ставка судового збору за подачу позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.).

Позивач звернувся до суду з позовом, що містив в собі дві немайнових вимоги, при цьому, позивачем було сплачено судовий збір лише в розмірі 1400 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на корить державного бюджету України, 1378 грн. судового збору на вимогу про проведення інвентаризації, яку було задоволено. Решта витрат по сплаті судового збору в розмірі 1378 грн. за вимогу про виправлення помилки, в задоволенні якої було відмовлено, не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провести інвентаризацію земельних ділянок (кадастровий номер 6320887500:01:001:0354), на які право власності ОСОБА_2 скасовано, з метою виділення земельної ділянки площею 2,6 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення ДП «Жовтневе лісове господарство».

В решті позову відмовити.

Стягнути з Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі Харківської області (Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, вул. Молодіжна, 2, код ЄДРПОУ 39933380) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 1378 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.10.2016 р.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя ОСОБА_1