Постанова

від 25.10.2016 по справі 910/9482/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2016 р. Справа№ 910/9482/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Рижкова Л.Є.

від відповідача - Оксененко В.П, Деркач Т.Г.

від третьої особи - Ваховська І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін -2013" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 (Суддя Лиськов М.О.)

за позовом Комунального підприємства "Печерськсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Печерськсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" з позовом про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 позов Комунального підприємства "Печерськсервіс" задоволено частково, а саме: розірвано договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2051 від 20.10.2015, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" заборгованість по орендній платі в розмірі 55 936,79 грн., заборгованість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 22 009, 72 грн., пеню у розмірі 4 615,14 грн., 3% річних в розмірі 346,41 грн., інфляційні збитки у розмірі 1 372,77 грн., виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" з нежитлового приміщення загальною площею 401,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Військовий проїзд, 1, літера "М" корпус 4, передавши по акту прийому-передачі зазначене приміщення Комунальному підприємству "Печерськсервіс". В частині стягнення 320 грн. провадження припинено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 частково та прийняти нове судове рішення.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2016 для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Шапрана В.В., суддів:Андрієнка В.В., Буравльова С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.09.2016.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору залучено Департамент комунальної власності міста Києва та відкладено розгляд справи до 13.10.2016.

У судовому засіданні 13.10.2016 оголошено перерву до 25.10.2016.

У судове засідання 25.10.2016 з'явились представники сторін та надали пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Розпорядженням Печерської районної в місті Києві ради від 03.08.2010 за №222-р "Про тимчасове перезакріплення з КП "Плодоовочі" на КП "Печерськблагоустрій" нежилих приміщень, що розташовані на Військовому проїзді, 1" нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, 1, були закріплені на праві господарського відання за КП "Печерськблагоустрій" та передані йому на баланс по акту ОЗ-1 від 06.08.2010.

Рішеннями Київської міської ради від 27.10.2011 за №405/6621 "Про деякі питання діяльності комунальних підприємств, установ, організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передаються до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації" та від 20.09.2012 за № 37/8321 "Про деякі питання діяльності комунального підприємства по благоустрою Печерського району міста Києва "Печерськблагоустрій", що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва" комунальне підприємство "Печерськблагоустрій" було перейменовано на комунальне підприємство "Печерськсервіс" та віднесено до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

20.10.2015 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (орендодавець), ТОВ "Аладін-2013" (орендар) та КП "Печерськсервіс" (підприємство-балансоутримувач) був укладений договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2051.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради №756/756 від 26.12.2014, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Військовий проїзд, 1, літера "М" корпус 4, для розміщення складу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, і становить без ПДВ: 45,27 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку серпень 2015 - 18 165,50 грн.

За змістом п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, опублікований у поточному місяці.

Відповідно до п. 3.5 договору додатково до орендної плати, компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою, компенсацією витрат підприємства та компенсацією витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 3.6., 3.7 договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі, незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 20.10.2015 по 18.10.2018.

На виконання умов договору 20.10.2015 між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем було підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі нерухомого майна.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва № 2051, в результаті чого у відповідача виникла перед позивачем заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 56 256,79 грн. та заборгованість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 22 009, 72 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, обґрунтовує свої заперечення тим, що договір є таким, що не підлягає достроковому розірванню в односторонньому порядку внаслідок неналежного виконання відповідачем істотних умов, оскільки, відповідач був позбавлений можливості вільно розпоряджатись орендованим об'єктом з причини перебування на прилеглій території об'єкту автомобільної техніки та будівельних матеріалів.

Крім того, відповідачем наголошується на тому, що вимога про розірвання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва № 2051 має бути заявлена безпосередньо орендодавцем - Департаментом комунальної власності міста Києва, а не балансоутримувачем КП „Печерськсервіс".

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до норм ч. 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Згідно з ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за актом приймання-передачі майна в оренду від 20.10.2015, який є невід'ємною частиною договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди. Акт підписано сторонами договору та скріплено відбитками їх печаток.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, станом на 16.05.2016 відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по сплаті орендної плати за користування приміщенням в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим, у останнього перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі в сумі 56 256, 76 грн. (листопад-грудень 2015, лютий, березень, квітень, травень 2016) та за користування земельною ділянкою у розмірі 22 009,72 грн. (листопад - грудень 2015, лютий, квітень, травень 2016).

У зв'язку з вищенаведеними обставинами, позивачем на адресу відповідача 10.03.2016 було направлено вимогу про сплату боргу (вих. № 08-12 від 10.03.2016), докази направлення містяться в матеріалах справи, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, і становить без ПДВ: 45,27 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку серпень 2015 - 18 165,50 грн.

Як вказано у ч.2 п. 3.1. договору згідно п. 11 рішення Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 місячна орендна плата у розмірі 50% від встановленого обсягу становить 9082,75 грн та нараховується починаючи з 20 жовтня 2015 року по 14 липня 2016 року.

Також, пунктом 3.2. договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, опублікований у поточному місяці.

Крім того, відповідно до п. 3.5. договору встановлено, що додатково до орендної плати, компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою, компенсацією витрат підприємства та компенсацією витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 3.6., 3.7 договору, орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується Орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання Акту приймання-передачі, незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Орендодавець 16.03.2016 направив на адресу відповідача лист № 062/07/15-2667 про сплату заборгованості з орендної плати, в якому зазначено про існування боргу станом на 01.03.2016 у розмірі 61789 грн. (4 місяці), яку просив погасити відповідача в строк до 25.03.2016.

Також даним листом орендодавець зазначав, що у випадку не отримання інформації, після 25.03.2016 вказаний лист буде розцінюватись як відмова від договору оренди з урахування п. 5.1.3 договору, а тому ТОВ «Аладін-2013» з 25.03.2016 у разі несплати заборгованості необхідно звільнити орендоване приміщення та відповідно до п. 4.2.20 договору передати по акту приймання-передачі балансоутримувачу.

Згодом, відповідач листом № 46 від 06.04.2016 повідомив позивача про відсутність станом на 31.03.2016 року заборгованості за оренду нежитлових приміщень протягом трьох місяців підряд з дня закінчення строку платежу з урахуванням здійснених ним проплат за оренду приміщень в сумі 77624,37 грн. платіжним дорученням від 18.03.2016 та 30.03.2016 на суму 80700 грн. на виконання умов договорів оренди, зокрема й спірного договору в рамках даного провадження № 2051 від 20.10.2015.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи, КП «Печерськсервіс» 25.03.2016 направив орендарю лист № 01-16, яким зазначив, що дійсно на рахунок балансоутримувача 18.03.2016 від орендаря надійшли кошти в розмірі 77624,37 грн., які були зараховані в рахунок погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої дати, що виникла у найдавніший період, тобто заборгованість за спірним договором у відповідача не була погашена в повному обсязі за зазначений позивачем період.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України закріплено, що істотними умовами договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 7 вказаної статті визначено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За розрахунками комунального підприємства "Печерськсервіс", які відповідачем не спростовані, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" перед позивачем існує заборгованість зі сплати орендної плати по договору оренди № 2051 від 20.10.2015 року у розмірі 56256,79 грн., та заборгованість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 22009,72 грн.

Підчас розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено на користь позивача 320 грн. заборгованості.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність предмету спору в частині стягнення частини основної суми заборгованості в сумі 320 грн. та необхідність припинення провадження у справі у вказаній частині з підстав, вище зазначених.

Отже, оскільки відповідачем не доведено, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно, в повному обсязі та відповідно до умов договору, доказів відсутності заборгованості по орендній платі не надав, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості зі сплати орендної плати (з урахуванням сплачених в період розгляду спору в суді першої інстанції 320 грн.) у розмірі 55936,79 грн. та заборгованості з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в сумі 22009,72 грн.

Зауваження апелянта, що кошти, перераховані ТОВ «Аладін-2013» 18.03.2016 є авансовим платежем орендної плати, право на сплату якого надано орендарю п. 3.10. договору, а отже лист позивача про зарахування таких коштів за попередні періоди є неправомірним та суперечить положенню про оренду державного та комунального майна та, в свою чергу є доказом відсутності заборгованості відповідача перед позивачем у визначеному останнім розмірі, не приймається до уваги колегією суддів, з огляду на те, що, як вбачається з копії банківської виписки позивача, яка долучена до матеріалів справи, 18.03.2016 орендарем були перераховані кошти позивачу з призначенням платежу: «орендна плата за січень 2016 згідно договору № 2051», в той час як умова договору передбачено сплату орендної плати щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, та, відповідно, повністю спростовує зазначене апелянтом.

Крім суми основного боргу, позивач також ставив вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом та відповідачем не спростований.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором позивач заявив до стягнення з останнього 4615,14 грн. пені, 1372,77 грн. інфляційних та 346,41 грн. 3% річних.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 6.2 договору оренди передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства (балансоутримувача) пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів встановила, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині, а саме: пеню в сумі 4615,14 грн., 3% річних в сумі 346,41 грн., інфляційні збитки в сумі 1372,77 грн.

Твердження відповідача про неправомірне включення позивачем індексу інфляції до суми орендної плати, з якої вподальшому вираховуються інфляційні втрати та відсотки річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України судом, не приймаються до уваги, оскільки згідно з п. 3.2 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Щодо вимог позивача про розірвання договору оренди та зобов`язання передати за актом приймання-передачі об`єкт оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що при невиконанні або порушенні однією із сторін умов договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

Пунктом 9.6 договору передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до пункту 7.5 договору, у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

Як встановлено пунктом 9.1. договору оренди, строк дії договору оренди визначено до 18.10.2018 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, зокрема, належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 вказаної статті).

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

На підставі розпорядження Печерської районної у місті Києві ради № 222-р від 03.08.2010 року за комунальним підприємством "Печерськблагоустрій" (найменування якого було змінено на КП "Печерськсервіс" на підставі рішення Київської міської ради № 405/6621 від 27.10.2011 року) на праві оперативного управління були закріплені нежилі приміщення, розташовані за адресою: Військовий проїзд, 1.

Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ч.1 ст. 137 Господарського кодексу України).

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно з п. 4.2.11 статуту КП "Печерськсервіс" надання в оренду (суборенду) рухомого та/або нерухомого майна здійснюється виключно за рішенням власника.

Частиною 2 ст. 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 371/1805 від 28.03.2002, встановлено, що Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, в тому числі може передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, передавати в заставу.

Підпунктом 5.4 п. 5 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2383 від 29.12.2012, закріплено, що Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень у сфері оренди майна здійснює повноваження орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Києва у порядку, встановленому Київською міською радою.

Згідно частини третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 у справі №5023/4499/12.

З правової природи відносин оренди вбачається, що при укладанні вказаного договору орендодавець (в даному випадку балансоутримувач), перш за все, має на меті отримання орендної плати.

Крім того, відповідно до пунктів 6.7, 9.4, 9.6 договору, при невиконанні або порушенні однією із сторін умов договору, він може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

Договір припиняється, зокрема, у разі невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору. На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших причин передбачених законодавчими актами України.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідач в період з 16.11.2015 по 15.03.2016 мав заборгованість перед позивачем в сумі 61789 грн., що відповідає несплаті за 5 місяців підряд, що було доведено належними та допустимим доказами позивачем та не спростовано, відповідно, відповідачем.

Відтак, невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати свідчить про позбавлення балансоутримувача того, на що він розраховував при укладенні договору.

За змістом п. 9.6 договору на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Враховуючи факт невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати, та наявність значної заборгованості останнього вимога позивача про розірвання договору є правомірною та обґрунтовано була задоволена місцевим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди балансоутримувачу у стані не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоду, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Відповідно до п.4.2.20. договору орендар зобов'язаний після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.

З урахуванням викладеного, місцевий суд законно дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" з нежилого приміщення загальною площею 401,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Військовий проїзд, 1, літера "М" корпус 4, передавши по акту прийому-передачі зазначене приміщення Комунальному підприємству "Печерськсервіс"

Апелянт, заперечуючи проти постановленого судом першої інстанції рішення, зокрема в частині розірвання договору, зазначає, що КП «Печерськсервіс» не наділений законним правом (відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства України) на надсилання повідомлення про розірвання договору оренди та подання відповідного позову до суду, з огляду на те, що він не є стороною договору.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, зважаючи на наступне.

Спірний договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду містить розділ 5, що визначають права сторін договору.

Так, дійсно, в п. 5.2 договору не передбачено окремо право підприємства-балансоутримувача (позивача по справі) на розірвання договору оренди, в той же час в правах орендодавця (п.5.1) зазначено, що він має право ініціювати питання щодо внесення змін до договору або про його розірвання саме з підстав погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору (п. 5.1.2) і так само окремо не визначено право орендодавця на розірвання, з власної ініціативи, договору оренди у випадку невиконання, зокрема, відповідачем свого зобов`язання зі сплати орендних платежів.

Право сторін на дострокове розірвання укладеного договору оренди визначена умовами розділу 9 «Строк дії договору», який є загальним та обов`язковим для всіх сторін договору.

Так, пунктом 9.6 договору визначено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути розірвано за рішенням суду у разу невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Як вбачається із преамбули спірного договору оренди він укладений між орендодавцем - Департаментом комунальної власності міста Києва, орендарем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" та підприємством-балансоутримувачем „Печерськсервіс" та, зокрема, зазначено, що всі разом вони імінуються «сторони».

Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

В даному конкретному випадку спірний договір є багатостороннім правочином, що не суперечить приписам чинного законодавства України та не порушує будь-чиїх прав та інтересів.

Рішенням Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015 було затверджено положення про оренду майна територіального громади міста Києва.

Вказане положення регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - майно); майнові відносини між орендодавцями, комунальними підприємствами, установами, організаціями територіальної громади міста Києва, за якими на праві господарського відання або оперативного управління закріплено майно (підприємства-балансоутримувачі), орендарями щодо господарського використання майна.

Пунктом 14.1 положення визначено, що орендодавці та підприємства-балансоутримувачі здійснюють контроль за виконанням орендарями умов договору оренди і, у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів, вживають заходи щодо погашення заборгованості, в тому числі проводять відповідну претензійно-позовну роботу.

Аналогічний обов`язок підприємства-балансоутримувача визначено також п. 4.3.2 спірного договору.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

З аналізу положень спірного договору оренди № 2051 від 20.10.2015 вбачається, що він в цілому та зокрема не суперечить типовому договору оренди комунального майна, форма та зміст якого затверджена відповідним рішення Київської міської ради та, яким підприємство-балансоутримувач визначений стороною договору.

Спірний договір є чинним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Отже, з урахуванням вище викладеного положень чинних нормативно-правових актів України, підприємство-балансоутримувач є стороною договору про оренду майна територіальної громади міста Києва, а тому наділений правом ініціювання питання розірвання такого договору при наявності законних та обґрунтованих підстав.

Аналогічне положення щодо надання права сторонам договору вирішувати питання дострокового розірвання договору оренди міститься в ч.3 ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», згідно якого договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що лист-повідомлення КП «Печерськсервіс» є належним повідомлення орендаря та несе юридичнозначему силу нарівні із подібними повідомленнями орендодавця - Департаменту комунальної власності міста Києва, у випадках вирішення питань щодо розірвання укладеного між сторонами договору оренди комунального майна та, як наслідок, КП «Печерськсервіс» наділений правом із звернення до суду із відповідним позовом про розірвання договору оренди комунального майна, а отже є належним позивачем в рамках розгляду даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 07.10.2014 у справі № 910/22678/13, від 01.06.2016 у справі № 910/24284/15.

Щодо твердження апелянта у своїй скарзі, що про неможливість використання орендарем орендованого приміщення, оскільки прилегла територія до об`єкту оренди заставлена автомобілями, що перешкоджає господарській діяльності відповідача, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п.2 ст.28 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Звільнення від орендної плати чи її зменшення може проводитись тільки з обставини, з якими пов'язується істотне зменшення можливості користування майном або неможливість його використання протягом певного часу, та повинні бути об'єктивними,обґрунтованими та доведеними в установленому порядку.

Тобто наймач звільняється від внесення плати за певний період часу, якщо протягом нього існували обставини непереборної сили, які унеможливили використання майна.

Відповідач у відзиві вказує на те, що листом від 21.03.2016 за № 25 (після 5 місяців фактичного та безперешкодного користуванням приміщенням) він повідомляв позивача про неможливість проведення саме ремонтних робіт в орендованому приміщені з причин розміщення автомобільної техніки на прилеглій території.

Проте, судом встановлено, що обґрунтованих звернень відповідача до позивача, з приводу неможливості використання приміщення, за весь період договору оренди не надходило.

У зв'язку з чим, обґрунтованих доказів існування обставин, які б унеможливлювали використання орендованого майна відповідачем не надано.

Щодо посилання апелянта на практику Вищого господарського суду України, зокрема на постанову № 910/29612/15, в якій касаційна інстанція зазначила, що балансоутримувач не має права на розірвання договору, колегія суддів зазначає, що по-перше, предметом спору в рамках вказаної справи є не дострокове розірвання договору у зв`язку із порушенням строків сплати орендної плати, а встановлення факту припинення договору оренди та вираження волі балансоутримувача не продовжувати в подальшому строк такого договору, а по-друге згідно тексту наданої постанови ВГСУ не вбачається, що умовами спірного договору містили точно такий же пункт, як спірний договір щодо права розірвання договору (п. 9.6 договору).

Також, колегія суддів не приймає до уваги надану відповідачем постанову ВГСУ від 12.02.2015 № 916/3285/14, якою зазначено, що умовами договору не передбачено право балансоутримувача звертатися з вимогою про розірвання договору, оскільки як вбачається з тексту постанови, договір, що є предметом спору в рамках справи 916/3285/14, є двостороннім та укладений саме між орендодавцем та орендарем, в той час як спірний договір в рамках справи № 910/9482/16 є трьохстороннім.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, а відтак матеріали справи свідчать про порушення відповідачем прав позивача, а отже судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволено позовні вимоги Комунального підприємства "Печерськсервіс", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін -2013" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін -2013" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін -2013" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/9482/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/9482/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко