Постанова

від 27.10.2016 по справі 915/368/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2016 р.Справа № 915/368/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: Держирука В.Г., довіреність № б/н, дата видачі : 22.03.16;

від відповідача: не з'явився, про час і місце судового засідання належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Миколаївської області від 07.09.2016р.

у справі №915/368/16

за позовом Снігурівського професійного ліцею

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.2011р.

В С Т А Н О В И В :

30.03.16 р. Снігурівський професійний ліцей звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом та уточненнями до нього, згідно з якими просив визнати недійсним договір про спільну діяльність від 01.09.2011, укладений із ФОП ОСОБА_2, оскільки цей договір є удаваним, вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, а саме - договору оренди, а тому відповідно із ст.235 ЦК України спірні правовідносини сторін повинні регулюватися правилами щодо договору оренди, умови якого суперечать приписам ч.1 ст.92 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання недійсним спірного договору згідно із ст.ст.203, 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.09.16р. (суддя Мавродієва М.В.) позов Снігурівського професійного ліцею задоволено, визнано недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність від 01.09.2011р., укладений між Снігурівським професійним ліцеєм та ФОП ОСОБА_2, з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 689 грн.

До вказаного висновку суд 1 інстанції дійшов з огляду на те, що сторони спірного договору при його укладанні не мали на меті спільну діяльність та отримання прибутку із його розподілом між сторонами, фактично сторони приховали договір оренди земельної ділянки, а тому відповідно із ст.235 ЦК України спірні правовідносини сторін повинні регулюватися правилами щодо договору оренди. Оскільки Снігурівський професійний ліцей, як постійний землекористувач, у відповідності із ч.1 ст.92 ЗК України, ч.4 ст.4 Закону України „Про оренду землі" не наділений правом надання земельної ділянки в оренду, то спірний договір суперечить вказаним нормам закону і у відповідності із ст.ст.203, 215 ЦК України судом 1 інстанції визнано недійсним на майбутнє.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_2 через господарський суд Миколаївської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 07.09.16 р. та відмовити у позові Снегурівського професійного ліцею, оскільки вказане рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального, процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для розгляду справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 посилається на те, що спірний договір не виконувався саме позивачем, хоча останній отримував гроші від спільної діяльності, тому невиконання позивачем умов цього договору не може бути підставою для визнання його недійсним. Земельна ділянка за спірним договором позивачем в оренду не передавалася і по теперішній час знаходиться у його користуванні. Сторони мали на меті спільну діяльність, договір виконувався з боку відповідача, а позивач отримував гроші від спільної діяльності, самі умови договору про спільну діяльність відповідають чинному законодавству, а тому у суду 1 інстанції не було підстав для визнання його недійсним.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак його представник в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає наявним матеріалам справи і чинному законодавству.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги не заявляв, тобто без поважних причин не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, тому апеляційна скарга розглянута за відсутністю його представника.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Згідно із статутом Снігурівського професійного ліцею (а.с.15-21), затвердженого першим заступником Міністерства освіти та науки України, Снігурівський професійний ліцей є державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.

Ліцей є сільськогосподарським виробником, що займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, переробкою власної виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Положеннями пункту 5.1 Статуту управління ліцеєм здійснюється Міністерством освіти і науки України, управлінням освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Снігурівський професійний ліцей є державною організацією (установа, заклад), засновником якого є Міністерство освіти і науки України, види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, загальна середня освіта, професійно-технічна освіта.

Як вбачається з Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1 Снігурівський професійний ліцей на підставі розпорядження Снігурівської районної державної адміністрації №730-р від 07.11.2006 є постійним користувачем земельної ділянки площею 369,21 га, що розташована в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, цільове призначення якої - для дослідних і навчальних цілей (а.с.22).

01.09.2011 року між сторонами у справі укладено Договір про спільну діяльність (надалі Договір) (а.с.12).

Відповідно до розділу І Договору "Предмет і мета договору" сторони домовились в процесі виробничого навчання та виробничої практики учнів на полях учбового господарства Снігурівського професійного ліцею спільно виробляти сільськогосподарську продукцію, а саме: зернові культури.

Згідно розділу 2 Договору відповідач зобов'язався: надавати робочі місця для виробничого навчання і виробничої практики учнів ліцею в процесі вирощування сільськогосподарської продукції; надавати сільськогосподарську техніку для обробки сільськогосподарських культур; забезпечувати ПММ, посівними матеріалами, добривами, отрутохімікатами та іншими матеріалами, необхідними для вирощування продукції; здійснювати оплату праці учнів та майстрів виробничого навчання, зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, та іншу.

В свою чергу позивач зобов'язався надати для спільного вирощування сільськогосподарських культур 359, 44 га землі відповідно до Державного акту на землю; в процесі виробничого навчання та виробничої практики учні приймають участь в виробництві сільськогосподарської продукції; забезпечити контроль за дотриманням технології вирощування сільськогосподарських культур; проводити інструктажі з працівниками та учнями з охорони праці та безпеки життєдіяльності; забезпечити контроль за виробничим навчанням та практикою учнів та інше.

В розділі 3 Договору сторони передбачили, що відповідач виплачує позивачу 360,00 грн. за гектар використаної землі. Загальна сума за рік складає 129 394,40 грн. Оплата проводиться два рази на рік: до 01 березня та 01 жовтня. У випадку двосторонньої домовленості оплата може проводитись вирощеною сільськогосподарською продукцією по цінам, які склались на момент реалізації.

30.05.2014 сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору про спільну діяльність, згідно якого відповідач виплачує 630,0 грн. за гектар використаної землі, загальна сума за рік складає 226 447,20 грн. (а.с.13).

Додатковою угодою №1 від 23.12.2014 сторони пролонгували строк дії договору на п'ять років, а саме до 31.12.2019 (а.с.14).

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (Учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Як вбачається з наявних матеріалів справи сторонами не надано доказів надання робочих місць для виробничого навчання і виробничої практики учнів ліцею в процесі вирощування сільськогосподарської продукції та направлення ліцеєм учнів для навчання та виробничої практики; здійснення оплати праці учнів та майстрів виробничого навчання, зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції; здійснення контролю за дотриманням технології вирощування сільгоспкультур тощо.

При цьому, обробка полів, внесення добрив, вирощування та збір сільськогосподарських культур відбувались, але здійснювались тільки відповідачем без участі позивача. Позивач лише отримував грошові кошти у розмірі, визначеному п.3.1 Договору як плату за "використану землю". Вказані обставини в судових засіданнях підтвердили й самі сторони.

Таким чином, суд 1 інстанції дійшов правомірного висновку про те, що спільної діяльності за Договором для досягнення його мети, визначеної у п.1.1 сторонами не велося, а відбувалось платне користування відповідачем земельною ділянкою наданою позивачу у постійне користування.

Аналіз змісту спірного договору свідчить про те, що сторони, уклавши договір про спільну діяльність, фактично приховали укладання договору оренди земельної ділянки. Підтвердженням цьому, крім вищенаведеного є умови розділу 3 договору, в якому розподіл прибутків від спільної діяльності визначено не від кількості виробленої сільгосппродукції, а встановлена плата за гектар, наданої у користування земельної ділянки. Більш того, у договорі від 30.05.14 р. про внесення змін до договору про спільну діяльність від 01.09.2011 р. (а.с.43), а саме до п.3.1 розділу 3 спірного договору сторони безпосередньо вказали, що для розрахунку орендної плати застосовується коефіцієнт нормативної грошової оцінки землі 1,756 і плата за 1 гектар використовуваної землі складає 630 грн., тобто сторони чітко визначили розмір орендної плати за використання відповідачем земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Відповідно до ч.2 ст.235 ЦК України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215, ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічні правова позиція у п. 3.11 постанови ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Згідно із ст.ст. 1, 8 Конституції України зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Згідно статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі (п."а" ч.1).

Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі мають право без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення.

Землекористувач також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п."б" ч.1).

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст.189 ЦК України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Відтак, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно з ч.4 ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Позивач повноваженнями на надання земельної ділянки в оренду не наділений, оскільки остання належить йому на праві постійного користування, яке передбачає лише повноваження на володіння і користування земельною ділянкою.

Оспорюваний договір також не відповідає ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі", якою визначено порядок укладення договору оренди землі (зокрема, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону). Відповідні рішення не приймалися, аукціон не проводився.

З врахуванням вищенаведеного, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач фактично передав в оренду земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

За вищенаведених обставин та вимог чинного на час укладання спірного договору законодавства, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов та визнав недійсним на майбутнє спірний договір.

Посилання скаржника на те, що умови спірного договору не виконувалися саме позивачем та судом не досліджені причини невиконання позивачем умов договору про спільну діяльність, не заслуговують на увагу оскільки судом 1 інстанції встановлено, що невиконання сторонами умов цього договору пов'язано із тим, що сторони при його укладанні не мали на меті виконання його умов, оскільки сторони фактично уклали договір оренди земельної ділянки, при цьому відповідач користувався земельною ділянкою, а позивач отримував орендну плату.

З огляду на вищенаведене, апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 07.09.16 р. - без змін.

Згідно ст.49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 07.09.16 р. - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 28.10.2016 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.