Постанова

від 27.10.2016 по справі 823/1439/16

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року справа № 823/1439/16

м. Черкаси

11 год. 45 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Каліновської А.В.,

при секретарі - Поштаренку О.І.,

за участю:

представника позивача - Андрос Л.В.,

представника відповідача - Радченко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 21.09.2016 №0000702200.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік на суму 22483 грн. 00 коп. та податку на додану вартість на суму 23667 грн. 00 коп. по господарським правовідносинам з контрагентом ТОВ «Іншаат-Інвест», оскільки із зазначеним контрагентом здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні первинні документи. Представник позивача зазначає, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами. Наявність вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 №185/10511/14-к щодо громадянина ОСОБА_3, який придбав у жовтні 2012 року ТОВ «Іншаат-Інвест» для незаконного формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість для суб'єктів господарювання - не може бути негативним наслідком для позивача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав зазначених вище та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надавши суду письмове заперечення, в якому посилається на те, що проведеною фактичною позаплановою документальною перевіркою публічного акціонерного товариства «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік на суму 22483 грн. 00 коп. та податку на додану вартість на суму 23667 грн. 00 коп. по господарським правовідносинам з контрагентом ТОВ «Іншаат-Інвест», у зв'язку з відсутністю фактичного здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасуванню не підлягає, а надані позивача до суду документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Іншаат-Інвест». Також представник відповідача зазначив, що податковим органом при проведенні перевірки використано вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 №185/10511/14-к щодо громадянина ОСОБА_3, який придбав у жовтні 2012 року ТОВ «Іншаат-Інвест» для незаконного формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість для суб'єктів господарювання.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Публічне акціонерне товариство «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» зареєстроване як юридична особа Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області 26.09.1995, ідентифікаційний код 05467694.

На підставі наказу Смілянської ОДПІ 06.09.2016 №347 та направлення від 07.09.2016 №224, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 - VІ (із змінами та доповненнями) з 07.09.2016 по 08.09.2016 посадовою особою Смілянської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за 2013 рік та податку на додану вартість за серпень 2013 року при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Іншаат-Інвест». За результатами вищезазначеної перевірки Смілянською ОДПІ складено акт від 12.09.2016 №1937/23-04-14-008/05467694.

В акті перевірки встановлено порушення ПАТ «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 22483 грн. 00 коп., а також п. 198.1 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 23667 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки, Смілянською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0000702200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 28103 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 22483 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 5620 грн. 75 коп.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України)

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2013 року між ТОВ «Іншаат-Інвест» (Постачальник) та ПАТ «Мало-Бузуківський гранітний кар'єр» (Покупець) укладено договір поставки товарів №15/08-1.

Перевіряючи реальність здійснення вказаної господарської операції між позивачем та ТОВ «Іншаат-Інвест», судом досліджено відомості, які містяться у видатковій накладній від 29.08.2013 №290801 ТОВ «Іншаат-Інвест» про реалізацію товару - бронь КСД-2200 №305, бронь КСД-2200 №203 та встановлено, що вказана видаткова накладна складена у м. Павлограді Дніпропетровської області.

Однак, згідно відомостей, які містяться у товарно-транспортній накладній від 29.08.2013 БЗС №000028 та посвідчення про відрядження посадової особи позивача до ТОВ «Іншаат-Інвест» - вищезгаданий товар отриманий (відвантажений) не у місті Павлограді Дніпропетровської області, а в місті Кривий Ріг, що ставить під сумнів реальність здійснення вказаної господарської операції.

Також, судом досліджено вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 №185/10511/14-к, громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України. Зазначений вирок набрав законної сили 20.02.2015.

Згідно із ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України визначено, що ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, - караються штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У зазначеному вироку встановлено, що ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної діяльності підприємства, що в подальшому виразилось у здійсненні фінансово-господарських операцій, які фактично не проводились, керуючись необізнаністю ОСОБА_4, вмовив останнього зареєструвати на його ім'я юридичну особу - ТОВ «Іншаат-Інвест». Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, не маючи ніякого бажання здійснювати законну діяльність юридичної особи ТОВ «Іншаат-Інвест» (код 33370819) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в незаконному формуванні сум податкового кредиту з податку на додану вартість для інших суб'єктів господарювання реального сектору економіки, 28.01.2013 року у денний час за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Радянська, б. 55, офіс 21, підробив податкову накладну № 19 від 28.01.2013 року ТОВ «Іншаат-Інвест» шляхом внесення в її зміст відомостей про здійснення фінансово-господарських операцій із ПАТ «Укрспецреконструкція» (ІПН 310305826564), достовірно знаючи, що фінансово-господарські взаємовідносини із вказаним підприємством фактично не проводились, після чого використав завідомо підроблений документ, видавши його останньому з метою подальшого його використання для відображення у своїй звітності сум по нібито проведеним фінансово-господарським операціям у складі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно частини 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_4 будучи лише формально учасником та директором ТОВ «Іншаат-Інвест», не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту товариства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ «Іншаат-Інвест», не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку.

Таким чином, суд не бере до уваги посилання позивача на первинні документи, що були надані ним для підтвердження подальшого використання товару, адже з наданих документів не можливо встановити походження самого товару (чи придбаний він саме у контрагента позивача - ТОВ «Іншаат-Інвест»), а з урахуванням тих обставин, що судом не встановлено реальності укладених угод між позивачем та його контрагентами, надані документи не можуть вважатися підтвердженням реальності господарських зобов'язань.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім того, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже, в даному випадку наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних не є достатньою підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, з урахуванням відсутності підтвердження реального здійснення господарської операції саме із контрагентом - ТОВ «Іншаат-Інвест».

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012, у якій Верховним судом України зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу.

Отже, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Іншаат-Інвест», а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області від 21.09.2016 №0000702200 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області в суді обґрунтував свою позицію з посиланням на норми законодавства України.

Натомість представник позивача вмотивованих доводів на підтвердження позову не навів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосув ання судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Каліновська

Повний текст рішення виготовлено 01.11.2016.