Рішення

від 21.10.2016 по справі 341/1281/14-ц

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1281/14-ц

Номер провадження 2/341/150/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2016 року Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Гаполяка Т.В.

секретаря Томин Л.В.

з участю осіб, що беруть участь у справі:

позивача ОСОБА_1

її представника адвоката Кочута М.В.,

представників відповідачів ОСОБА_3,ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Галичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про визнання права власності на частину будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про визнання права власності на частини будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2015 року в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 23 вересня 2015 року зазначені рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду скасовані справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позивач, кінцеві сформувавши позовні вимоги, просить суд:

-визнати за нею право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1;

-витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_6 ? частини спірного будинку, зобов'язавши повернути їй таку;

-визнати незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_5.»;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, виданий Блюдниківською сільською радою ОСОБА_5;

-визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,0868 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що її матері ОСОБА_9 належав будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 За життя, в 1999 році матір'ю складено заповіт, яким усе своє майно вона заповіла в рівних долях їй та сестрі - відповідачу ОСОБА_5 Однак, у 2005 р. між її матір'ю та сестрою ОСОБА_5 укладено Договір дарування спірного будинку.

У 2010 році мати померла, після смерті якої відкрилась спадщина.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року Договір дарування спірного будинку визнаний недійсним. Вважає, що будинок входить до спадкової маси спадкодавця - її матері ОСОБА_9

Після смерті матері нею отримане свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, зокрема на земельні ділянки. У видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частину житлового будинку нотаріусом їй було відмовлено, оскільки нею не подано правовстановлюючого документу на будинок і реєстрація права власності на такий здійснена за відповідачем ОСОБА_5 Звернувшись до суду з даним позовом їй стало відомо, що її сестра - відповідач ОСОБА_5 19 лютого 2014 року продала даний будинок та земельну ділянку на якій розташований будинок, отриману в порядку приватизації ОСОБА_6

Вважає,що вона має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння, тобто у добросовісного набувача ОСОБА_6

Вважає, що Блюдниківська сільська рада незаконно передала у власність ОСОБА_5 цілу земельну ділянку для обслуговування житлового будинку. Відтак, рішення Блюдниківської сільської ради про передачу у власність земельної ділянки на якій розташовано спірний будинок, державний акт про право власності на земельну ділянку та наступні правочини слід визнати недійсними.

В судовому засіданні позивач, її представник - адвокат Кочут М.В. позов підтримали. Надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 щодо задоволення позову заперечила. Зазначила, що позивачем не доведено факту вибуття спірного будинку з володіння спадкодавця ОСОБА_10 поза її волею. Відтак, спірний будинок не входить до спадкової маси. Просила призначити посмертну судову психіатричну експертизу на вирішення якої винести питання чи розуміла ОСОБА_10 на час укладення договору дарування в 2005 році значення своїх дій та могла керувати ними.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 позов заперечив. Заперечуючи позов покликався на те, що позивачем не доведено факту вибуття спірного будинку з володіння спадкодавця ОСОБА_10 поза її волею. Відтак, спірний будинок на даний час належить ОСОБА_11 і не входить до спадщини спадкодавця ОСОБА_9 Окрім цього вважає, що позивачем пропущено встановлений ЦК України трьохрічний строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 стало відомо в день смерті матері ОСОБА_9, з огляду на те, що спадкове майно належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини - смерті спадкодавця. Однак, ОСОБА_1 не звернулась до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину чи з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідач Блюдниківська сільська рада Галицького району Івано-Франківської області в судове засідання представника не скерувала. Судом ухвалено розглянути справу за відсутності такого.

Заслухавши позивача, її представника - адвоката Кочута М.В., представника відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_12 - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи суд приймаючи рішення у справі враховує наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 належав житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1, що стверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2005 року (т. 1, а.с. 48)

За Договором дарування від 06 вересня 2005 року ОСОБА_9 спірний будинок та господарські споруди подарувала відповідачу ОСОБА_5 (справа 2/341/5/14, т. 1 а.с. 5).

Рішенням Блюдниківськівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської від 10 липня 2010 року вирішено передати ОСОБА_5 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 125).

На підставі даного рішення ОСОБА_5 видано Державний акт від 30 липня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0867 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1 а.с. 190).

19 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0867 га, що за адресою: АДРЕСА_1 та спірного житлового будинку за цією ж адресою.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи - органу опіки і піклування Галицької районної адміністрації Івано-Франківської області Договір дарування спірного будинку від 06 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - визнано недійсним (справа 2/341/5/14, т. 3 а.с. 49-51).

На випадок смерті ОСОБА_9, 08 червня 1999 року, залишила заповіт, яким все своє майно заповіла в рівних частках позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що стверджується наявною копією свідоцтва про смерть. (т. 1, а.с. 4).

На час смерті ОСОБА_10 проживала сама, що стверджується копією довідки, виданої 29 липня 2010 року Виконавчим комітетом Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області (т. 1 а.с. 20).

30 липня 2010 року ОСОБА_5 та 29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулись до Державного нотаріуса Галицької районної державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 85, 87).

Державним нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори видано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 на частину спадкового майна, а саме на земельні ділянки (т. 1, а.с. 124-129).

26 травня 2014 року державним нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне будинковолодіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є таким, що прийняли спадщину, оскільки протягом шести місяців з часу відкриття спадщини - смерті ОСОБА_9 звернулись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Частки таких є рівними.

Відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, зокрема, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст.392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Захист права в порядку ст. 392 ЦК можливий, коли особа набула права власності внаслідок спадкування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦП України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав судам надано роз'яснення, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Слід констатувати, що у власника - спадкодавця ОСОБА_9 не було волі на передачу права володіння спірним будинком відповідачу ОСОБА_5, оскільки на момент вчинення 06 вересня 2005 року Договору дарування спірного будинку, ОСОБА_9 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що стверджується актом повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 836 від 11 жовтня 2013 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатрчної експертизи (справа 2/341/5/14, т. 2 а.с. 215-223) та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи - органу опіки і піклування Галицької районної адміністрації Івано-Франківської області, яким Договір дарування спірного будинку від 06 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - визнано недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 225 ЦК України - правочин вчинений фізичною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (справа 2/341/5/14, т. 3 а.с. 49-51).

Відтак, позов в частині вимог: визнати за позивачем право власності на ? частини спірного будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_9; та витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_6 ? частини спірного будинку, слід задовольнити.

Доцільності призначати посмертну судово-психіатричної експертизи в межах даної справи для з'ясування того, чи ОСОБА_9 на момент вчинення 06 вересня 2005 року Договору дарування. спірного будинку усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними суд поважав за недоцільне, оскільки дане питання було предметом дослідження комісійної судово-психіатричної експертизи проведеної у справі № 2/341/5/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи - органу опіки і піклування Галицької районної адміністрації Івано-Франківської області про визнання Договору дарування спірного будинку недійсним.

Для розв'язання проблеми розмежування випадків застосування двохсторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна, слід зазначити, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину є притаманною при зверненні з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину.

Від особи, яка не є стороною недійсного правочину, майно може бути витребувано шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.

У випадках, коли в позовах поєднуються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і, відповідно, застосовувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами ст.4, пп.3, 4 ч.1 ст.214 ЦПК.

Відтак, вимогу щодо зобов'язання ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 частину спірного житлового будинку слід розцінити як вимогу способу захисту - реституції і в задоволенні такої слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Статтею 92 ЗК України визначено коло суб'єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно із ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,0867 га за адресою: АДРЕСА_1 передана у власність відповідачу ОСОБА_5, як користувачу такої - власнику спірного житлового будинку.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно (ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Верховного Суду України у справі за N 6-3090 цс15).

З огляду на те, що: позивач «титульний володілець» має право на захист іншого речового права щодо земельної ділянки - права користування та володіння; як користувач земельної ділянки разом з іншим користувачем - співвласником будинку має право на участь у формуванні земельної ділянки при отриманні такої у власність; підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, тому позов в частині:

-визнати незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_5;

-визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, виданий Блюдниківською сільською радою ОСОБА_5,

- слід задовольнити.

Також слід визнати недійсним правочин вчинений внаслідок реалізації прав власника майна набутого при обставинах за яких підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що вказує на підставність позову в цій частині.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 щодо пропуску строку позовної давності при звернення ОСОБА_1 до суду з зазначеними вимогами, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

ОСОБА_1 звернулась з зазначеним позовом до суду 12 червня 2014 року.

Початок перебіг строку позовної давності щодо вимоги про визнання права власності на спадкове майно слід розраховувати з часу відмови нотаріуса ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину 26 травня 2014 року. ОСОБА_1 не була учасником процедури набуття у власність спірної земельної ділянки. Про оспорювані рішення органу місцевого самоврядування, акту про право власності на земельну ділянку, договори купівлі-продажу їй стало відомо під час розгляду справи судом.

Відтак, строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущено.

По справі слід провести розподіл судових витрат порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, стягнувши такі з відповідачів пропорційно задоволеним.

До судових витрат, які слід стягнути з відповідачів суд відносить суму 487 грн. 20 коп. сплаченого судового збору та 3 300 грн. витрат на правову допомогу при розгляді справи судом першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 62, 63, 64, 208, 209, 212-215, 218, 294, 295 ЦПК України ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 права власності на ? (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1; (276)

Витребувати на користь ОСОБА_1 від добросовісного набувача ОСОБА_6 ? (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. з господарськоми будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1;

Визнати незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_5»;

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, виданий Блюдниківською сільською радою ОСОБА_5;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

В частині вимог щодо зобов'язання ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 ? (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. з господарськоми будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1,

- в позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1718 грн. 24 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 250 грн. 73 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 980 грн. 80 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 737 грн. 44 коп. судових витрат за рахунок коштів місцевого бюджету Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:Т. В. Гаполяк