Ухвала

від 10.01.2017 по справі 341/1281/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 341/1281/14-ц

Провадження № 22-ц/779/73/2017

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Блюдниківської сільської ради про визнання права власності на частину будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради, визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду від 21 жовтня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частини будинковолодіння в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7

Ухвалою Галицького районного суду від 24 вересня 2014 року до участі в розгляді справи в якості відповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Блюдниківську сільську раду.

В процесі розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_4 ? частини будинку по АДРЕСА_1, зобов'язавши його повернути їй ? частини цього домоволодіння, визнати незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року Про передачу ОСОБА_8 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, кадастровий номер НОМЕР_2, виданого Блюдниківською сільською радою ОСОБА_3, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га, розташованої по АДРЕСА_1, який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її матері ОСОБА_7 належав будинок по АДРЕСА_1, у 1999 році матір'ю було складено заповіт, згідно з яким усе своє майно вона заповіла в рівних частках їй та сестрі ОСОБА_3 У 2005 році даний будинок мати подарувала сестрі ОСОБА_3

У 2010 року мати померла і після її смерті нею було отримано свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, зокрема на земельні ділянки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року договір дарування будинку був визнаний недійсним, у зв'язку з чим вона звернулася до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину на ? частини житлового будинку, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частини будинку нотаріусом було відмовлено, оскільки нею не подано документів про право власності на будинок, який належав її матері і, крім того, даний будинок зареєстрований за відповідачкою ОСОБА_3

Після звернення до суду з позовом, їй стало відомо, що її сестра ОСОБА_3 19 лютого 2014 року без її відома та згоди продала будинок та земельну ділянку ОСОБА_4

Посилаючись на те, що вона набула право згідно із заповітом на спадкування частини майна і має право на витребування свого майна із чужого незаконного володіння у добросовісного набувача ОСОБА_4, крім того, Блюдниківською сільською радою незаконно було передано у власність ОСОБА_3 цілу земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, а тому державний акт про право власності на земельну ділянку та договір купівлі - продажу земельної ділянки є недійсними, просила позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду від 21 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 права власності на ? частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Витребувано на користь ОСОБА_2 від добросовісного набувача ОСОБА_4 ? частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею, що за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, виданий Блюдниківською сільською радою ОСОБА_3

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 718,24 грн. понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 250,73 грн. понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 980,80 грн. понесених судових витрат.

Стягнуто з Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2 737,44 грн. судових витрат за рахунок коштів місцевого бюджету Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області.

В апеляційній скарзі на дане рішення в частині задоволених позовних вимог представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що висновок суду про те, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_7 поза її волею зроблене на підставі рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року та на підставі акту повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 836 від 11 жовтня 2013 року, проведеної в іншій цивільній справі, у якій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 участі не приймали та були позбавленні можливості подавати докази, заяви, клопотання, а тому рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року не може мати преюдиційну силу.

В свою чергу судом першої інстанції безпідставно відмовлено представнику ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Судом не було враховано, що з часу смерті ОСОБА_7, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 виникло право на звернення з позовом до суду, оскільки позивачу достеменно було відомо про те, що власником майна є ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 06 вересня 2005 року, яка вважалася добросовісним набувачем майна, а тому суд першої інстанції повинен був застосувати позовну давність.

Крім того, суд першої інстанції, встановивши добросовісність набуття будинковолодіння і земельної ділянки ОСОБА_4, у випадку із будинковолодінням застосував правовий механізм передбачений статтею 388 ЦК України, а у випадку із земельною ділянкою позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки в цілому на підставі статей 203, 215 ЦК України і суд задовольнив таку вимогу, керуючись при цьому ще й главою 83 ЦК України, що є не правильним, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення виходить, що в ситуації з будинковолодінням ОСОБА_4 є добросовісним набувачем майна, а в ситуації із земельною ділянкою є недобросовісним.

При цьому, суд визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки в цілому, хоча позивач ОСОБА_2 претендує тільки на ? частини цієї земельної ділянки.

У зв'язку з наведеним, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким в цій частині відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представник ОСОБА_3 і ОСОБА_5 - ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених мотивів.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 апеляційну скаргу заперечили, посилаючись на її безпідставність.

Представник Блюдниківської сільської ради в засідання апеляційного суду не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином був повідомлений.

А тому колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутності на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є рідними сестрами. Їхній матері ОСОБА_7 належав житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2005 року.

08 червня 1999 року ОСОБА_7 було складено заповіт, згідно з яким вона усе своє майно заповіла в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3

06 вересня 2005 року ОСОБА_7 спірний житловий будинок та господарські споруди подарувала ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

Рішенням сесії Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської від 10 липня 2010 року було передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га по АДРЕСА_1

На підставі даного рішення, 30 липня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0868 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

30 липня 2010 року ОСОБА_3, а 29 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулись до Галицької районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті їхньої матері ОСОБА_7

10 грудня 2010 року нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 на частину спадкового майна, а саме: на ? частини земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площами 0,2065 га, 0,1000 га, 0,1600 га та ? частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7689 га.

У видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частину будинку нотаріусом позивачу було відмовлено оскільки не подано документів про право власності на будинок, який належав її матері, крім того, даний будинок зареєстрований за відповідачкою.

Також встановлено, що 19 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель за цією ж адресою.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року договір дарування житлового будинку визнаний недійсним.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, або, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Враховуючи, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року договір дарування спірного будинку від 06 вересня 2005 року визнано недійсним з підстав, визначених ч.1 ст. 225 ЦК України, оскільки спадкодавець на момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що свідчить про порок волі при укладенні договору, спірний житловий будинок за договором купівлі-продажу було продано і його володільцем є ОСОБА_4, який є добросовісним набувачем та враховуючи, що після смерті ОСОБА_7, позивач у встановленому законом порядку прийняла частину спадщини, а відтак з часу відкриття спадщини вона набула право власності на успадковану ? частину житлового будинку, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 та витребування зазначеного майна від добросовісного набувача ОСОБА_4 за правилами ст. 388 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що судом зроблено висновок про вибуття майна поза волі ОСОБА_7 на підставі рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року та на підставі акту повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 836 від 11 жовтня 2013 року, проведеної в рамках іншої цивільної справи та судом було безпідставно відмовлено у призначенні посмертної судово-психіатричної експертизи не заслуговують на увагу, оскільки обставини вибуття майна поза волі ОСОБА_7 були встановлені рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року та відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України додаткового доказування не потребують.

За положеннями ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Колегія суддів вважає, що оскільки договір дарування житлового будинку від 06 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в судовому порядку визнаний недійсним, житловий будинок з господарськими будівлями і споруди в порядку спадкування за заповітом належить ОСОБА_2 в 1/2 частині і передачею у власність ОСОБА_3 всієї земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 порушувалися права та інтереси ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2014 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю тягне за собою визнання недійсною і цивільно-правової угоди, вчиненої на підставі цього акту.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, встановивши добросовісність набуття будинковолодіння і земельної ділянки ОСОБА_4, прийшов до невірного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в цілому, оскільки з врахуванням положень ст. 120 ЗК України, а також наявності у позивача передбаченого законом права на користування спірною земельною ділянкою, укладеним договором купівлі-продажу порушуються її права, що має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в цілому.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У ч.ч. 1 і 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Оскільки про порушення свого права ОСОБА_2 дізналася після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину 26 травня 2014 року, а з позовом до суду позивач звернулася 12 червня 2014 року, висновок суду про те, що строк позовної давності не пропущено є вірним.

А тому не заслуговують на увагу доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, поданою його представником ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Галицького районного суду від 21 жовтня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: Г.П. Мелінишин

Л.В. Василишин