Постанова
від 19.06.2019 по справі 341/1281/14-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 341/1281/14-ц

провадження № 61-24237св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Блюдниківська сільська рада Галицького району Івано-Франківської області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про визнання права власності на частину будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянкиза касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року у складі судді Гаполяка Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року у складі колегії суддів: Беркій О. Ю., Мелінишин Г. П., Василишин Л. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява з урахуванням її уточнення мотивована тим, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , як рідні сестри, є спадкоємцями ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе своє майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках.

06 вересня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала у власність домоволодіння АДРЕСА_1 .

У 2007 році ОСОБА_5 у судовому порядку було визнано недієздатною та призначено її опікуном ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року вказаний договір дарування визнано недійсним.

10 грудня 2010 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, при цьому у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину домоволодіння нотаріус їй відмовив у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження права власності померлої на таке майно.

У судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, позивачу стало відомо, що домоволодіння, а також земельну ділянку для його обслуговування ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 .

Посилаючись на неможливість оформлення права на належну їй частину спадщини у зв`язку з реєстрацією права власності на спірне домоволодіння за відповідачем та видачею їй державного акта на право власності, вказуючи при цьому, що договір дарування домоволодіння було визнано недійсним у судовому порядку, просила позов задовольнити.

За заявою позивача ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2014 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Блюдниківську сільську раду Галицького району Івано-Франківської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справу переглядали суди неодноразово.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2015 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано на користь ОСОБА_1 від добросовісного набувача ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею на АДРЕСА_1 . Визнано незаконним рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30 листопада 2010 року, виданий Блюдниківською сільською радою ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га, розташованої на АДРЕСА_1 , який був укладений 19 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відмовлено у задоволенні частини вимог щодо зобов`язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку загальною площею 63,7 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: сараєм, стодолою, шопою, криницею, воротами, огорожею на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що у зв`язку з визнанням у судовому порядку недійсним договору дарування спірного будинку, який шляхом укладення договору купівлі-продажу було продано ОСОБА_3 , останній є добросовісним набувачем. Враховуючи те що позивач як один із спадкоємців ОСОБА_5 має право на визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку, є підстави для витребування майна від ОСОБА_3 за правилами статті 388 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у порядку спадкування, незаконним є рішення Блюдниківської сільської ради від 10 липня 2010 року про передачу ОСОБА_2 . всієї земельної ділянки для обслуговування цього будинку, а виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку - недійсним, що тягне за собою визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2014 року, укладеного на підставі такого акта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 341/1281/14-ц і витребувано її з Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки у даній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

03 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність в ОСОБА_5 волі на відчуження спірного майна зроблено на підставі недопустимих доказів, здобутих не в межах розгляду цієї справи. Заявник зазначає, що враховані судами рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року та акт повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 11 жовтня 2013 року не можуть вважатись належними доказами, оскільки ані він, ані його представник не брали участі як у справі, за результатом розгляду якої було прийнято зазначене рішення, так і у справі, в якій призначалась судова експертиза.

Доводом касаційної скарги є також те, що суди безпідставно не застосували строк позовної давності, відлік якого, на переконання заявника, розпочався з кінця 2010 року, коли ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину.

Зазначаючи, що у зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, ОСОБА_3 вказує на неправильно обраний позивачем спосіб захисту в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона зазначає про відсутність необхідності додатково призначати третю судово-психіатричну експертизу у зв`язку із попередньо проведеними двома експертизами, висновками яких встановлено, що ОСОБА_5 страждала стійким хронічним психічним розладом, яке позбавило її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Позивач стверджує, що вона не пропустила строк звернення в суд з позовом, оскільки можливість отримати свідоцтво про право на спадщину в неї виникло з часу визнання судом недійсним договору дарування домоволодіння.

Крім цього, обраний спосіб захисту є правильним, оскільки спірна земельна ділянка ОСОБА_5 не належала та була приватизована ОСОБА_2 після смерті їх матері.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами та спадкоємцями їх матері - ОСОБА_5 , якій на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 вересня 2005 року належав житловий будинок загальною площею 63,7 кв. м з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

08 червня 1999 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно з яким вона усе своє майно заповіла в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2

06 вересня 2005 року ОСОБА_5 спірний житловий будинок та господарські споруди подарувала ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Рішенням сесії Блюдниківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської від 10 липня 2010 року ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 30 липня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0868 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 30 липня 2010 року і 29 жовтня 2010 року відповідно звернулись до Галицької районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5

10 грудня 2010 року нотаріус Галицької районної державної нотаріальної контори видав ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площами 0,2065 га, 0,1000 га, 0,1600 га та 1/2 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7689 га.

У видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину будинку нотаріус відмовив через відсутність документів про право власності на будинок, який належав її матері, та реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на момент звернення позивачем до нотаріуса.

19 лютого 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель за цією ж адресою.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2014 року договір дарування житлового будинку визнано недійсним.

ОСОБА_1 , посилаючись на існування в неї як спадкоємця після померлої ОСОБА_5 права на 1/2 частину спірного домоволодіння, що належало ОСОБА_5 , а також на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, просила позовні вимоги задовольнити.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Положення зазначеної статті застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

За віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача.

Вирішуючи спір, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позивач як спадкоємець ОСОБА_5 має право на оформлення права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння, що входило до складу спадщини. Врахувавши при цьому ту обставину, що договір дарування, на підставі якого право власності на вказане домоволодіння перейшло до ОСОБА_2 , був визнаний недійсним у судовому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 як титульного володільця права на витребування майна від ОСОБА_3 (добросовісного набувача).

Щодо задоволених місцевим судом вимог позивача в частині визнання незаконним рішення Блюдниківської сільської ради, визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди.

При ухваленні рішення Блюдниківською сільською радою від 10 липня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 не було враховані інтереси позивача. Так, ОСОБА_1 користується рівним правом з іншим співвласником будинку - ОСОБА_2 на участь у формуванні земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй частини домоволодіння.

Таким чином, враховуючи, що право власності на земельну ділянку не входило до складу спадщини, а у спадкодавця було лише право користування земельною ділянкою комунальної власності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з правильності обраного ОСОБА_1 способу захисту та наявності підстав для задоволення позову у цій частині.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, і не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення19.06.2019
Оприлюднено03.07.2019
Номер документу82769492
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —341/1281/14-ц

Ухвала від 04.12.2019

Цивільне

Галицький районний суд Івано-Франківської області

Юсип І. М.

Постанова від 19.06.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Грушицький Андрій Ігорович

Ухвала від 10.06.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Грушицький Андрій Ігорович

Ухвала від 17.03.2017

Цивільне

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Гримич Майя Костянтинівна

Ухвала від 13.02.2017

Цивільне

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Гримич Майя Костянтинівна

Ухвала від 10.01.2017

Цивільне

Апеляційний суд Івано-Франківської області

Беркій О.Ю. О. Ю.

Ухвала від 10.01.2017

Цивільне

Апеляційний суд Івано-Франківської області

Беркій О.Ю. О. Ю.

Ухвала від 29.11.2016

Цивільне

Апеляційний суд Івано-Франківської області

Беркій О.Ю. О. Ю.

Ухвала від 28.11.2016

Цивільне

Апеляційний суд Івано-Франківської області

Беркій О.Ю. О. Ю.

Рішення від 21.10.2016

Цивільне

Галицький районний суд Івано-Франківської області

Гаполяк Т. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні