Постанова

від 30.11.2011 по справі 9/102-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011 № 9/102-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Фоззі"

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2011

у справі № 9/102-11 (ОСОБА_2

за позовом Дочірнє підприємство "Екосир"

до Закрите акціонерне товариство "Фоззі"

про стягнення 94962,04 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області № 9/102-11 від 20.09.2011 р. задоволений позов ДП «Екосир» до ЗАТ «Фоззі» про стягнення 94 962,04 грн.

Відповідач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 05.05.2008 сторонами укладено договір поставки № 1214, за умовами якого позивач, згідно плану поставок, зобов'язався передати у власність, а відповідач прийняти товар та здійснити оплату.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що на виконання умов договору поставив відповідачеві товар на загальну суму 633 323,21грн., оплата була проведена частково. Додатково сума боргу в подальшому була зменшена відповідно договору мерчендайзингових послуг № 34/2 від 05.05.08, укладеного сторонами у справі та договору про відступлення права вимоги від 03.08.09, укладеного позивачем та ТОВ «ТД «Еталон» , в зв'язку з чим заборгованість становить 94 962,04 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідач, заперечуючи проти рішення зазначає, що у суду не було правових підстав для задоволення позову враховуючи, що заборгованості не має так як сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, але суд дійшов помилкового висновку що штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатися однорідними вимогами. Крім того, довідка про наявність форс-мажорних обставин не стосується позивача, оскільки надзвичайна ситуація не торкнулася позивача, а також те, що у період екологічного лиха, план поставок погоджений позивачем без застережень. За таких обставин, на думку відповідача відсутній предмет спору, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Зі змісту ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ст. ст.655, 692 ЦК України).

Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема відповідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Частина 2 ст. 601 ЦК України зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, ст. 231 ГК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В даному випадку зобов'язання є однорідними у розумінні їх матеріального змісту, оскільки є грошовими.

Між тим, судова колегія вважає підставними висновки суду першої інстанції про неможливість зарахування зустрічних вимог, оскільки штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення.

Крім того, господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Екосир» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а штрафні санкції не є безспірними, що виключає можливість зарахування зустрічних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ЗАТ «Фоззі» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області № 9/102-11 від 20.09.2011 - без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ .

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

ОСОБА_1

05.12.11 (відправлено)