Постанова

від 01.11.2016 по справі 916/1186/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р.Справа № 916/1186/15-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

Суддів: Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В.,

секретар судового засідання Кіртока Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача -1 - не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача -2 - ОСОБА_1, за довіреністю №62 від 12.09.2016 року;

від третьої особи - не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСВАГОНСЕРВІС»

на рішення господарського суду Одеської області від 28 вересня 2016 року

по справі №916/1186/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ»

до відповідачів 1) Фермерське господарство В«КулевчаВ»

2) Товариство з обмеженою відповідальністю В«АМАКО УкраїнаВ»

Третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю В«Грін МарінВ»

про визнання окремих умов договору оренди недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства В«КулевчаВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«АМАКО УкраїнаВ» про визнання недійсними та припинення на майбутнє умов п.п. 4.4 Договору № 8857/344478 від 12.12.2014 р., укладеного між ФГ В«КулевчаВ» та ТОВ В«АМАКО УкраїнаВ» .

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю умов п.4.4. Договору положенням ч.2 ст.785 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28 вересня 2016 року по справі №916/1186/15-г (суддя Оборотова О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено, з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав для визнання п.4.4 договору недійсним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСВАГОНСЕРВІС» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що штраф у розмірі 20% є додатковим засобом спонукання до виконання умов договору, а тому не може суперечити чинним на момент його укладення нормативно-правовим актам.

Скаржник посилається на положення ст.ст.785, 546 ЦК України, вважає, що розмір неустойки за неповернення майна після закінчення договору визначений ст.785 ЦК України та не може бути змінений. Отже, умови п.4.4 Договору є такими, що суперечать положенням ч.2 ст.785, а також ч.1 ст.203 ЦК України.

В судове засідання 01.11.2016 року не з'явились представники ТОВ В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» , ФГ В«КулевчаВ» , ТОВ В«Грін МарінВ» , хоча вказані учасники процесу були належним чином повідомлені про час, дата та місце судового засідання.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 з останніми змінами від 17.10.12 року особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За таких обставин, оскільки ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду в судовому засіданні направлено за адресою місцезнаходження учасників процесу, судова колегія дійшла висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення сторін по дату, час та місце судових засідань. Причини неявки повноважних представників сторін суду не відомі.

Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, тому, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги позивача за відсутності представників ТОВ В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» , ФГ В«КулевчаВ» , ТОВ В«Грін МарінВ» за наявними матеріалами справи.

ТОВ «ОСОБА_1 Україна» надало до суду відзив на апеляційну скаргу, що надійшов електронною поштою на адресу суду 31.10.2016 року, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, та просить залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника відповідача-2, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«АМАКО УкраїнаВ» та Фермерським господарством В«КулевчаВ» було укладено договір оренди №8857/344478, згідно із умовами якого ТОВ В«АМАКО УкраїнаВ» зобов'язалось передати у платне строкове користування, а Фермерське господарство В«КулевчаВ» прийняти, вносити орендну плату та використовувати за призначенням пневматичну 16-ти рядну сівалку CH 8186 SDF з внесенням добрив.

Пунктом 2.3.7 договору оренди №8857/344478 передбачено, що Орендар повинен повернути майно за вимогою Орендодавця.

Згідно п.2.3.8 договору оренди №8857/344478 зазначено, що після закінчення терміну оренди або після його дострокового розірвання, не пізніше 3 (трьох) календарних днів повернути майно на склад Орендодавця (Київська обл., Бориспільський р-н., с. Проліски) в технічно справному стані за актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін.

Пунктом 4.4. договору оренди №8857/344478 встановлена відповідальність за прострочення повернення Майна з оренди, а саме штраф у розмірі 20% від відновної вартості неповернутого вчасно майна.

11.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» та Фермерським господарством В«КулевчаВ» , який є Боржником по Договору оренди, укладено договір поруки, в якому він частково (у межах одного відсотка) поручається перед Товариством з обмеженою відповідальністю В«АМАКО УкраїнаВ» , яке є кредитором по договору оренди №8857/344478, за виконання обов'язків Фермерського господарства В«КулевчаВ» щодо сплати неустойки згідно умов п.4.4 Договору №8857/344478 від 12.02.2014 року.

Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» зазначало, що умови п.4.4. Договору оренди №8857/3444878 від 12.02.2014 суперечать положенням ч.2 ст. 785 ЦК України, де зазначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Обґрунтовуючи своє право на звернення із позовом про визнання п.4.4. Договору оренди недійсним до суду, позивач посилався на договір поруки від 11.03.2014 року (який укладений між Позивачем як поручителем та Фермерським господарством В«КулевчаВ» , як Боржником) та положення п.2.10. Постанови Пленуму ВГСУ В«Про деякі питання правочинів недійснимиВ» №11 від 29.05.2013 року де зазначено, що крім учасників правочину (сторін за договором) позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши матеріали справи та відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, судова колегія погоджується з рішенням місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. В силу ч.1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

За змістом спірного правочину в обов'язки відповідача входить користування об'єктом, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в ст. 759 ЦК України, тобто, спірним договором передано у користування відповідачу на відповідний строк пневматичну 16-ти рядну сівалку CH 8186 SDF з внесенням добрив на строк, обумовлений договором.

У п.п. 2.1, 2.9, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 4.4. договору оренди №8857/344478 встановлена відповідальність за прострочення повернення Майна з оренди, а саме штраф у розмірі 20% від відновної вартості неповернутого вчасно майна.

Судова колегія зазначає, що при укладенні договору оренди №8857/344478 ТОВ В«АМАКО УкраїнаВ» (орендодавець) та ФГ В«КулевчаВ» (боржник), сторони договору діяли з власної волі та погодили всі вказані у даному правочині умови, шляхом підписання зазначеного договору уповноваженими представниками підприємств без протоколу розбіжностей, а також скріплення вказаного договору печатками.

Отже, судова колегія наголошує, що при підписанні договору сторони усвідомлювали можливі наслідки при настанні певних подій, як-то - неповернення орендованого майна у визначений строк.

Крім того, за приписами ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою.

Однак, сторонами договору поруки 11.03.2014 року є ТОВ В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» (поручитель) та ФГ В«КулевчаВ» (боржник), а ТОВ «ОСОБА_1 Україна», який є кредитором за договором оренди, взагалі не являється стороною договору поруки.

Отже, судова колегія зауважує, що вказаний договір поруки не породжує для сторін будь-яких наслідків.

Вказаної позиції притримується ТОВ «ОСОБА_1 Україна», про що зазначено у відзиві на апеляційну скаргу та про це зазначав представник в судовому засіданні.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю В«УКРТРАНСВАГОНСЕРВІСВ» не надало суду жодних належних та допустимих доказів які б підтверджували, те що п.4.4. договору оренди №8857/344478 який укладений між Фермерським господарством В«КулевчаВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«АМАКО УкраїнаВ» порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Дослідивши умови п.4.4 договору оренди в розрізі доводів скаржника про невідповідність вказаної умови положенням ст.ст.546, 785 ЦК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п.5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що правовою природою штрафу, обумовленого спірним п.4.4 договору оренди є те, що це штрафна санкція, яка нараховується у розмірі 20% від відновної вартості неповернутого вчасно майна за прострочення повернення майна орендарем.

Однак, апелянт помилково ототожнює зазначений штраф із неустойкою у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення.

Таким чином, судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним п.4.4 договору оренди №8857/3444878 від 12.02.2014 року.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСВАГОНСЕРВІС» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 28 вересня 2016 року по справі №916/1186/15-г залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 02.11.2016 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська