Ухвала

від 01.11.2016 по справі 813/5611/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 р. Справа № 876/12184/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Сеника Р.З.,

представника відповідача Стецьків Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

24 вересня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» звернулося в суд з адміністративним позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому, з врахуванням клопотання про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними(недійсними) та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 вересня 2015 року № 0000502201 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1672194,65 грн, та № 0000492202 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 19891,68 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що однією із підстав прийняття податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року № 0000502201 є висновок контролюючого органу про заниження ТзОВ "Галичина-Захід" зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за наслідками фінансово-господарських операцій з ТзОВ "Перша протеїнова компанія". В акті від 03 вересня 2015 року, складеному за наслідками перевірки ТзОВ "Галичина-Захід", зазначено про те, що ці операції не спричиняють реального настання правових наслідків, при цьому такий висновок ґрунтується виключно на результатах податкових перевірок ТзОВ "Перша протеїнова компанія", без належної правової оцінки господарських операцій саме позивача з ТзОВ "Перша протеїнова компанія". Натомість позивач під час проведення перевірки, з метою підтвердження правомірності формування показників податкової звітності за наслідками господарських операцій з названим контрагентом, надав усі первинні документи, проте їх, як вважає позивач, під час податкової перевірки безпідставно не взято до уваги. Також, позивач зазначає про те, що викладений в акті перевірки висновок відповідача про неправомірність формування податкового кредиту за наслідками операцій поставок з ТзОВ "Торговий дім "Протеїн Продакшн" та ПП "Євроцентр плюс" також не відповідає дійсним обставинам, оскільки податковий кредит на загальну суму 3698,43 грн було сформовано на підставі податкових накладних, отриманих від названих контрагентів товарів за наслідками операцій поставок товарів. Первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТзОВ "Торговий дім "Протеїн Продакшн" та ПП "Євроцентр плюс" також було надано під час перевірки, однак такі також не взято до уваги. Щодо списання основних засобів, то як зазначено в позові, для цього наказом від 02 січня 2013 року було створено спеціальну постійно діючу комісію, а кожен факт списання основних засобів оформлено відповідним актом на списання з висновком комісії про неможливість використання цих основних засобів за призначенням, які також було надано контролюючому органу.

З покликанням на норми п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України позивач зазначає, що така ліквідація для цілей оподаткування не може розглядатися як постачання основних виробничих або невиробничих засобів, відповідно висновок відповідача в цій частині, на думку позивача, також не ґрунтується на вимогах закону. Щодо необхідності нарахування штрафу при поданні уточнюючих розрахунків у зв'язку із самостійно виявленими помилками, то позивач вважає, що відповідач в даному випадку дійшов помилкового висновку про заниження податкового зобов'язання з ПДВ перед бюджетом, оскільки ТзОВ "Галичина-Захід" як сільськогосподарське підприємство перебуває на спеціальному режимі оподаткування. Такий правовий статус платника, в силу вимог п. 209.2 ст. 209 ПК України передбачає, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства. Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 14.09.2015 року № 0000492202 (в частині, що оскаржується), то таке ґрунтується на висновку відповідача про заниження податку з доходу нерезидента - компанії SKIOLD A/S (Королівство Данія). На думку позивача, такий висновок також є помилковим, позаяк на виконання вимог п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України, названа компанія-нерезидент надала довідку, що підтверджує статус резидента Данії, тому звільнена від сплати податку в Україні.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 14 вересня 2015 року № 0000502201 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1672192,00 грн(в тому числі за основним платежем на суму 978188,00 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями на суму 694004,00 грн) та № 0000492202 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 19891,68 грн(в тому числі за основним платежем на суму 15913,00 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями на суму 3978,00 грн).

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 вересня 2015 року №0000502201 та №0000492202 ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону та без урахування всіх істотних обставин, що мали значення для їх прийняття.

Не погодившись з прийнятою постановою, Стрийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що на підставі актів перевірок Дніпропетровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій контрагентом позивача ТзОВ «Перша Протеїнова Компанія» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості отриманих товарів(послуг) без підтвердження податковими накладними чим порушено п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Також, ТзОВ «Галичина-Захід» проведено списання(ліквідація) основних засобів, по яких числилась залишкова вартість, однак не проведено оподаткування, як постачання таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Вказує, що в порушення вимог п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України позивачем не нараховано та не сплачено до бюджету суму штрафу за самостійно виправлені помилки у розмір 3% суми, що підлягає сплаті. Також, зазначає, що ТзОВ «Галичина-Захід» в порушення п.п. «г» п. 160.1, п. 160.2 ст. 160, ст.103, п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України під час виплати доходів нерезиденту фірмі «SKIOLD A/S» (Королівство Данія) за договором № 14-020 від 07.02.2014 року в сумі 6135,00 євро(106088,97 грн) не утримано та не перераховано до бюджету податок з таких доходів в загальній сумі 15913,34 грн за 2014 рік.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з липня 16 липня 2015 року по 27 серпня 2015 року на підставі наказу від 15 липня 2015 року № 273 Стрийська об'єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області провела планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина-Захід" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за наслідками якої складено акт від 03 вересня 2015 року № 1667/22-01/30124457(том 1, а.с.15-153).

У висновку вищевказаного акта перевірки серед іншого зазначено про порушення ТзОВ "Галичина-Захід" таких вимог: 1) п.44.1 ст.44, п.46.1, п.46,5 ст.46, п.48.1 ст.48, п.54.1ст.54, п.188.1ст.188, п.189.9 ст.189, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього на загальну суму 144573,00 грн, в тому числі за січень 2013р. на суму 97164,00грн., за березень 2013 року на суму 227,00 грн, за квітень 2013 року на суму 286,00 грн, за травень 2013 року на суму 23657,00 грн, за липень 2013 року на суму 193,00 грн, за серпень 2013 року на суму 4747,00 грн, за жовтень 2013 року на суму 204,00 грн, за листопад 2013 року на суму 548,00 грн, за грудень 2013 року на суму 2271,00 грн, за квітень 2014 року на суму 483,00 грн, за травень 2014 року на суму 759,00 грн, за червень 2014 року на суму 2004,00 грн, за серпень 2014 року на суму 6385,00 грн, за вересень 2014 року на суму 636,00 грн, за жовтень 2014 року на суму 1436,00 грн, за листопад 2014 року на суму 3278,00 грн, за грудень 2014 року на суму 295,00 грн; 2) п.44.1. ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми ПДВ, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства всього на загальну суму 903191,00 грн, в т.ч. за: січень 2013 року на суму ПДВ 2651,00 грн; липень 2013 року на суму ПДВ 126929,00 грн; серпень 2013 року на суму ПДВ 133899,00 грн; вересень 2013 року на суму ПДВ 149524,00 грн; жовтень 2013 року на суму ПДВ 53400,00 грн; листопад 2013 року на суму ПДВ 87904,00 грн; грудень 2013 року на суму ПДВ 79491,00 грн; січень 2014 року на суму ПДВ 75669,00 грн; березень 2014 року на суму ПДВ 1047,00 грн; травень 2014 року на суму 153795,00 грн; липень 2014р. на суму ПДВ 38882,00 грн.; 3) п.п. "г" п. 160.1. ст.160, п. 160.2., ст. 103, п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України, яке полягало в тому, що ТзОВ "Галичина-Захід" під час виплати доходів нерезиденту фірмі "SKIOLD A/S" (Данія) за договором №14-020 від 07 лютого 2014 року в сумі 6135,00 євро (106088,97 грн) не утримано та не перераховано до бюджету податок з таких доходів в загальній сумі 15913,34 грн за 2014 рік.

На підставі акта перевірки від 03 вересня 2015 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: 1) №0000502201 від 14 вересня 2015 року, яким ТзОВ "Галичина-Захід" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1776 558,00 грн, в т.ч. 1047764,00 грн за основним платежем, 728794,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); 2) №0000492202 від 14 вересня 2015 року, яким ТзОВ "Галичина-Захід" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 20914,00 грн, з них 16731,00 грн за основним платежем та 4183,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)(том 1, а.с.159,162).

З матеріалів справи слідує, що податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року, які прийнято на підставі акта перевірки від 03 вересня 2015 року, позивач оскаржує частково.

Зокрема, позивач не погоджується з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року №0000502201 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1672192,00 грн в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ: по контрагенту ТзОВ «Перша протеїнова компанія» - 897997,00 грн за основним платежем, 448998,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; по контрагенту ТзОВ «Протеїн Продакшн» на суму 2651,00 грн основного платежу та 1325,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; по контрагенту ПП «Євроцентр плюс» - на суму 1047,00 грн за основним платежем, 523,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та в частині нарахування зобов'язання з ПДВ за операціями списання (ліквідації) основних засобів на суму 76493,00 грн за основним платежем, 38246,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій 204912,00 грн на підставі п.120.2 ст.120 Податкового Кодексу України (штраф 5% за подання уточнюючих розрахунків).

Також позивач не погоджується з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року №0000492202 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 19891,00 грн, з них за основним платежем на суму 15913,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3978,00 грн, а саме в частині нарахування грошового зобов'язання щодо взаєморозрахунків з фірмою SKIOLD A/S».

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Стосовно господарських операції між ТзОВ «Галичина-Захід» та ТзОВ «Перша протеїнова компанія» колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Як встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2013 року між ТзОВ «Галичина-Захід» та ТзОВ «Перша протеїнова компанія» було укладено договір №13-084 на поставку зернових та олійних культур, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати Покупцю у власність зернові та олійні культури, асортимент, кількість, ціна, строки поставки, якої зазначаються у специфікаціях, а Покупець прийняти її відповідно до видаткових накладних та оплатити.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ТзОВ «Галичина-Захід» та ТзОВ «Перша протеїнова компанія» підтверджується дослідженими судом доказами, які надав позивач, а саме податковими накладними на загальну суму 897997 грн., в т.ч. за липень 2013 року - на суму 126929,00 грн; за серпень 2013 року на суму 133899,00 грн; за вересень 2013 року на суму 149524,00 грн; за жовтень 2013 року на суму 53400,00 грн; листопад 2013 року на суму 87904,00 грн; за грудень 2013 року на суму 79491,00 грн; за січень 2014 року на суму 75669,00 грн; за травень 2014 року на суму 153795,00грн; липень 2014 року на суму 38882,00 грн.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Також ТзОВ «Галичина-Захід» повністю оплатила вартість товару, отриманого від ТзОВ «Перша протеїнова компанія», яку вказано у накладних (специфікаціях до договору), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується факт поставки товарів (соняшникового шроту) ТзОВ «Галичина-Захід».

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даним контрагентом.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операції в процесі розгляду справи, ТзОВ «Галичина-Захід» надало знімки, зроблені програмним комплексом електронної ваги під час зважування кожної партії товару.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що придбані ТзОВ «Галичина-Захід» товарно-матеріальні цінності були використані з метою їх подальшої реалізації, шляхом оприбуткування в силос, з наступним переміщенням на виробничий процес та подальшого використання як складової корму для годування свиней. Тобто, зазначена господарська операція здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Посилання відповідача на акти інших податкових органів стосовно контрагентів позивача не можуть бути взяті до уваги апеляційною інстанцією з огляду на наступне.

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що в зазначених вище актах предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між ТзОВ «Галичина-Захід» та ТзОВ «Перша протеїнова компанія», по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, вище згадані акти не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Крім того, в процесі апеляційного розгляду, позивачем було долучено судові рішення, які набрали законної сили, якими встановлено реальність господарських операцій між ТзОВ «Перша протеїнова компанія» та його контрагентами.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Галичина-Захід» у ТзОВ «Перша протеїнова компанія» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Стосовно фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТзОВ «Торговий дім «Протеїн Продакшн» та ПП «Євроцентр плюс» суд встановив таке.

Як слідує з акту перевірки, відповідач на підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення рішення зазначає, що ТзОВ «Галичина-Захід» було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість від вартості отриманих товарів (послуг) без підтвердження податковими накладними та не відображено розрахунку від 16 січня 2013 року № 48 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 06 вересня 2012 року № 753.

Як вірно встановлено судом першої інстанції такі твердження відповідача не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартості отриманих послуг від ПП «Євроцентр плюс» у розмірі 1 400, 34 грн, що підтверджується відповідними податковими накладними.

Окрім цього, позивачем, на підставі розрахунку від 16 січня 2013 року № 48 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 06 вересня 2012 року № 753 відкориговано /зменшено податковий кредит на суму 2651,33 грн, що підтверджується Додатком 1 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої), поданого 20 січня 2013 року та квитанцією № 2 про прийняття вказаного документа.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування податкового кредиту із сум ПДВ від вартості отриманих товарів(послуг) від ТзОВ «Торговий дім «Протеїн Продакшн» та ПП «Євроцентр плюс».

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Стосовно висновків податкового орану про порушення позивачем вимог п.50.1 ст.50 Податкового Кодексу України, то колегія судді вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до пп.16.1.1 п.16.1 ст.16 ПК платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Як визначено у п.46.1 ст.46 ПК податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як слідує з матеріалів справи, позивач подав уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року. На підставі цих уточнюючих розрахунків позивач самостійно зменшив суму податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди на загальну суму 4500979,00 грн, які перераховано на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У відповідності до абз.3 п.50.1 ст.50 ПК платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

З аналізу наведених положень вбачається, що обов'язок платника податку щодо нарахування та сплати суми штрафу в порядку, визначеному п.50.1 ст.50 ПК, виникає саме у випадку самостійного виявлення платником факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, внаслідок чого виникає сума недоплати податку (на яку й нараховується штраф).

За змістом п.120.2 ст.120 ПК невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).

В той же час, відповідно до п.209.1 ст.209 ПК резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.2 ст.209 ПК визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми ПДВ акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За змістом пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, подані позивачем декларації (їх форма та порядок заповнення) не передбачають розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкові зобов'язання, які виникають за такими деклараціями не можуть визначатись як податкові (або грошові) зобов'язання до бюджету.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що ТзОВ «Галичина Захід» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ, по уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з ПДВ, за перевірений контролюючим органом період часу, зменшив суму податкового кредиту, яка залишилася у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальникам на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей, що свідчить про відсутність позивачем порушень, пов'язаних із розрахунком з бюджетом.

Відтак, обов'язок підприємства щодо сплати ПДВ має спеціальний режим, і оскільки податок за спеціальною декларацією та уточнюючого розрахунку до неї не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов'язання позивача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що порушення п.50.1 ст.50 ПК встановлені у ході перевірки є необґрунтованими, внаслідок чого контролюючим органом безпідставно нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції.

Стосовно висновків відповідача про заниження ТОВ «Галичина-Захід» податку на додану вартість за період січень-травень 2013 року, липень-серпень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, квітень-грудень 2014 року на загальну суму 76493,00 грн внаслідок того, що при проведенні списання (ліквідації) основних засобів, які мали залишкову ( балансову) вартість не було нараховано ПДВ в розмірі 20%, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року № 561 для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія. Ця постійно діюча комісія: здійснює безпосередній огляд об'єкта, що підлягає списанню; встановлює причини невідповідності критеріям активу; визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності; визначає можливість продажу (передачі) об'єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість; складає і підписує акти на списання основних засобів.

У разі списання основних засобів, які вибувають в результаті аварії або стихійного лиха, до акта додається копія акту аварії і зазначаються обставини стихійного лиха.

Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Складені комісією акти на списання основних засобів відображаються в бухгалтерському обліку після їх затвердження (погодження) посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно законодавства (статуту підприємства) приймати рішення щодо розпорядження (відчуження, ліквідації) об'єктів основних засобів.

Відповідно до п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

За змістом наведених вище положень п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України в тому випадку, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються і платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів в інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, правила щодо оподаткування такої ліквідації, встановлені в абз. 1 п. п. 189.9 ст. 189 ПК України, не поширюються.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року за рішенням позивача здійснювалося списання (ліквідація) основних виробничих засобів.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом заступника ген-директора ТзОВ «Галичина-Захід» від 02.01.2013 року на кожному структурному підрозділі підприємства було створено спеціальні постійно діючі комісії зі списання ТМЦ, основних засобів, введення в експлуатацію основних засобів, малоцінних матеріальних необоротних активів, МШП, нематеріальних активів.

Зі змісту актів на списання основних засобів цих комісій слідує, що такі містять дані, що характеризують об'єкти основних засобів: рік виготовлення або будівництва об'єкта, дата його надходження на підприємство і початок експлуатації, первісна (переоцінена) вартість об'єкта, сума нарахованого зносу, передбачений і фактичний строк корисного використання, проведені ремонти, а також висновки про неможливість подальшого використання цих основних засобів за призначенням.

На підставі актів експертної комісії з висновками про непридатність для подальшого використання основного засобу заступником ген-директора прийнято розпорядження про списання такого об'єкта основних засобів, виведення його зі складу основних засобів і ліквідацію.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов вірного висновку про те, що позивачем дотримані вимоги законодавства щодо документального оформлення операції по ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для висновків про заниження ТзОВ «Галичина-Захід» податку на додану вартість з операцій по ліквідації основних засобів.

Щодо правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року №0000492202 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи іноземних юридичних осіб на суму 15913,34 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 103.1. ст. 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

У п. 103.2. ст. 103 ПК України зазначено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно з п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Конвенція між Урядом України і Урядом Королівства Данії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (надалі - Конвенція), підписана 05 березня 1996 року та ратифікована 12 липня 1996 року Законом України N 341/96-ВР є частиною національного законодавства в розумінні п. 3.1. ст. 3 Податкового кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 7 Конвенції, прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність таким чином, то прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення законодавства України та міжнародного договору в сукупності, приходить до висновку про те, що умовою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

З матеріалів справи слідує, що між ТзОВ «Галичина-Захід» (Замовник) та компанією SKIOLD A/S, Королівство Данії (Виконавець) було укладено контракт від 07 лютого 2014 року №14-020, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з обслуговування обладнання Замовника, а саме щодо зміни електротехнічної документації, програмування та тестування роботи зерносушарки.

Виплату доходів нерезиденту, компанії SKIOLD A/S, на суму 6135,00 євро здійснено згідно з платіжним дорученням в іноземній валюті від 19.09.2014 року №137, копію якого також долучено до матеріалів справи.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України, нерезидент, компанія SKIOLD A/S надала позивачу довідку, що підтверджує статус резидента Королівства Данії, копія якої є в матеріалах справи.

Відтак в силу наведених вище положень законодавства нерезидент компанія SKIOLD A/S звільнена від сплати податку в Україні.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи позивача про відсутність законних підстав для нарахування податку на дохід, виплачений цьому нерезиденту на умовах зовнішньоекономічного контракту від 07 лютого 2014 року №14-020.

Разом з тим, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що у ТзОВ «Галичина-Захід» відсутня довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі твердження є помилковими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Крім того, в процесі судового розгляду ТзОВ «Галичина-Захід» було надано належні, на думку колегії суддів, докази нерезиденства, а саме підтвердження про реєстрацію компанія SKIOLD A/S платником податків (підприємцем) в Данії (том 4, а.с7-10).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт, що нерезидент є резидентом Королівства Данії, з якою укладено міжнародний договір, та мав статус платника податку у періоді, в якому позивач виплатив нерезидентові прибуток від підприємницької діяльності.

За таких обставин рішення контролюючого органу про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від від 14 вересня 2015 року №0000502201 (в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1672192,00 грн в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ) та від 14 вересня 2015 року №0000492202 (в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 19891,00 грн) ґрунтуються на помилковому застосуванні норм закону та без урахування всіх істотних обставин, що мали значення для їх прийняття. Відтак, рішення (в тій частині, що їх оскаржує позивач) не відповідають критеріям, передбаченим в ч. 3 ст. 2 КАС України, тому їх обґрунтовано скасував суд першої інстанції.

Стосовно розподілу судових витрат, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року було відстрочено Стрийській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області сплату судового збору до прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення по суті справи, а відтак судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 25381,26 грн слід стягнути з апелянта.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі № 813/5611/15 - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 25381,26 грн(двадцять п'ять тисяч триста вісімдесят одна гривня двадцять шість копійок) за реквізитами: одержувач - Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ - 38007573, розрахунковий рахунок - 31219206781004, банк одержувача - ГУДКУ у Львівській області, МФО банку - 825014, призначення платежу - судовий збір, назва суду, де розглядається справа - Львівський апеляційний адміністративний суд, код за ЄДРПОУ суду, де розглядається справа - 34668371.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

А.І. Рибачук

Повний текст постанови

виготовлений та підписаний

03.11.2016 року